2.5. Підготовчі і допоміжні роботи

До початку основних робіт по відриванню котлованів і траншей, влаштуванню насипу або плануванню ділянки необхідно провести підготовчі роботи, до яких відносяться: влаштування території; геодезичні роботи; зведення тимчасових комунікацій.

До влаштування територіївідносяться: очищення будівельного майданчика від дерев, кущів, корчів, великого каміння, знесення непотрібних будівель, влаштування постійних або тимчасових огороджень для стікання поверхневих вод, влаштування нагірних водовідвідних канав, зняття рослинного шару ґрунту в основі насипу і на поверхні виїмок з наступною рекультивацією порушених чи малопродуктивних сільськогосподарських земель. Зелені насадження, що розташовуються поблизу будівельного майданчика, які не заважають виконанню будівництва, необхідно зберегти.

Дерева необхідно видаляти разом з корінням або спилювати. У першому випадку застосовують трактори-деревовали. У другому випадку (при мерзлому ґрунті) використовують моторні, електричні і ручні пили. Кущі зрізують тракторними кущорізами. Слідом за валкою дерев і зрізанням кущів приступають до корчування корчів за допомогою спеціальних тракторних корчувачів, бульдозерів, тяжких розпушувачів або вибуховим методом.

Валуни (каміння), які знаходяться на поверхні землі в місцях влаштування виїмок, видаляються тільки в тому випадку, якщо вони великі (негабаритні) для землерийної машини. Тобто ширина їх більша 1/2 захвата ковша драглайна або 2/3 ковша екскаватора прямої чи зворотної лопати; 2/3 найбільшої глибини копання скрепера; більше 1/2 висоти відвалу бульдозера або грейдера, або більша 1/2 ширини кузова автосамоскида.

На території будівельної ділянки можуть міститися постійні або тимчасові будівлі чи споруди. Тимчасові будівлі розбирають, продають матеріали або переміщують на нові місця, а капітальні будівлі планують використати при будівництві об’єкта.

Рослинний шар ґрунту до початку основних земляних робіт необхідно зняти в межах установлених проектом і його необхідно вкласти у відвали. Пізніше цей ґрунт будуть використовувати для благоустрою чи укріплення укосів або рекультивації малопродуктивних сільськогосподарських земель. Знімають рослинний шар до того, як наступлять морози з дотриманням основних положень по рекультивації земель.

Виїмки всіх видів, а також ґрунтові кар’єри необхідно огороджувати з метою відводу стоку поверхневих вод до початку виконання основних земляних робіт за допомогою постійних чи тимчасових огороджуючих обвалувань або нагірних водовідвідних канав. Водовідвідні канави влаштовуються з нагірного боку на відстані не ближче 5 м від постійних або 3 м від тимчасових виїмок.

Поздовжній ухил водовідвідних канав необхідно влаштовувати не менше 0,003, їх поперечний переріз (трапеція чи трикутник) має забезпечувати пропуск зливного потоку або талої води. Найменша довжина нагірної канави або обваловування приймається такою, щоб кінці її виходили за межі басейну стоку води. Ширина берми (насипу) між підошвою укосу насипу і ближчою бровкою водостічної канави приймається не менше 3 м. По довжині насипу землевозних шляхів висотою до 2 м водовідвідні канави влаштовуються з двох боків. При висоті насипу більше 2 м та поперечному ухилі місцевості менше 0,02 водовідвідні канави не влаштовують. Випускати воду необхідно з усіх водовідвідних споруд в понижені місця, які розташовані на певній відстані від основних об’єктів , що будуються, або постійних споруд.

