12.3. Загальна рівновага та економіка добробуту

Теорія загальної рівноваги має широку область застосування. Особлива її значущість у визначенні наукових основ політики в області економіки добробуту.

Суспільний добробут – досягається в тому випадку, коли виробництво і розподіл благ неможливо змінити таким чином, щоб добробут будь – кого збільшився без зменшення добробуту інших.

Існують непереборні труднощі при побудові функції суспільного добробуту, пов’язані з нерозв’язністю проблеми справедливого розподілу. Тому виникла ідея вибрати такий критерій оцінки суспільного добробуту, який би не зачіпав розподілу добробуту між членами суспільства. Такий критерій був запропонований італійським економістом В. Парето (1848-1923). Він розробив вихідні положення, на яких будується теорія добробуту.

Умови Парето – це група правил в економічній теорії добробуту, при виконанні яких досягається оптимум по Парето. Резюмовано ці правила зводяться до таких:

1. Гранична норма заміщення в споживанні між будь-якими двома благами повинна бути однаковою для всіх споживачів.

2. Гранична норма технічного заміщення між будь-якими двома факторами повинна бути однаковою, де б ці фактори не використовувались.

3. Гранична норма трансформації для будь-яких двох благ повинна бути рівна граничній нормі заміщення в споживанні цих двох благ.¹

Теорія добробуту – це теорія економічного оптимуму. Її задача – оптимальний розподіл економічних ресурсів і вироблених благ; вона займається пошуком оптимальних рішень в інтересах забезпечення ефективності економічної діяльності.

Оптимальна структура економіки – ситуація, за якою структура виробництва відповідає структурі суспільних потреб.

Парето-оптимум (Pareto-optimality): стан економіки, за якого жодні зміни у виробництві і розподілі не можуть підвищити добробут хоча б одного суб’єкта не знижуючи добробуту інших, називають ефективним (оптимальним).

Ефективність за Парето означає, що ресурси розподілені оптимально, якщо ніхто не може покращити свого становища, не погіршуючи становища іншого. Парето-оптимальними є розподіли, за якими будь-які подальші вигідні зміни неможливі.

При цьому справедливі такі дві теореми – основні теореми теорії добробуту.

Теорема 1 (теорема “невидимої руки”). Стан конкурентної рівноваги є Парето-ефективним. Оскільки перша теорема добробуту справедлива за умов, коли наявна досконала конкуренція, з неї випливає висновок: для забезпечення максимального добробуту суспільства треба вилучити вплив усіх факторів, що порушують її досконалість. Таким чином, головна перевага конкурентної ринкової системи полягає у здатності вільних ринків забезпечувати ефективний розподіл обмежених ресурсів суспільства або Парето-ефективність.

Теорема 2. Парето-оптимальний стан може бути поданий як ринкова рівновага. Якщо мають криві байдужості всіх споживачів увігнуті до початку координат, то завжди можна знайти такі значення цін, за яких будь-яке Парето-ефективне розміщення являтиме ринкову рівновагу. Її значення полягає в тому, що суспільство може перерозподіляти початкові запаси ресурсів відповідно до прийнятих принципів справедливого розподілу і використовувати ринки для забезпечення ефективного використання цих ресурсів.

Розробка економістами системи цінностей і вироблення критеріїв оцінки добробуту є актуальною задачею. Практичне значення цієї теорії полягає в тому, щоб полегшити прийняття економічно ефективних рішень. При всій важливості цієї проблеми у економістів різне тлумачення відносно функцій суспільного добробуту, критерію його оцінки та динаміки. Проблема насамперед полягає в тому, як визначити, що таке справедливий розподіл. К. Маркс у праці “Критика Готської програми” звертав увагу, що кожний клас оцінює поняття справедливості по-своєму, але в основу його покладаються відносини розподілу доходів, які залежать від способу виробництва і форми власності.

