104. Цілі тарифної політики та її наслідки для міжнародної економічної діяльності України

Тарифна політика – це система принципів та напрямків діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних заходів.

Митно-тарифне регулювання – регулювання питань зі встановлення мита та митних зборів, організації та процедур митного контролю.

Мета митно-тарифної політики - за допомогою засобів митно-тарифного регулювання забезпечити: 1) забезпечення збалансованості внутрішнього ринку та створення добросовісних умов конкуренції; 2) наповнення доходної частини Державного бюджету України.

Митно-тарифна політика здійснюється на основі принципів: 1) виключної юрисдикції України на її митної території; 2) рівності всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності перед законом; 3) єдиного порядку обкладення митом та іншими податками товарів, що переміщуються через митний кордон України; 4) системності; 5) ефективності; 6) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб; 7) гласності та прозорості.

Завданнями митно-тарифної політики України є: 1) забезпечення найефективнішого використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території України; 2) участь у реалізації торговельно-економічних завдань щодо захисту українського ринку і стимулювання розвитку української економіки.

Практичне впровадження у сферу зовнішньої торгівлі відбувається за допомогою засобів митно-тарифного регулювання, якими є: ввізне та вивізне мито, спеціальні види мита, сезонне мито, тарифні квоти, тарифні пільги та преференції. Митно-тарифне регулювання здійснюється з метою забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку, а також стимулювання прогресивних структурних змін в економіці.

105. Україна в системі міжнародних туристичних послуг

Міжнародний туризм — це реалізація комплексу туристичних послуг на території країни, в якій їх споживач є іноземним громадянином, причому отримання зазначених послуг є основним цільовим призначенням перебування споживача у цільовій країні, де він не веде оплачуваної діяльності.

Відповідно до визначальних цілей отримувачів туристичних послуг: культурно-пізнавальний; оздоровчо-рекреаційний; науково-діловий. Залежно від характеру організації та інтенсивності обслуговування: організований або плановий; неорганізований або самодіяльний. Відповідно до кількості та взаємної пов’язаності отримувачів туристичних послуг: індивідуальний; сімейний; груповий.

Україна має досить непогані передумови розвитку туризму, які умовно можна віднести до двох ключових категорій: природний потенціал — рекреаційні та лікувальні можливості, краєвиди (узбережжя Чорного та Азовського морів, річкові та озерні пляжі, гірські бази в Карпатах та кримських місцевостях, лікувальні курорти, джерела мінеральних вод, лісопаркові зони та ін.); національна культурно-історична спадщина, яка становить інтерес для ознайомлення з нею, передусім у Києві, Львові, Чернігові, Одесі, а також у Запоріжжі, Полтаві, Кам’янці-Подільсь­кому, Ужгороді та інших містах. Науково-промисловий потенціал України становить базу для розвитку наукового та ділового туризму. Наявність великої української діаспори становить собою значущу передумову етнічного туризму. Можна відзначити і щорічне етнічне паломництво євреїв-хасидів до своєї святині в Умані.

Найбільшою перешкодою розвиткові міжнародного туризму в Україні є відсутність необхідної інфраструктури — готельних комплексів, мотелів, туристичних баз, кемпінгів, мотелів, зручних та швидкісних шляхів сполучень. Малорозвинутою в Україні є і мережа супутніх щодо міжнародного туризму видів діяльності — виготовлення сувенірів, надання послуг зв’язку, транспортування, харчування тощо.

Головними завданнями розвитку туристичного бізнесу є:

-розроблення комплексної концепції розвитку туристичної, міжнародно-туристичної галузі в Україні з прив’язкою до фінансових можливостей і передбаченням реальних та послідовних заходів;

-нормативно-правове забезпечення міжнародно-туристично­го бізнесу, а також пов’язаних з ним сфер соціально-економіч­ного життя;

-забезпечення інфраструктури міжнародного туризму — будівництво готелів, мотелів, кемпінгів, поліпшення транспортного забезпечення, роботи комунальних, поштових, сервісних служб;

-заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії;

-розвиток пов’язаного з туризмом бізнесу — відповідних сегментів харчової промисловості, сувенірних, картографічних підприємств;

-установлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму, відповідно з міжнародними, зокрема європейськими, критеріями якості;

-міжнародно-правове забезпечення сприятливих умов розвитку туризму в Україні — розв’язання питання щодо участі (членства) України в міжнародних спеціалізованих організаціях, об’єд­наннях та структурах, підписання та реалізація двосторонніх між­державних, міжурядових домовленостей щодо туризму;

Туристичний сектор України характеризується генеруванням туристичних потоків з таких країн, як: Росія, Польща, Білорусь, Угорщина, Молдова, Румунія, Словаччина, США та Узбекистан. Найбільшу частку у загальних туристичних потоках замає Росія (31,4%), а найменшу – Узбекистан (0,3%). Така значна залежність від туристичного ринку Росії пояснюється тим, що між Росією та Україною проводиться значний обсяг туристичних обмінів, що зумовлений спільним кордоном.

У цілому в Україні є хороші можливості для активного розвитку міжнародного туризму як однієї зі складових загального механізму міжнародної економічної діяльності, але потрібно забезпечити раціональне використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму.

61. Галузева структура експорту України

Галузева структура експорту України характеризується утриманням провідних позицій таких сфер, як чорна металургія (32%), с/г (23%), машинобудування (18%), хімічна промисловость – 8%, енергетика – 6%. Великий ступінь концентрації експорту є свідченням низької диверсифікації промислового виробництва. Крім того в цих галузях домінує продукція низької стадії переробки. За такою важливою галуззю, як машинобудування, коефіцієнт покриття імпорту експортом складає лише 0,48.

Недостатність інвестиційно-інноваційного компонента української економіки призводить до посилення екзогенної залежності, як експортної, так і імпортної. Акценти переносяться на експорт сировини та напівфабрикатів, а це, у свою чергу, суттєво впливає на виведення поза кордони країни ресурсного потенціалу праці й капіталу та пригнічує ініціативу щодо відновлення виробничого сектору економіки.