Для відводу води біля будівельного майданчика влаштовуються відкриті або закриті дренажі. Відкритий дренаж — це траншея з укосами, дно якої знаходиться на нижчій відмітці, ніж дно виїмки, що будується. В закритих дренажах переріз траншеї заповнюють дренуючим матеріалом (щебінь, гравій, пісок крупнозернистий). Інколи на дно такої траншеї на дренуючій подушці вкладають керамічні, азбестоцементні труби з отворами в бокових поверхнях для пропуску ґрунтової води. Такі дренажі працюють краще, бо швидкість руху води в трубках швидша, ніж у дренуючих матеріалах.

Геодезичні роботив будівництві є однією з основних частин технологічного процесу будівельно-монтажних робіт і призвані забезпечувати підвищення якості будівництва, зменшувати вартість і термін будівництва. Основні завдання будівельної геодезії: створення розбивних осей для виносу проекту в натуру; перевірка всіх геометричних розмірів, координат, відміток в робочих кресленнях і винос їх в натуру; виконання контрольних геодезичних вимірів у процесі зведення будівлі; підрахунок обсягів виконаних робіт; нагляд за осіданням і деформаціями споруд у процесі будівництва. Проект вертикального планування ділянки складається на топографічній карті. Винос проекту в натуру означає розбивку на місцевості проектних ліній і площин і позначення їх системою кілків. Розбивка площини планування, яка проходить на місці майбутнього насипу, зводиться до розбивки кілків, як правило, в кутах квадратів або трикутників до заданої проектної відмітки верхнього зрізу кожного кілка. Геодезичні роботи по розбивці дна котлованів виконуються з головної вісі споруди. Головні і контурні вісі котлована закріплюються на місцевості за допомогою постійних знаків, які розміщуються на залізобетонних монолітних, металевих трубах, обрізках рейок і т.п., які лежать на продовженні осі.

Розбивку для траншей виконують наступним чином: якщо ширина траншеї дорівнює ширині ковша землерийної машини, то на вісі траншеї по лінії пікетажу встановлюють маяки на відстані, але не більше як через 10 м для обмеження створу, по якому необхідно рухатися машині. В місцях влаштування оглядових колодязів помічають кілками контур котлована. Для риття широких траншей або траншей з укосами розбивають лінії паралельно осі, які обмежують ширину траншеї як по верху, так і в основі. Нагляд за виїмкою ґрунту ведуть постійно. Закінчують роботу механізму в тому випадку, якщо до проектної відмітки дна траншеї залишається шар землі 10…15 см, який потім вибирають ручним методом або спеціальними машинами.

Для транспортування ґрунту перш за все необхідно використати діючі шляхи і ті, що проектуються. Якщо шляхи не можуть забезпечити нормальну роботу механізмів, то необхідно влаштовувати тимчасові землевозні шляхи. Всі шляхи (постійні і тимчасові) необхідно підготувати до початку основних земляних робіт.

Тимчасові землевозні шляхи необхідно влаштовувати з двостороннім рухом. Односторонні шляхи допускаються тільки при русі транспорту по колу. Ширина проїжджої частини шляху складає 7 м при двохсторонньому русі і 3,5 м — при односторонньому, де рухаються самоскиди вантажопідйомністю до 12 т. По довжині шляху влаштовують узбіччя шириною 0,5…1,5 м. На поворотах проїжджу частину необхідно збільшувати з внутрішнього боку до 2,5 м.

На сухих піщаних ґрунтах необхідно виконати підсипку із суглинку товщиною 0,3…0,5 м, а при глинистих ґрунтах підсипку виконують із дрібних гірських порід, відсіву чи шлаку товщиною 0,4 м. З’їзди в котлован і виїзди можуть бути покриті збірними залізобетонними плитами суцільним шаром або у вигляді колії. При великих об’ємах ґрунту, що перевозиться, та довгих строках експлуатації на тимчасових шляхах застосовуються якісні покриття. Ширина проїжджої частини в’їздів і з’їздів при односторонньому русі скреперів дорівнює 4 м (для скреперів з місткістю ковша до 6 м³); при місткості ковша 6–10 м³ — 4,5 м; при місткості ковша більше 10 м³ — 5,5 м. Найменша ширина ділянки для поворотів скрепера при зворотньому ході дорівнює 7 м при місткості ковша 3 м³; при 6 м³ — 12,5 м; при 8 м³ — 14 м; при 10 м³ — 15 м; більше 10 м³ — 21 м. Для тимчасового водопроводу використовують сталеві (газові) труби, рідше чавунні азбестоцементні або пластмасові. Якщо водопровід експлуатується зимою, то труби необхідно вкладати в траншеї, глибина яких більша глибини промерзання ґрунту або необхідно утеплити теплоізоляційними матеріалами при укладанні на меншу глибину. Для використання водопроводу влітку труби достатньо заглибити в землю на 30 см.

