Рішення:

Бюджетне обмеження описується простим рівнянням: І = Рч х Qx + Рц х Qц.

Оскільки чай і цукор споживаються разом, вони купуються як один товар (Q), на який споживач витрачає весь доход. Рч = 0,15 коп. Рц = 0,05*2 =0,1

Q = І (Рч + Рц) = 4 / (0,15 + 0,1) = 4 / 0,25 = 16

Кожному з 16 стаканів чаю відповідає 2 ложки цукру, оптимальний кошик: 16 склянок чаю + 32 ложки цукру.

Задача 2.

Н а рисунку зображені крива байдужості та бюджетна лінія.

Допустимо, що ціна товару х дорівнює 8 грн.

Дайте відповіді на питання:

а) яка ціна товару у?

б) яке рівняння даної бюджетної лінії?

в) яка гранична норма заміщення в стані

рівноваги споживача?

Задача 3.

Наташа споживає в місяць 2 кг м’яса за ціною 15 грн. за 1 кг та 5 кг хліба за ціною 2 грн. за 1 кг. Визначити граничну норму заміни м’яса хлібом, припускаючи, що споживач знаходиться в стані рівноваги.

Задача 4.

Споживач витрачає весь доход на товари Х і У. Початкові ціни товарів становили відповідно: Рх = 15 грн., Ру = 25 грн. Оптимальний споживчий кошик складався з 20 одиниць товару Х та 30 одиниць товару У. Визначте, чи зміниться добробут споживача, якщо його уподобання залишаються незмінними, ціни благ становитимуть Рх = 15 грн., Ру = 20 грн., а на купівлю цих товарів він зможе витратити 900 грн?

Задача 5.

Споживач може щоденно витрачати 8 гривень на споживання товарів А та Б. Ціна товару А – 1 гривня, ціна товару Б – 0,5 гривні. Визначте комбінацію товарів, яка знаходиться на бюджетній лінії.

Розділ 2. Теорія підприємства: виробництво та витрати

Тема 6. Мікроекономічна модель підприємства

Перед вивченням цієї теми, переконайтесь, що ви знаєте:

- що таке ринок, які функції він виконує;

-як визначається гранична корисність;

- про типи ринків за формами конкуренції;

- що показує крива байдужості.

Ознайомившись зі змістом даної теми, ви дізнаєтесь:

- чим відрізняються ринок і фірма щодо способу організації;

- які цілі висуває перед собою фірма і за яких умов вона їх досягає;

- що є критерієм діяльності фірми;

- від чого залежить обсяг виробництва фірми;

- які чинники застосовує фірма для виробництва товарів та послуг;

- як фірма комбінує чинники виробництва;

- які переваги та недоліки мають фірми різних форм власності;

- яке значення має фактор часу у функціонуванні фірми.

6.1. Фірма як суб’єкт ринкової економіки.

6.1.1. Фірма. Цілі фірми. Умови, які необхідні для функціонування фірми

Теорія фірми є важливою складовою частиною мікроекономічної теорії, яка пояснює і прогнозує поведінку фірми, особливо в області прийняття рішень щодо ціноутворення і випуску продукції. В неокласичній теорії цей термін визначає інститут, перетворюючий ресурси на продукцію.¹ Раймон Барр відносить фірму до простого, діючого на мікрорівні суб’єкта, елементарної одиниці в сфері виробництва.² Р.Г. Коуз стверджував: “Фірма... є система відносин, виникаючих, коли напрямки ресурсів починають залежати від підприємця”.³

Отже, фірма – економічний суб’єкт, який здійснює виробничу діяльність, має господарську самостійність в прийнятті рішень щодо того, що і як виробляти, кому, за якими умовами продавати; фірма поєднує ресурси для виробництва певних благ з метою максимізації прибутку.

Фірми виступають як зв’язуюча ланка між економічними суб’єктами як споживачами і тими ж суб’єктами – як продавцями чинників виробництва. Фірма може складатися з одного підприємства, а може включати в себе декілька підприємств і навіть – різного профілю.

Фірма діє в ринкових умовах. Відмінності фірми і ринку можна показати, розглянувши деякі риси ринку і фірми:

Ринок	Фірма
1.Економічна відокремленість господарюючих суб’єктів, обумовлена приватною власністю на засоби виробництва. 2. На ринку панують непрямі зв’язки між людьми – через ціни, гроші. 3.Використовуються економічні (матеріальні) стимули, виключається прямий наказ, диктат.	1. Фірма – це об’єднання, кооперація і концентрація чинників виробництва. 2. Панування прямих, безпосередніх зв’язків між співробітниками фірми. 3. На фірмі єдиний керівник, адміністративні методи управління, чітка ієрархія.

Таким чином, фірма і ринок – альтернативні способи організації людей. В протилежність ринку, де діють стихійні сили, фірма – планова ієрархічна система, в якій всі основні питання вирішуються на основі єдиноначальності, адміністративним шляхом.

Головною метою фірми є максимізація маси прибутку. Максимальний прибуток – це критерій, який визначає стан фірми в короткому і тривалому періодах. Визначення прибутку як основної мети фірми стало об’єктом критики у сучасній теорії фірми. Американські економісти Баумоль і Гелбрейт стверджують, що метою діяльності більшості великих фірм, які створюють основу капіталістичного виробництва і які ведуть справи в акціонерній формі, виступає тепер не прибуток, а максимізація обороту фірми. В основу аргументації Баумоля і Гелбрейта покладено твердження, що інтереси менеджмента фірми полягають, перш за все, в збільшенні розмірів підприємств, якими вони керують, в зростанні чисельності та влади тієї керуючої групи, в яку вони входять, тобто у відтворенні самих себе в розширеному масштабі. Фірма прагне також збільшувати обсяг виробництва для того, щоб розширити свою частку ринку.

