6.2.3. Виробнича санітарія

Для роботи в умовах запиленості всі працюючі надягають респіратори і захисні окуляри, після роботи приймають душ.

До роботи з мастилами допускаються особи, які пройшли медичний огляд. Приміщення, де зберігаються мастила, обладнують вентиляцією. При роботі з мастилами, що містять бензин, для запобігання займання мастила і отримання опіків забороняється підігрів мастила на відкритому вогні, а також палити в приміщеннях. Для захисту рук застосовують пасти, мазі на основі козеїну або користуються гумовими рукавичками. Сильно забруднені руки очищають спеціальними речовинами, після закінчення роботи руки миють теплою водою з милом, а потім змащують касторовим або вазеліновим маслом.

З гасом та бензином, при заведенні механізмів, потрібно працювати в щільно застебнутому одязі і головному уборі, для захисту органів дихання застосовують маски і респіратори.

Приміщення, в якому проводять роботи із застосуванням противоморозних добавок, що містять отруйні розчинники, регулярно провітрюють. Зберігати харчові продукти і приймати їжу в приміщенні, де зберігаються матеріали і різні добавки — забороняється.

6.2.4. Протипожежні заходи

Завдання пожежної профілактики полягають у вивченні причин пожеж, їх попередження та швидкої ліквідації з найменшого шкодою для майна та здоров’я працюючих. Причинами виникнення пожежі можуть бути: спалах дерев’яних лісів у результаті зіткнення, з нагрітими поверхнями ізольованих об’єктів; необережне поводження з вогнем при розігріванні легко займистих складів: зберігання горючих матеріалів не в спеціально відведених для цього місцях. Щоб запобігти пожежі, необхідно дотримуватися наступ­них правил пожежної безпеки.

При влаштуванні лісів і риштування біля поверхонь з високими темпера­турами потрібно дотримуватись встановлених розривів між нагрівними поверхнями та елементами лісів, щоб не було безпосереднього зіткнення. Легкозаймисті матеріали необхідно зберігати в спеціально пристосо­ваних, безпечних у пожежному відношенні приміщеннях. Застосовувані при теплоізоляційних роботах матеріали потрібно складувати так, щоб не захаращувати проходів та проїздів.

На будівельному майданчику пожежна охорона здійснюється пожеж­ною командою, а також добровільними пожежними дружинами з числа робітників і службовців даного об’єкта.

До первинних засобів пожежогасіння відносяться відро з водою, гідро­пульти і вогнегасники. Однак такі речовини, як гас і бензин, не можна гасити водою. У цих випадках застосовують сухий пісок або густопінні вог­негасники. Дуже важливо своєчасно сповістити пожежну охорону про місце і початок виникнення пожежі. До прибуття пожежної команди робочі зобов’язані вжити заходів для ліквідації пожежі. Помітивши порушення правил пожежної безпеки робітник зобов’язаний негайно повідомити про це керівника.

6.2.5. Шумове забруднення

У результаті техногенної дії на міське середовище два взаємодіючих компоненти біосфери — біогенний та абіогенний — доповнюються третім компонентом — техногенним (антибіогенним), особливо несприятливо впливає на біологічні системи високого рангу. Основа третього параметру біосфери — комплекс специ­фічних факторів, які мають хвильову і квантову природу. До них, у першу чергу, відносяться шум, вібрація, електромагнітні поля, ра­діація і гравітація.

Шум — одна з форм фізичного (хвильового) забруднення на­вколишнього середовища. Він виникає внаслідок згущення і розрідження повітряних мас, тобто коливальних змін тиску повітря. Розрізняють шум постійний, непостійний, хвильовий, переривчастий, імпульсивний. Загальний шум — це хаотичне нагромадження звуків різної частоти, сили, висоти, тривалості, які виходять за межі звукового комфорту. Шумове забруднення створює певний звук, що негативно впливає на організм людини, турбує, заважає, пригнічує.

Відповідний звуковий ландшафт існував на Землі завжди. І людина завжди використовувала властивості середовища як провідника, носія звуків. Життя в абсолютній тиші для неї неможливе.

