107.Україна в системі міжнародних транспортних комунікацій

Світові тенденції розвитку транспорту не оминули й Україну — державу, що розташована на перетині найважливіших транзитних і зовнішньоторговельних маршрутів між країнами Східно-Азіатського регіону і Європи. Тому питання оцінки об’єк­тивного потенціалу розвитку транспортної системи України, формування її міжнародно-транзитного статусу, розвитку відповідної інфраструктури, а також вироблення практичної програми дій мають особливо велике значення на етапі формування ринкової економіки в країні. Їх розв’язання є найважливішою умовою піднесення економіки країни та її інтеграції до світового господарства.

Коли мова йде про ті порівняльні переваги, які сьогодні зумовлюють особливе місце української держави в системі міжнародної торгівлі послугами, значною мірою мають на увазі її вигідне географічне положення між країнами на Сході та Заході Євразії. Традиційно високий рівень індустріального розвитку та вигідне географічне розташування зумовило те, що Україна має розвинену транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу шляхів сполучень, велику кількість транспортних засобів. Ідеться про автомобільні та залізничні шляхи, морські та річкові порти, аеропорти, потужну систему нафто- та газопроводів.

Усе це зумовлює транзитний статус країни. Через її територію прокладено стратегічні трубопроводи, за допомогою яких здійснюється постачання країн Західної та Центральної Європи енергоносіями з родовищ на півночі та сході материка. Крім того, Україна забезпечує залізничні, морські, автошляхові, повітряні транспортні коридори.

Транзитний статус України, її транспортний потенціал є об’єктом цілеспрямованих державних зусиль та інколи стає предметом міжнародних спорів. Природним фактом став перехід контролю над нерухомою інфраструктурою України, а також рухомим складом, який належав вітчизняним економічним суб’єктам або був приписаний до відповідних портів, станцій тощо (автомобільні, залізничні та водні транспортні засоби місцевого та віддаленого сполучення, авіаційний флот, Чорноморське морське пароплавство та Дунайське пароплавство) до національних власників та органів державного регулювання. Ще однією очевидною реальністю став оплачуваний.

Основними транспортними послугами, які надаються Україною є послуги трубопровідного транспорту (43%), залізничного транспорту (18,7%), морського транспорту (15,8%).

Основні фактори, що стримують розвиток транзитно-транспортної системи України: слабкість розвитку матеріально-технічної бази всіх видів транспорту, недосконалість системи управління внутрішніми і зовнішніми перевезеннями, невідповідність правової бази міжнародним нормам і стандартам.

Загальними пріоритетними напрямами розвитку транзитно-транспортної системи мають бути: розвиток міждержавних транспортних зв'язків; інтеграція транспорту України у міжнародну транспортну систему на основі створення національної нормативної бази галузі, приведеної у відповідність з міжнародними документами; впровадження нової техніки та сучасних технологій організації перевезень; розвиток ринкового конкурентного середовища в галузі та ін.

Метою розвитку національної транспортної системи є забезпечення стабільних умов участі України в різноманітних формах міжнародної економічної діяльності, що, у свою чергу, має гарантувати динамічний розвиток соціально-економічної сфери країни. Швидке та ефективне транспортне забезпечення — важлива умова прискорення економічного поступу, тоді як транзит стає потужним джерелом валютних надходжень