160.Роль хеджування у розширенні експорту та підвищення ефективності мед України

Хеджува́ння — засіб зменшення ризику шляхом укладання протилежної угоди, найбільш ефективний метод мінімізації ризиків. Хеджування являє собою систему економічних відносин учасників фінансового ринку. Інструментом хеджування є інструменти строкового ринку (деривативи) - форвардні контракти, опціони та ф'ючерсні контракти. Деривативи - це стандартний документ, що засвідчує право придбати або продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому. В міжнародній практиці строкового ринку деривативами є форвардні контракти, ф'ючерсні контракти та опціони, що і покладено в основу законодавчого регулювання випуску та обігу деривативів в нашій країні.

Перше місце за силою впливу на довгострокові тенденції в русі валютних курсів займають фонди (хеджеві, інвестиційні, страхові, пенсійні). Один з напрямків їх діяльності - це інвестування в певні валюти. Володіючи величезними коштами, вони здатні надовго змусити курс рухатися у певному напрямку.

Експортери та імпортери є користувачами валютного ринку (market users) в чистому вигляді. У експортерів існує постійний інтерес продавати іноземну валюту, а у імпортерів - купувати її. Для експортерів та імпортерів також важливо відстеження трендів і з точки зору хеджування валютних ризиків. За допомогою відкриття позиції протилежної майбутньої операції відбувається мінімізація даного виду ризику (хеджування валютних ризиків).

Вплив експортерів і імпортерів на ринок є короткостроковим і не є причиною глобальних трендів, оскільки обсяги зовнішньоторговельних операцій незначні в порівнянні із загальним обсягом операцій на валютному ринку. Найчастіше їх діяльність створює на ринку відкоти (корекції), оскільки при досягненні визначених рівнів стає вигідним продати чи купити іноземну валюту.

161.Поняття та тенденції розвитку міжнародного туризму в Україні

М.туризм-вид підприємницької д-ті, який передбачає над-ня широкого комплекту туристичних послуг з метою задов. потреб інонац. Туристів. Види міжнародного туризму: турист-й - лікув-я, відпочинок; науковий - участь в міжн. семінарах, конгресах; діловий - поїздки для провед-я комер. переговорів; етнічний - поїздки для зустрічі з родичами. Впровадження нової інформ-ї сис-ми у ту­рис. бізнесі.

Україна має досить непогані передумови розвитку туризму, які умовно можна віднести до двох ключових категорій:

• природний потенціал — рекреаційні та лікувальні можливості, краєвиди (узбережжя Чорного та Азовського морів, річкові та озерні пляжі, гірські бази в Карпатах та кримських місцевостях, лікувальні курорти, джерела мінеральних вод, лісопаркові зони та ін.);

• національна культурно-історична спадщина, яка становить інтерес для ознайомлення з нею, передусім у Києві, Львові, Чернігові, Одесі, а також у Запоріжжі, Полтаві, Кам’янці-Подільсь­кому, Ужгороді та інших містах.

Науково-промисловий потенціал України становить базу для розвитку наукового та ділового туризму. Зокрема, слід відзначити наукову інфраструктуру Національної академії наук України, інших науково-дослідних закладів, а також наявність багатьох промислових, навіть агропромислових підприємств, які перебувають в авангарді високотехнологічного виробництва.

Наявність великої української діаспори становить собою значущу передумову етнічного туризму.

Різні регіони, міста та місцевості держави потенційно мають різні передумови розвитку міжнародного туристичного бізнесу.

Регіональним лідером у галузі міжнародного туризму в Україні є місто Київ. Великий туристичний потенціал пов’язаний із архітектурною красою та історико-культурним надбанням Львова.

Як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, так і для України, на перспективу, сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою коливатиметься в межах 60 % в загальних обсягах турпотоків.

Стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля.

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади. Основними проблемами туристичної галузі в Україні є:

невідповідність туристичної інфраструктури міжнародним стандартам;

незначний обсяг інвестицій;

низький рівень надання туристичних та транспортних послуг.

Комплексне розв'язання проблеми сприятиме розвитку туристичної інфраструктури, збільшенню кількості туристів, що позитивно позначиться на іміджі України Туризм в Україні зможе розвиватися лише за умови існування державної програми розвитку туризму, Термін дії попередньої програми закінчився в 2010році, а нової поки що немає.