3.2. Розбиття будівель і споруд

До початку будівництва будівель і споруд першочергово роблять розбивочні роботи, тобто перенесення проекту в натуру. При цьому знаходять і закріплюють на місцевості реперами положення основних осей і контурів, потім окремих частин будівель та споруд. Аналогічним шляхом розбивають споруду за висотою. Спочатку встановлюють з певними відмітками робочі репери, а потім по відношенню до них знаходять положення за висотою окремих елементів і конструкцій.

Для виносу основних осей і детального розбиття необхідно мати генеральний план споруди з позначеною на ньому геодезичною опорою і робочі креслення. Додатково при розбитті використовують будівельний генеральний план (для визначення місця розташування знаків, закріплення створів осей і ліній, паралельних їм), проект вертикального планування (для визначення відміток верху знаків) і план виробництва робіт у вигляді календарного або сіткового графіку (потрібний для уточнення термінів і послідовності виробництва розбивочних робіт).

Для перенесення проекту в натуру потрібна точність розбивочних робіт, на яку впливають такі чинники: точність планових геодезичних матеріалів, на основі яких підготовлені дані для перенесення проекту в натуру; методи отримання цих даних; способи розбивочних робіт; точність геодезичних інструментів і приладів.

Рис. 3.16. Розбиття осей будівлі способом прямокутних координат

Рис. 3.17. Розбиття осей будівлі способом полярних координат

Основні геодезичні роботи на будівельному майданчику виконують спеціалізовані геодезичні організації. Детальне розбиття будівель і споруд здійснюють інженерно-технічні працівники будівельної організації, що проводять роботи із залученням кваліфікованих робочих-монтажників.

При перенесенні проекту в натуру визначають на місцевості окремі його точки, які отримують способом прямокутних або лінійних координат чи кутових або лінійних зарубок

Спосіб прямокутних координат (рис. 3.16) застосовують за наявності на будівельному майданчику будівельної сітки або раніше зведених будівель і споруд.

Спосіб полярних координат (рис. 3.17) придатний за наявності досить густої опорної мережі, складної ситуації і значної роззосередженості проектних точок.

Спосіб кутової зарубки (рис. 3.18, а) правомірний, коли від опорних точок до проектних неможливо виміряти відстані із-за існуючих перешкод.

При детальному розбитті часто вживають спосіб ствірної зарубки (рис. 3.18, б), що є різновидом кутової зарубки. Цей спосіб зручний при взаємноперпендикулярному перетині осей.

Рис. 3.18. Розбиття способом кутової (а), ствірної (б) і лінійної (в) зарубок.

Спосіб лінійної зарубки (рис. 3.18, в) застосовують в тих випадках, коли довжини сторін базису (54…55) і зарубок (d₁ і d₂ ) не перевищують довжини можливостей вимірювання приладу, а кути між напрямками на проектні і опорні точки не менше 40° і не більше 140°.

Залежно від взаємного розташування проектних і опорних точок, заданої точності розбиття і ступеня складності будівель та споруд усі ці способи доцільно комбінувати.

У натуру виносяться такі осі.

Головні (I-I i II-II) (рис. 3.19) — це взаємно перпендикулярні осі, відносно яких будівлі і споруди великої площі і складної конфігурації симетричні.

Основні осі (7-7 І, 8-8, А-А, 3-3) (рис. 3.19) утворюють зовнішній контур будівлі.

Усі інші осі називаються додатковими.

Перевірка правильності розбиття осей будівлі. Точність виносу в натуру контуру будівлі або споруди відносно червоних ліній характеризується абсолютим допуском 30 см. Перевіряються кути між осями будівель і лінійні розміри. Цю роботу проробляють до початку закріплення осей ланкою з трьох чоловік за допомогою теодоліта, рулетки (стрічки) і віх.

Для точності і надійного закріплення на місцевості осей будівель і споруд в практиці будівництва по зовнішньому контуру будівлі влаштовується обноска суцільна або в кожному кутку будівлі. Осі споруди, винесені на обноску, дають можливість надати елементам будівлі задані проектом геометричні форми.

