60.Холдинги як організаційна форма концентрації капіталу

Холдинг (англ. holding — утримання, зберігання) — сукупність материнської компанії та контрольованих нею дочірніх компаній. Крім простих холдингів, що являють собою материнське товариство і одне або декілька контрольованих ним дочірніх товариств (про яких говорять, що вони у відношенні один до одного є «сестринськими» компаніями) існують і складніші холдингові структури, в яких дочірні товариства самі виступають в якості материнських компаній у відношенні до інших компаній. При цьому материнська компанія, що стоїть на чолі всієї структури холдингу, іменується холдинговою компанією. Контроль материнської компанії за своїми дочірніми товариствами здійснюється як за допомогою домінуючої участі в їхньому статутному капіталі, так і за допомогою визначення їхньої господарської діяльності (наприклад, виконуючи функції їхнього одноосібного виконавчого органу), так і іншим чином, передбаченим законодавством.

Характерні риси холдингу

1. Концентрація акцій фірм різних галузей і сфер економіки або фірм, розташованих в різних регіонах.

2. Багатоступінчатість, тобто наявність дочірніх, онучатих і інших споріднених компаній. Нерідко холдинг є пірамідою, очолюваною однією або двома фірмами.

3. Централізація управління в рамках групи шляхом вироблення материнською компанією глобальної політики і координації сумісних дій підприємств за такими напрямками:

• вироблення єдиної тактики і стратегії в глобальному масштабі;

• реорганізація компаній і визначення внутрішньої структури холдингу;

• здійснення міжфірмових зв'язків;

• фінансування капіталовкладень в розробку нової продукції;

• надання консультаційних і технічних послуг.

Холдинги розрізняються за типами інтеграції:

• вертикально інтегровані — є ланцюгом підприємств (у тому числі і підприємства-суміжники), об'єднаних єдиною метою діяльності.

• горизонтально інтегровані — використовуються підприємцями для диверсифікації виробництва і ефективного розподілу інвестицій.

61.Антимонопольна регулююча політика України

Формування антимонопольного законодавства в Україні почалося 18 лютого 1992 р., коли Верховна Рада України прийняла Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" та Господарському кодексі України (ст. 21-43), де визначаються правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції і здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.Закон України "Про Антимонопольний комітет України", прийнятий Верховною Радою України 26 листопада 1993 р., який встановлює структуру і правовий статус Антимонопольного комітету – державного органу, що повинен здійснювати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства також використовуються на практиці.Важливими законами, що регулюють антимонопольну діяльність, є також Закон України "Про захист від несумлінної конкуренції" від 7 червня 1996 р. і Закон України "Про природні монополії" від 20 квітня 2000 р.

На основі перерахованих вище законів формується і здійснюється антимонопольна політика України, яка спрямована на запобігання монопольної діяльності, її обмеження і припинення, а також на розвиток конкуренції.

Однією з визначальних ознак підприємця-монополіста є його монопольне становище – домінуюче становище підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими монополістами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольне становище підприємця, коли частка його на ринку певного товару менше 35 відсотків.

Другою ознакою монопольного становища є монопольна ціна – ціна, що приводить до обмеження конкуренції і порушення прав споживача. Така ціна може бути монопольно низькою – використовується для досягнення монопольного становища і монопольно високою – коли таке становище вже досягнуте.

Монопольна діяльність – дія (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного становища на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дія (бездіяльність) органів влади і управління, яке тягне за собою недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції.

Ринок у певних територіальних і товарних межах, на якому діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар'єр входження у нього господарюючих суб'єктів, визначається як монополізований ринок. Ринок України варто розглядати як високомонополізований.

Така ситуація обумовлює проведення активної антимонопольної політики, в основі якої повинна бути Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції. Мета цієї програми – формування і розвиток конкурентного середовища.

Суб'єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, що забезпечують процес демонополізації економіки і розвиток конкуренції. До них належить: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, керівники і трудові колективи підприємств (об'єднань) і покупці [4, 316].

Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок у цілому і його окремі елементи; господарюючі суб'єкти, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Мета антимонопольного регулювання з боку держави – захист інтересів споживачів від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних господарюючих суб'єктів.

До засобів антимонопольного регулювання варто відносити;

• встановлення більш високого рівня цін і тарифів, граничних нормативів рентабельності;

• декларування зміни цін;

• встановлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;

• регулювання обсягу ринку виробництва;

• встановлення державних заявок і контрактів;

• розділ ринків;

• тарифне обслуговування імпорту й експорту товарів.

Саме по собі монопольне становище того або іншого підприємця ще не є порушенням антимонопольного законодавства. Повинен бути доведений факт зловживання монопольним становищем на ринку.

Для реалізації антимонопольної політики, контролю за використанням антимонопольного законодавства створено Антимонопольний комітет України і його територіальні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. До складу Антимонопольного комітету України входить Голова і десять державних уповноважених.

Голова Антимонопольного комітету України входить до складу Кабінету Міністрів України. Термін повноважень Голови Антимонопольного комітету України – сім років, призначається він Верховною Радою України.

Правове становище Антимонопольного комітету України визначається Законом України "Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" і Законом України "Про Антимонопольний комітет України".