Шумове забруднення природного середовища має такі аспекти: санітарно-гігієнічний (вплив на здоров’я людини), інженерно-технічний (особливості шумоутворення та його нейтралізація), архітектурно-планувальний (забудова населених пунктів із влаштуванням шумозахисту), будівельно-акустичний (шумозахисні споруди і конструкції), соціально-економічний (виявлення економічних і соціальних витрат, напрямів їх зменшення).

Організм людини не здатний пристосуватися до шуму. Шум навколишнього природного середовища дорівнює 30–60 децибелам (дБ).

Децибел — одиниця виміру інтенсивності (потужності) звуку і дорівнює 91 Бела. Бел є логарифмом відношення даної сили звуку до граничної (що сприймається вухом людини) його інтенсивності.

Сучасні міста мають сотні тисяч мобільних і стаціонарних джерел зовнішнього шуму: транспортні екіпажі, промислові, будівельні, дорожні машини та агрегати, навантажувально-розвантажувальні подвір’я магазинів, крамниць, складів, комунально-побутових установ, ігрові і спортивні майданчики тощо. Як показують акустичні заміри, рівень шуму в населених районах і мікрорайонах, у місцях лікування і відпочинку збільшується на 0,5–1 дБ.

У середньому 30–40 % міського населення світу працює і про­живає в умовах акустичного дискомфорту. Так, у Швеції він складає 38%, у Великобританії — 40%, у США — 85%, а в Україні – 75%. У свою чергу роз­виток міст і збільшення їх території призводить до скорочення за­кладених на ранніх етапах розвитку міста санітарних розривів.

Рівень виробничих і транспортних шумів нерідко перевищує 100 децибел (табл. 6.3.). Кількість і потужність шумових подразників як на виробництві, так і в побуті постійно зростає, люди відчувають акустичні перевантаження.

У результаті значні території житлових районів і зон масового відпочинку, а також передмість стали піддаватися інтенсивній дії авіаційного шуму. Безперервне збільшення швидкості і вантажопідйомності літаків вимагає збільшення потужності авіаційних двигунів, а це призводить до подальшого збільшення шуму поблизу аеропортів.

Уяву про звуки навколишнього середовища дає слух. Орган слуху — вухо людини — сприймає як звук певний коливальний рух, що хвилеподібно поширюється у воді, повітрі, твердих тілах. Інфразвукові коливання мають частоту 1–16 тис. герц, звукові — 16–20 тис. герц, ультразвукові — більше 20 тис. герц за хвилину. Людина сприймає звуки в діапазоні частот від 16 до 20 тис. герц. Межа найбільшої чутливості вуха лежить між порогом слуху і бо­льовим порогом — від 0 до 130 дБ.

Досліди на морських свинках в одному з університетів США довели, що щоденна чотиригодинна дія гучної музики викликає у піддослідних тварин структурні зміни в органах слуху. Ті ж спеціалісти обстежили молодь, яка часто слухає гучну музику і встановили, що у 20 % юнаків і дівчат слух виявився притупленим, як у людей віком 85 років.

Сучасна електромузика створює шум, який перевищує больовий поріг (до 130 дБ). При шумі 90 дБ зорова реакція гальмується на 25%.

Шкідливий вплив на організм людини можуть спричинити й звуки, яких ми не чуємо. Особливо небезпечний ультразвук, який викликає порушення функцій нервової системи. Значний психологічний дискомфорт викликають шуми інфразвукового діапазону: розвиваються почуття страху, панічні настрої.

Шум 20–30 дБ є природним шумовим фоном (шум вітру, шелест листя, дзюрчання струмка, спів птахів), він необхідний людині. Припустима межа гучних звуків — 80 дБ. При 130 дБ у людини виникають больові відчуття, а звук у 150 дБ для неї нестерпний. 180 дБ викликають тріщини в металі, звук в 190 дБ ви­риває заклепки з конструкцій. Шкідливий вплив на організм людини звуків великої сили був відомий ще 2300 років тому в Китаї, де такими звуками здійснювали смертні вироки.

Сто років тому шум на центральних магістралях великих міст не перевищував 50 дБ. Нині у великих містах є райони, де він навіть вночі не буває нижчим від 70 дБ (санітарна норма для нічного часу — 40 дБ). 60–80% міського шуму створює автотранспорт.

Таблиця 6.3