До яких меж держава повинна перерозподіляти добробут своїх громадян, залежить від вибраного виду функції суспільного добробуту. Конкретний вибір суспільства пов’язаний з тим чи іншим поглядом на проблему справедливості, який і визначає функцію суспільного добробуту. Суть її в тому, що вона ранжирує індивідуальні розподіли залежно від уподобань, а рівень суспільного добробуту виступає функцією від індивідуальних функцій корисності.

Критерій В. Парето виходить із суб’єктивних оцінок, вважаючи, що кожна людина здатна краще за всіх оцінити своє власне благополуччя. Такий підхід виключає порівняльність добробуту окремих людей і не дозволяє визначити суспільний добробут шляхом „підсумовування щастя” всіх членів суспільства.

Тобто, суспільний добробут підвищується, якщо підвищується стан кожного окремого споживача без погіршення стану інших.

Інший критерій висунули Н. Калдор і Дж. Хікс: добробут підвищується, якщо ті, хто виграють, оцінюють свої прибутки вище за збитки потерпілих.

Недоліком його є регламентування прибутку бідняка і мільйонера. Вважається, що обом цим особам одна грошова одиниця приносить однаковий приріст багатства.

Західні економісти розрізняють поняття рівноправного, ефективного і справедливого розподілу. Рівноправний розподіл, за якого жоден з індивідів не буде віддавати перевагу набору товарів іншого індивіда. Якщо розподіл є одночасно рівноправним і Парето-ефективним, він вважається справедливим.

У цілому розрізняють чотири концептуальних підходи до проблеми справедливості: егалітарний, утилітарний, роулзівський і ліберальний (ринковий), розташовані в порядку зменшення рівності.

Егалітарний підхід вимагає рівномірного розподілу, за якого всі блага поділені порівну між усіма індивідами. Всі члени суспільства повинні мати не тільки рівні можливості, але й більш менш рівні результати. Такий розподіл, як правило, не є Парето-ефективним, але може забезпечуватися Парето-оптимальність.

Утилітарний підхід розглядає суспільний добробут як суму добробуту всіх членів суспільства, передбачає суттєву різницю між найбільш і найменш забезпеченими членами суспільства.

_{Принцип перерозподілу доходів ґрунтується на припущенні про спадну граничну корисність.}

Додаткова одиниця доходу бідному принесе більше корисності, ніж багатому. Бо зі зростанням багатства корисність одиниці вилученого доходу спадає в меншій мірі ніж зростає корисність додаткового доходу для незаможних. Сукупна корисність всіх членів суспільства максимізується. Така „арифметика щастя” спирається на передбачення можливості складання індивідуальних корисностей. Парето-ефективність досягається за більш рівномірного розподілу доходів.

Роулзівський підхід. Згідно з концепцією сучасного філософа Дж. Роулза найбільш справедливий розподіл максимізує корисність найменш забезпечених членів суспільства. Від цього виграє суспільство в цілому. Підхід допускає існування нерівності.

Розглянуті підходи передбачають державне втручання з метою коригування результатів ринкових процесів і досягнення більш справедливого розподілу.

Ліберальний (ринковий) –полягає в тому, що результати конкурентних ринкових процесів справедливі. Конкурентний ринок через систему цін, що відображають граничні оцінки витрат і результатів господарської діяльності, надає всім економічним суб’єктам достовірну інформацію про ефективність рішень. Справедливість встановлюється ринком. Суспільно-оптимальним і справедливим вважаються виключно Парето-ефективні варіанти розподілу. Ринковий підхід заперечує необхідність державного втручання.

Варто підкреслити, що всі ці підходи розвиваються в рамках ринкової економіки і не заперечують її основ. Навіть егалітаристи не вимагають повної рівності і вважають, що в сучасних умовах абсолютна рівність недосяжна – вона могла б привести лише до різкого падіння ефективності. Тому всі напрямки економічної теорії в більшій чи меншій ступені направлені на пошук компромісу між критеріями оптимальності та справедливості.