Електрострум, як правило, проводять від постійної сітки ліній електромереж, а при відсутності постійних сіток, влаштовують — тимчасові, це пересувні електростанції або енергопоїзди. Тимчасові сітки високої чи низької напруги зазвичай влаштовують з повітряним підвішуванням проводів. Кабельна проводка використовується тоді, коли повітряна за вимогами виробництва не допускається.

Тепло та парпри неможливості використання постійних котелень на будівельних майданчиках отримують від пересувних установок. Трубопроводи залежно від умов виробництва можуть розташовуватися під землею або на поверхні з відповідною теплоізоляцією. Газ постачають зазвичай в стислому або рідкому стані в балонах з газороздаточних станцій. До нагрівальних або сушильних агрегатів газ подають по гумових шлангах. Балони з газом зберігають в дерев’яних коробах.

Водовідлив і штучне пониження рівня ґрунтових вод проводять в затопленому водою котловані. Інколи з технічних або економічних причин захист котлована не проводиться, а ґрунтові води в міру їх прибуття видаляють, використовуючи метод так званого відкритого водовідливу, коли ґрунтові води просочуються крізь укоси та дно котлована. Як правило, відкритий водовідлив застосовується при розробці котлована в скельних, уламкових, валунних, галькових і гравійних ґрунтах. Значно складніше його влаштувати в пісках і супісках, бо під дією фільтруючої води руйнуються укоси і розпушується ґрунт в основі котлована. Основна сфера застосування відкритого водовідливу — це влаштування вузьких, малої глибини траншей. Інколи такий водовідлив застосовується в поєднанні з ін’єкційними методами влаштування водонепроникних завіс, наприклад бітумізацією, заморожуванням ґрунту, опускними колодязями. Якщо за умовами робіт просочування води крізь стінки і дно котловану не допускається, а воду, яка знаходиться в порах ґрунту, в межах майбутньої виїмки необхідно видалити, то застосовують водовідлив за допомогою водознижувальних установок: легких голкофільтрових водопонижуючих свердловин з глибинними насосами; електроосушування. В табл. 2.1 наводяться рекомендації щодо вибору системи водовідливу і водопониження, а в табл. 2.2 — рекомендації щодо вибору протифільтраційних завіс.

Кріплення бокових стінок котлованів і траншей виконують у ґрунтах з похилими і прямовисними стінками залежно від розмірів і форми споруди, умов виконання робіт, виду і стану ґрунтів. У ґрунтах природної вологості, при відсутності ґрунтових вод прямовисне розміщення стінок (без кріплень) допускається при глибині: в насипних піщаних і гравійних ґрунтах — 1 м; в супіщаних і суглинистих ґрунтах — 1,25 м; в глинистих — 1,5 м; в щільних ґрунтах — 2 м. При ритті глибоких виїмок без кріплень необхідно обов’язково влаштувати укоси, крутизна яких регламентується ДБН. Крім цих обмежень, щоб не допустити обрушення ґрунтових мас через втрати зв’язності між частками ґрунту під дією власної ваги машин необхідно витримувати допустимі відстані від краю основи укосу по горизонталі до екскаватора (табл. 2.3).

Таблиця 2.1