124.Міжнародні торгові режими в практиці міжнародної економічної діяльності України

Згідно із ЗУ «Про ЗЕД» від 1991 р. на території України запроваджуються такі правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності:

- національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;

- режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

- спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.

125.Посередницькі операції в міжнародній економічній діяльності України

Торгово-посередницька діяльність — це комплекс операцій з організації та забезпечення операцій купівлі-продажу, що реалізується за дорученням первісних продавців (виробників) та/або кінцевих покупців (споживачів) незалежними від них торговельними посередниками на підставі окремого контракту або спеціального доручення.

Метою залучення посередників у міжнародній торгівлі є підвищення ефективності експортно-імпортних операцій за рахунок використання послуг кваліфікованих фахівців, їхньої інфор­маційної бази та встановлених ними раніше господарських зв’яз­ків, прискорення обігу капіталу, отримання необхідних правових, консультаційних послуг, оформлення необхідної документації.

Правовою підставою їх діяльності є національне та міжнародне законодавство. Наприклад, Цивільний кодекс України передбачає два види комерційного представництва — повноважень однієї особи (юридичної чи фізичної) здійснювати певні юридично-господарські акції замість іншої особи: по-перше, на підставі договору-доручення(є документом, згідно з яким довіритель (принципал) доручає довіреній особі (агенту) за відповідну винагороду здійснювати від імені принципала та за його рахунок певні дії, зокрема купівлю майна, проведення платежів тощо), а по-друге — договору-комісії(є документом, згідно з яким одна сторона (комітент) доручає іншій стороні (комісіонеру) за відповідну винагороду, за кошти комітента, але від імені комісіонера укласти для комітента одну чи кілька угод від свого імені (на купівлю-продаж товару або послуги).

Класифікація суб’єктів міжнародного посередництва:

за правом збуту товарів певного експортера:

Прості агенти-посередники отримують право здійснювати збут продукції певного постачальника на обумовленій території за відповідну винагороду. Принципал зберігає за собою право користуватися послугами інших посередників або самостійно здійснювати збут товарів

Агенти з правом «першої руки». Принципал при виході на певний ринок зобов’язаний спочатку запропонувати для реалізації товар такому посередникові. Отже, агент з правом «першої руки» сам вирішує, «працювати» з певними товарами, чи ні.

Ексклюзивні (або монопольні) агенти згідно з даним класифікаційним критерієм мають найбільші, виключні (за деякими винятками, як правило, обумовленими в контракті) права на збут товарів принципала певної номенклатури на повному ринку та протягом обумовленого періоду.

за обсягом повноважень.

А. Посередники, які не підписують основних контрактів та виконують лише представницькі функції, а також здійснюють дослідження цільового ринку та інформаційне забезпечення принципала (довірителя). Такими посередниками можуть бути представники, агенти, брокери, маклери (терміни, особливо з урахуванням традицій різних країн, можуть бути різними).

Б. Посередники, які підписують контракти з третіми особами від імені та за рахунок принципала. Такими посередниками можуть бути торговельні агенти, довірені особи, які відповідно до укладеної з принципалом агентської угоди (фактично — угоди-доручення)

В. Посередники, які підписують контракти з третіми особами від власного імені, але за рахунок принципала. Посередники такого типу називаються комісіонерами (принципал називається комітентом), комісіонери мають право власного підпису, вони самі можуть залучати додаткових посередників, відносно яких є продавцями чи покупцями.

Г. Посередники, які підписують угоди з третіми особами від власного імені та за власний рахунок. Такі посередники переважно називаються дистрибуторами (функціональний аналог купців). Це — торговельні посередники з найбільшим обсягом повноважень, які потенційно можуть виконувати найбільшу кількість функцій, беруть на себе найбільші підприємницькі ризики та мають найбільшу свободу у прийнятті комерційних рішень.

126.Особливості митно-тарифного регулювання в Україні

Митно-тарифне регулювання виконує дві функції:

1 .Протекціоністську (захист вітчизняних товарів від іноземної конкуренції).

2.Фіксальну (поповнення державного бюджету).

Митні тарифи можуть бути:

- простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для одного товару чи товарної групи незалежно від країни походження; - складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок по кожному товару в залежності від країни походження.

Ставки мита підрозділяються на:

- максимальні - діють для країн, з якими відсутні торгові угоди; - мінімальні - встановлюються по відношенню до країн, яким надається режим найбільшого сприяння; - префенційні - встановлюються по відношенню ввозу окремих товарів з окремих країн, в тому числі тих, що розвиваються.

Основним елементом митного тарифу являється мито. Мито являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів, власності та інших цінностей при перетині кордону. В Україні використовуються експортні, імпортні і транзитні види стягнень. В свою чергу вони поділяються:

1 .По методу нарахування на:

- адвалорні (нараховуються у відсотках до митної вартості); - специфічні - (нараховуються в твердій сумі до одиниці виміру ваги, площі, об'єму і т.д.); - змішані - об'єднують і адвалорні, і специфічні. - альтернативні – розраховується як адвалерне і як специфічне, але стягуватися буде найбільша сума.

2.По характеру походження на:

- автономні - вводяться тією чи іншою державою в односторонньому порядку, без згоди з іншою країною; - конвенційні - встановлюються в процесі угоди чи домовленості з іншою стороною і фіксуються в одному із цих документів.

3.за об’єктом регулювання:

- імпортні;-експортні

4. Особливі види мита. До них відносяться:

- спеціальне. Використовується для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів; для попередження недобросовісної конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав. Ставка спеціального мита встановлюється в кожному окремому випадку;

- антидемпінгова. Використовується у випадку виявлення факту демпінгу, тобто імпорту на територію України товарів по ціні значно нижче їх конкурентної ціни в країні-експортері при тому, що даний імпорт наносить шкоди вітчизняним виробникам аналогічних товарів.

- компенсаційне - встановлюється у випадку ввозу на територію України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії;у випадку експорту з території України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії; якщо експорт протирічить інтересам держави. Ставка даного мита не може перевищувати розмір виділеної субсидії.

В світовій практиці і в Україні використовується також сезонне мито, яке встановлюється в основному на окремі товари на певний період (в Україні не більше чотирьох місяців).