Обноска влаштовується таким чином. Після розбиття в натурі основних осей будівель і споруд на відстані 3...4 м від кромки траншеї по контуру провішуються лінії паралельно основним осям. На цих лініях через 2...3,5 м, влаштовується суцільна обноска, в кутах будівлі на глибину 1…1,25 м закопуються дерев’яні стовпи d = 15..20 см і завдовжки 2,5...3,5 м так, щоб жоден встановлюваний стовп не потрапив на осі будівлі, що фіксувалися.

Рис. 3.19. Осі споруди

Після установки стовпів із зовнішнього боку до них прибивають обрізану дошку завтовшки 30...50 мм з горизонтальним розташуванням верхньої грані. Відмітка її призначається з урахуванням рельєфу місцевості і для зручності закріплюється в 1…1,2 м від землі. У теперішній час для обноски частіше використовується інвентарне металеве огороджування.

Після того, як обноска побудована, на неї переносять основні і додаткові осі. Потім між осями роблять замір сталевою рулеткою. Розбіжність між осями не повинна перевищувати 10 мм при довжинах до 10 м і 30 мм при розмірах 100 м і більше. У намічених місцях на верхній грані обноски забиванням цвяха фіксується вісь, а збоку або справа позначається великим шрифтом назва осі, наприклад, вісь 1-1.

Між забитими цвяхами по осях натягують осьовий дріт і місця перетинів дротів є точки перетину осей.

Закріплення осей будівель. Винесені на обноску осі будівель часто в процесі будівництва втрачаються. Тому на місцевості крайні осі будівель закріплюються стулковими знаками в таких місцях, в яких вони не будуть знищені. На місцевості вони закріплюються кілками зі вбитим цвяхом або металевим штирем.

Для розбиття круглих частин будівель застосовується дерев’яна рейка, рухливо закріплена в центрі розбиваної круглої частини. На рейці позначений контур круга, ця рейка обертається по дошках спеціальної обноски, встановленій по контуру круглої частини на відстані 1…1,5 м від стін, що зводяться.

Висотне забезпечення розбиття. Будівлі, що будуються, і споруди у висотному відношенні ув’язуються з усіма існуючими будівлями та комунікаціями. Для цієї мети на будівельному майданчику встановлюються робочі репери з відмітками. Від робочих реперів на стовпи обноски виносяться постійні візири, на верхніх обрізах яких поміщені абсолютні відмітки, що дозволяють легко визначити різні глибини при ритті котловану або висоту поверхів при монтуванні каркаса будівель.

Робочі репери влаштовуються в таких місцях, де виключені випадки їх псування і можливість з однієї стоянки передачі відмітки на будівлю. Для зручності в роботі користуються нульовим горизонтом — це абсолютний рівень підлоги першого поверху. Цю відмітку виносять на обноску або навіть на існуючі будівлі. Від нульової відмітки дуже зручно і легко передати на ті будівлі, що будуються, необхідні відмітки простим нівелюванням і навіть сталевою рулеткою. Монтажні горизонти постійно перевіряються в процесі будівництва і монтажу від нульової відмітки.

Рис.3.20. Схема нівелювання Рис. 3.21. Хід нівелювання

Технічне нівелювання. Нівелюванням називається встановлення перевищення однієї точки над іншою. Основний метод технічного нівелювання — геометричний, в якому перевищення визначають відліками по нівелірних рейках при горизонтальній осі візування спеціальними нівелірами. Геометричне нівелювання виконується двома способами: вперед і частіше з середини (рис. 3.20).

Передача відміток на великі відстані здійснюється шляхом прокладення нівелірного ходу (рис. 3.21).

Перевищення між точками визначають по черзі за чорними і червоними сторонами рейок (для контролю), яке не повинне відрізнятися більш, ніж на ±5 мм.

При нівелюванні відстань від нівеліра до рейок не повинна перевищувати 150 м.

Перенесення відміток в натуру. Проектні відмітки в натуру переносять таким чином (рис. 3.22). Нівелір встановлюють між репером А і точкою В, куди переноситься проектна відмітка. Роблять відлік по рейці, що стоїть на реперові, і обчислюють горизонт інструменту ГІ = Н_А + а. Розрахунок b по рейці складає b = ГІ–Н_А.

