85.Розвиток національного фондового ринку як умова портфельного іноземного інвестування

Ринок цінних паперів надзвичайно чутливий до змін економічної ситуації, тому необхідно підвищувати ступень його адаптивності до зовнішніх і внутрішніх факторів. Необхідно також створювати систему надійного і прозорого контролю за діяльністю фондового ринку з боку держави і всіх його учасників. Вітчизняний фондовий ринок України поки що не забезпечує основне своє завдання: широке залучення фінансових ресурсів для інвестування інноваційних і інших довгострокових економічних проектів. Високі ризики на фондовому ринку пов’язані з недосконалою законодавчою базою щодо захисту інвесторів при вкладенні ними коштів у цінні папери, недотриманням прав акціонерів, неадекватною дивідендною політикою тощо. Ризики на фондовому ринку виникають також через зосередження торговців в основному на неорганізованому ринку з непрозорими правилами торгівлі.

86.Ринок цінних паперів: місце та функції в міжнародній економічній діяльності України

Міжнародний ринок цінних паперів почав формуватися у результаті масового вивозу капіталу. Формування цього ринку було прискорено: сучасною науково-технічною революцією, розвитком інтеграційних процесів; певної стійкістю валютних курсів; використанням спільних багатонаціональних валют; успіхами у розбудові банківської та біржової справи. На первинному ринку будь-яка особа, що має необхідний для цього юридичний статус, може одержати позичковий капітал шляхом випуску своїх облігацій або акцій.

Випуску акцій повинна передувати публікація спеціального проспекту емісії (особливої декларації), що містить достовірну і повну інформацію про характер діяльності емітента — акціонерного товариства, його керівників, капітал, дохід, заборгованість та інші показники його фінансового стану. В більшості країн держава здійснює контроль за тим.

Вторинний ринок цінних паперів — це економічний простір, в якому проходить обіг цінних паперів після того як їх продасть (безпосередньо або через посередника) перший власник, що купив ці папери у емітента. На ринках облігацій уряд, банк чи корпорація можуть збільшити свої грошові ресурси. Національний ринок, євроринок та іноземний ринок облігацій відрізняються валютою, місцезнаходженням валюти, місцезнаходженням позичальника та технологією емісії:

•національні облігації випускаються в місцевій валюті. Позичальниками є андеррайтингові синдикати та інвестори, що знаходяться в середині цієї ж країни;

•європейські облігації (євробонди) випускаються не в тій країні, у валюті якої вони були визначені. Розповсюджуються ці облігації через міжнародні синдикати;

•іноземні облігації випускаються в національній валюті через місцеві синдикати, але для іноземних позичальників.

87.Зовнішній борг: структура, обслуговування та визначення оптимальності

Зовнішній борг – це сукупність боргових зобов'язань резидентів перед нерезидентами, які підлягають погашенню в іноземній валюті, товарах чи послугах. Зовнішній борг може бути довготерміновим (термін погашення більше одного року) і короткотерміновим (термін погашення менше одного року). Також його доцільно поділити на зовнішній державний і зовнішній недержавний борг.

Зовнішній державний борг – це зовнішні боргові зобов'язання уряду, Національного банку, інших державних органів та державних підприємств і організацій, а також підприємств і організацій змішаної форми власності в частині, пропорційній власності держави у їхньому статутному фонді. В свою чергу зовнішній державний борг доцільно поділити на гарантований державою і негарантований державою.

Гарантований державою борг – це зовнішні боргові зобов'язання резидентів країни в особі державних органів та державних підприємств і організацій перед нерезидентами, виконання яких гарантовано державою.

Негарантований державний борг – це зовнішні боргові зобов'язання резидентів в особі державних органів та державних підприємств і організацій перед нерезидентами, виконання яких не гарантовано державою.

Зовнішній недержавний борг – це зовнішні боргові зобов'язання резидентів недержавної форми власності перед нерезидентами.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізації витрат, пов’язаних з ризиками, погашенням та обслуговуванням державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Основними засадами управління державним боргом є: оптимізація структури державного боргу; мінімізація витрат на обслуговування державного боргу; мінімізація ризиків, пов’язаних із цим боргом; сприяння розвитку внутрішнього ринку державних запозичень. Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.

Управління державним боргом має за мету :досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

Стан зовнішнього боргу держави можна охарактеризувати за допомогою таких показників:

а) співвідношення зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту (критичний рівень становить 80—100 %). За останні роки для України цей показник становить близько 40%;

б) співвідношення планових платежів щодо обслуговування боргу до валютних надходжень держави. Цей показник характеризує ліквідність позиції економіки країни. Він свідчить про платоспроможність країни на найближчу перспективу (прийнятним вважається значення цього показника на рівні 20—25%). В останні роки для України цей показник становить менше 16%;

в) співвідношення дисконтованої вартості боргу й експорту. Цей показник застосовується для оцінки довгострокової платоспроможності (критичний рівень 200—250%). За останні роки в Україні цей показник не досягає 60%.

Структура зовнішнього боргу України станом на 2009 р. наступна: загальний розмір зовнішнього боргу — 105,4 млрд. доларів США (56,4 % від ВВП), державний борг — 14,2 млрд. доларів, борг банківського сектора — 42,1 млрд. доларів США, борг інших секторів економіки — 49 млрд. доларів.

Для зовнішнього боргу коефіцієнт обслуговування розраховують як відношення всіх платежів із зовнішньої заборгованості до валютних надходжень держави, виражене в процентах. Сприятливим рівнем обслуговування вважається значення показника на рівні 25 %. Межею небезпеки при оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою процентів вважається відношення процентних платежів до експорту 15 – 20 %, межею підвищеної небезпеки – 25 – 30 %.

У процесі врегулювання зовнішньої заборгованості перед міжнародними фінансовими установами слід дотримуватися наступних положень:

- врегулювання зовнішньої заборгованості має проводитися системно, в межах загальної фінансової політики держави;

- стратегія управління зовнішнім державним боргом має орієнтуватися на структурне реформування економіки;

- необхідно, щоб управління було довгостроковим, стратегічним, а не одномоментним, короткостроковим, орієнтованим на вирішення разових завдань;

- існує потреба в реформуванні інституцій, відповідальних за управління зовнішнім боргом, застосуванні інструментів активного управління зовнішніми зобов'язаннями;

- необхідна диверсифікація джерел залучення коштів в економіку України з подальшим переміщенням акценту в бік інвестиційних ресурсів;

- слід посилити увагу до управління кредитним рейтингом країни;

- потрібне використання внутрішніх можливостей країни в процесі управління зовнішніми зобов'язанням;

- кошти, залучені із зовнішніх фінансових джерел, слід розглядати не стільки з погляду їх обсягу, скільки з позиції їх ефективного використання;

- управління мас бути спрямоване на збільшення терміну погашення заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу, контролю за складанням рівномірного графіка обслуговування боргу;

- управління зовнішнім боргом та ймовірні подальші запозичення мають здійснюватися з урахуванням не лише потреб держави, а й її фінансової безпеки