18. Сутність та особливості процесів інтернаціоналізації української економіки

Інтернаціоналізація — це процес розширення господарської діяльності за межі окремих нац економік у вигляді багатосторонніх коопераційних контактів з метою збільшення продуктивності та підвищення ефективності виробництва. Усе більша частина виробленого продукту інтернаціоналізується у вигляді товарного обміну на світових ринках, зростає частка інтернаціоналізованого виробництва. Сказане стосується України, для економіки якої протягом років незалежності характерним є:1. абсолютне та співвідносне зростання інтернаціоналізованої частки виробленого та споживаного продуктів (тобто експорту та імпорту); 2. збільшення (хоча і надто повільне) ваги та значення ек об’єктів, які перебувають у повній або частковій власності іноземців (індикатором цього процесу слугують показники динаміки іноземних інвестицій);3. подальша інтеграція економіки країни в міжнародні валют-нофінансові, кредитні відносини з міжнародними та іноземними суб’єктами — державами, спеціалізованими організаціями, фізичними особами (відповідні відносини регулюються як двосторонніми домовленостями, наприклад з ЄБРР, МВФ, Світовим банком

Ще однією особливістю процесів інтернаціоналізації з участю України є нерівномірність розподілу експортних виробництв, переважання окремих центрів та територіально-виробничих комплексів (ТВК) й низький рівень експортної спеціалізації цілих регіонів. Наприклад, основу експортного потенціалу України становлять східні ТВК, передусім регіони Кривбасу та Донбасу, і водночас ряд західних та центральних областей України здійснюють мізерний експорт продукції.

Особливу роль у формуванні експортного потенціалу України відіграє Київ, на який припадає і левова частка зарубіжних інвестицій до країни

Особливістю участі Києва в міжнародній торгівлі є перевищення імпорту над експортом (принаймні саме така ситуація була типовою

19.Україна в системі рейтингових оцінок національної конкурентоспроможності країн

За останній рік, за оцінками Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), рівень конкурентоспроможності України знизився.

Зниження рейтингу України пов'язане з чотирма комплексними показниками: погіршення інституційного розвитку, макроекономічної стабільності, розвитку фінансових ринків і ефективності товарних ринків. У складі першого з них окремо стоять ефективність держорганів у регуляторній сфері, захист прав власності, незалежність судової влади, упередженість в ухваленні рішень держорганів і корупція, довіра до правоохоронних органів і прозорість державної політики.

Серед макроекономічних факторів, що сприяли погіршенню рейтингової оцінки, - дефіцит бюджету, зростання державного боргу, невисокий рівень національних заощаджень і висока інфляція.

Слід також зазначити, що Україна за 2010 рік поліпшила на дві позиції свій показник у рейтингу за умовами ведення бізнесу, піднявшись до 145-го місця серед 183 країн-учасниць, повідомив Світовий банк (СБ) з посиланням на черговий звіт Doing Business 2011. Згідно з повідомленням, максимальне поліпшення в Україні зафіксовано за критерієм "умови для старту бізнесу" - на 18 позицій, до 118-го місця. Країна також піднялася на дві позиції за критерієм "дозвіл будівництва" - до 179-го місця.

Водночас падіння зафіксовано за критерієм "закриття бізнесу" - на п'ять позицій, до 150-го місця; за критерієм "реєстрація власності" - на чотири позиції, до 164-го місця; за критерієм "доступність кредитів" - на дві позиції, до 32-го місця і за критерієм "захист інвестицій" - на одну позицію, до 109-го місця.

Оцінка системи оподаткування в Україні збереглася без змін - країна на 181-му місці.

За підрахунками СБ, в Україні передбачено 135 податкових платежів на рік, тоді як в інших країнах Східної Європи і Середньої Азії - в середньому близько 41,7, а в розвинених країнах - 14,2. При цьому на здійснення всіх цих розрахунків підприємствам доводитися витрачати близько 657 годин на рік (313,9 і 199,3 години відповідно).

Середня ставка податку на прибуток, згідно з повідомленням, в Україні тепер на рівні 10,4%, тоді як у європейських і азійських сусідів країни - 9,8% і 16,8% відповідно. Водночас податкове навантаження на фонд оплати праці в Україні перебуває на рівні 43,3%, що набагато вище, ніж в інших країнах Східної Європи і Середньої Азії і в розвинених країнах - в середньому 22,9% і 23,3% відповідно.