Рис. 3.22. Перенесення проектної відмітки на будівництві

Проектну відмітку дна котловану знаходять так: на репер з відміткою H_R і на кілок, забитий в дно котловану, ставлять рейки. На рівних відстанях від рейок встановлюють нівелір і беруть відліки а і b. Кілок в котловані постійно забивають до виконання умов b=H_R+a–H_пр. При глибоких котлованах використовують два нівеліри, дві рейки і рулетка з вантажем, підвішеним на ухилі.

Так само передаються відмітки на висоту будівель і споруд (рис. 3.22). Перенесення осей з початкового на монтажний горизонт при зведенні будівель і споруд здійснюють за допомогою похилого проектування (рис. 3.23), заснованого на вертикальному обертанні труби теодоліта.

Рис. 3.23. Передача відмітки на високу точку будівлі.

Так, над точкою 1, закріплений створ осі будівлі, встановлюють теодоліт і трубу, візують по осі 3, закріплюють алідаду, потім, вертикально крутять трубу, в площині монтажного горизонту робиться олівцем риска 4. Таку ж операцію проробляють при другому положенні круга.

Остаточне значення переданої осі на монтажному горизонті встановлюється по середньому значенню. Правильність переносу точок перевіряється контрольними промірами рулеткою.

Така методика перенесення осей застосовується для блокових, крупно-панельних і каркасно-панельних будівель. При установці опорних плит, зовнішніх і внутрішніх стін їх вивіряють в плановому положенні відносно розбивочних осей, закріплених на фундаментах; встановлюють на проектну відмітку за допомогою нівеліра і в горизонтальну площину за допомогою слюсарних рівнів або нівеліра і рейки з міліметровою шкалою.

При монтажі колон їх вивіряють відносно розбивочних осей в нижньому перерізі (рис. 3.24), а потім за допомогою теодолітів перевіряють їх вертикальність в двох перпендикулярних площинах.

Якщо колони монтують на фундаменті стаканного типу без попередньої підливки бетону на проектну відмітку, то необхідно вивіряти їх і по висоті. При будівництві блокових і великопанельних будівель відхилення від проектного положення в плановому відношенні допускаються для стін в межах ±5 мм, по висоті верхні опорні поверхні повинні вирівнюватися з неточностями менше ±10 мм, а лицеві поверхні ±5 мм.

Зміщення осей панелей стін і перегородок в нижньому перерізі відносно розбивочних осей не повинне перевищувати ±3 мм. Вертикальні осі панелей внутрішніх несучих стін розташовуються одна над одною, і повинні співпадати; несуміщення осей цих панелей допускається не більше ±10 мм.

На будівництві будівель і споруд з цегли та каменів правильної геометричної форми перевіряється горизонтальність і вертикальність кладки не рідше, ніж за два рази на 1 м висоти кладки.

Рис. 3.24. Перенесення осей з початкового горизонту на монтажний. 1 – знак закріплення створу осі, 2 – теодоліт, 3 – маркерування осі на цоколі, 4 – риска, 5, 6 – контроль перенесених осей на монтажному горизонті.

*6 Кизима В. Технологія виконання та проектування земляних робіт в будівництві

Для цього застосовують шнур-причалювання, косинці, схил і мірний інструмент. Відхилення у відмітках по висоті поверху допускаються до ±20 мм, які усуваються кладкою наступного поверху. Відхилення осей стін допускається в межах ±10...30 мм. Зміщення в плані плит покриттів і перекриттів відносно їх проектного положення на опорних поверхнях і вузлах ферм не повинно перевищувати ± 20 мм.

Конструкції і вироби, що поступають на будівельний майданчик партіями і поштучно, перевіряються на правильність геометричних розмірів штангенциркулями і металевими рулетками.

Рис. 3.25. Схема контролю вертикальності колон в процесі монтажних робіт

Після вивірення і проектного закріплення каркаса будівлі (споруди) або окремих конструкцій виконують зйомку положення змонтованих конструкцій і виконаних стиків та швів. Зйомка є віддзеркаленням конструкцій в плані і по висоті. Вивірення підкранових балок, ригелів і рейок виконують після остаточного закріплення колон.

Після монтажу збірних конструкцій виконують виконавчі схеми. Результати геодезичних розбивочних робіт постійно фіксують по кожному об’єкту і монтажному горизонту безпосередньо на робочих кресленнях, що використовуються при розбитті або шляхом складання схем закріплення осей і відміток.