84.Шляхи усунення інвестиційних та кредитних ризиків в міжнародній економічній діяльності України

Інвестиційний ризик — це можливість або ймовірність повного або часткового недосягнення (неотримання) очікуваних інвесторами результатів здійснення інвестицій.

Існують такі методи зниження інвестиційних ризиків:

1) запобігання ризику;

2) нормування ризику;

3) розподіл ризику між учасниками проекту;

4) зниження ступеня ризику;

5) страхування ризику.

Метод запобігання ризику полягає в розробці заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид проектного ризику, а саме:

— відмова від використання у високих обсягах позикового капіталу;

— відмова від надмірного використання інвестиційних активів у низьколіквідних формах.

Нормування ризику — використовується за тими ризиками, які виходять за межі припустимого їхнього рівня, тобто за інвестиційними операціями у зоні критичного й катастрофічного ризику. Нормування реалізується шляхом установлення на підприємстві системи внутрішніх нормативів, що може містити в собі такі показники:

— граничний розмір позикових коштів, які використовуються для реалізації реальних інвестиційних проектів;

— мінімальний розмір інвестиційних активів у високоліквідній формі.

Розподіл ризику між учасниками проекту передбачає часткову передачу ризиків партнерам по окремих інвестиційних операціях. Основні напрями розподілу ризиків:

— розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту;

— розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини й матеріалів;

— розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Зниження ступеня ризику — це скорочення ймовірності та обсягу втрат шляхом резервування коштів на покриття непередбачених витрат. Основні напрями цього методу:

— формування резервного (страхового) фонду підприємства;

— формування цільових резервних фондів;

— формування резервних сум фінансових ресурсів у системі інвестиційних бюджетів.

Усі перераховані вище методи зниження інвестиційного ризику належать до внутрішніх методів, тому що здійснюються безпосередньо на підприємстві з використанням внутрішніх механізмів. Вибір внутрішніх методів забезпечує високий ступінь альтернативності прийнятих управлінських рішень, що не залежать від інших суб'єктів господарювання, а також можливість обліку внутрішніх факторів фінансових можливостей підприємства й впливи внутрішніх факторів. Разом з тим, недоліками використання даних методів є обмеженість фінансових і кадрових ресурсів підприємства, а також неможливість використання цієї форми для нейтралізації деяких видів проектних ризиків.

Страхування ризику — це операція по передачі інвестиційних ризиків зовнішньої страхової організації.

Страхування інвестиційних ризиків — це захист майнових інтересів підприємства при настанні страхової події спеціальними страховими компаніями за рахунок грошових фондів, сформованих ними шляхом одержання страхових внесків від страхувальників. При цьому обсяг відшкодування негативних наслідків проектних ризиків страховиками не обмежується — він визначається реальною вартістю об'єкта страхування (розміром страхової його оцінки), страхової суми й розміром страхових внесків (страхової премії).

З погляду інвестора, важливим моментом є необхідність проаналізувати стратегію реалізації проекту з погляду обліку ризикових ситуацій і розробки методів зниження інвестиційних ризиків.

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов’язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення — на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи: 1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики; 2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До першої групи методів належать:

1) аналіз кредитоспроможності позичальника;

2) аналіз та оцінка кредиту;

3) структурування позики;

4) документування кредитних операцій;

5) контроль за наданим кредитом та станом застави.

Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку:

1) диверсифікація;

2) лімітування;

3) створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.