Засновник і голова японської корпорації “Омрон”, викладаючи практичну філософію бізнесмена відзначав, що головною метою будь-якої компанії є її зростання. Він же називає ще одну ціль фірми – служіння суспільству: “У концентрованому вигляді ідея служіння суспільству знаходить вираз у такому постулаті: той, хто найкращим чином служить суспільству, отримує більше всіх”¹, тобто всі цілі зводяться зрештою до отримання прибутку.

В інституціональній теорії панує думка, що фірми створюються для того, щоб зменшити трансакційні витрати.

Саме так Р.Г. Коуз у широко відомій статті “Природа фірми” пояснює існування фірми. Трансакційні витрати – це витрати не пов’язані безпосередньо з виробництвом, тому їх називають також невиробничими витратами. Трансакційні витрати – це витрати фірми на пошук партнерів, на збирання інформації щодо них, на розробку і підписання контрактів, на контроль за їх виконанням тощо.

Основу фірми, як зазначає Р. Коуз, складає пучок контрактів між власниками певних факторів виробництва. До них належать три основних типи контрактів:

• класичний – двосторонній контракт, заснований на існуючих юридичних правилах, де чітко визначаються умови угоди і передбачаються санкції у випадку їх невиконання. Цей вид контракту припускає, що стосунки сторін чітко визначені та припиняються після виконання умов угоди. Ніяких усних домовленостей він не передбачає;

• неокласичний – довгостроковий контракт складений за умов невизначеності всіх можливих наслідків угоди. Він здебільш нагадує договір про співробітництво, ніж строгий юридичний документ. З самого початку договір набуває троїстого характеру. Для вирішення виникаючих спірних ситуацій сторони звертаються до вибраного ними арбітру. Усні домовленості враховуються поряд з письмовими;

• імпліцитний – довгостроковий, взаємовигідний контракт, в якому неформальні умови угоди домінують над формальними. Його виконання гарантується взаємною зацікавленістю сторін, які беруть участь в угоді.

Отже, до раніше названих цілей фірми ми можемо додати ще одну – мінімізація трансакційних витрат.

Формулюючи цілі фірми, необхідно враховувати таке:

- цілі фірми повинні бути точно визначені;

- повинні існувати способи їх виміру;

- цілі, які висуває перед собою фірма, повинні бути скоординовані в часі, тобто визначені етапи досягнення цілі;

- множина цілей повинна відповідати умовам взаємної підтримки; це означає, що дії, спрямовані на досягнення однієї цілі, не будуть перешкоджати досягненню іншої цілі.¹

Проблема цілі фірми має не тільки академічний інтерес. Стратегія розвитку і економічна поведінка великих фірм впливає на ринок, ціни, конкуренцію, якість продукції.

Фірма може реалізувати свої цілі лише при наявності певних умов.

Існування приватної власності. Відомо, що капіталістичному товарному виробництву властива приватна власність на засоби виробництва, але за тривалий час свого існування в приватній власності відбулися суттєві зміни. Наприкінці ХІХ сторіччя стали виникати різні види групової власності: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю. Саме ці форми групової приватної власності переважають у господарському механізмі сучасних капіталістичних держав. Індивідуальна приватна власність в основному, представлена дрібним бізнесом, сільським господарством, сферою послуг, тощо. В ряді країн існує значна державна власність, кооперативна і колективна власність, коли засоби виробництва є власністю колективу фірми.

Розвиток групової приватнокапіталістичної та державної власності свідчить про зростаюче розділення капіталу-власності та капіталу – функції. Це означає, що в ряді випадків рішення приймаються не власником капіталу, а тими, хто ним управляє. Звідси – і дискусія щодо цілей фірми.

Самостійність, тобто суверенність рішень, які приймає господарююча одиниця. Рішення на мікрорівні – це основа системи господарських рішень. Фірма самостійно приймає рішення щодо обсягу виробництва, асортименту продукції, умов продажу, тощо. Але жодне з рішень не може бути прийнято без урахування вимог ринку – попиту, пропозиції, якості, ціни, поведінки конкурентів. У цьому розумінні самостійності фірм поставлено чіткі межі, але ці межі не адміністративного, а економічного характеру. Самостійність фірм виявляє себе в свободі вибору як для покупця, так і для продавця, постачальника. Свобода вибору дає можливість відбору найкращих господарських варіантів з величезною кількістю можливостей. Те, що фірма самостійно приймає рішення, не означає, що вона непідконтрольна. Контроль за діяльністю фірми здійснює насамперед ринок через конкуренцію, наслідки такого контролю видно в цифрах зростання або падіння прибутку, збитків, обсягів продаж. Контроль здійснює і держава через систему податків, законодавчо встановлюючи правила поведінки господарюючих суб’єктів. В ряді країн суттєво впливають на діяльність фірм спілки споживачів, в Україні ці спілки також створено і їх діяльність стає все помітнішою.

Самостійність фірми означає в той же час відповідальність за прийняті рішення. Ті, хто приймають рішення, повинні нести відповідальність за їх виконання і наслідки. Якщо ж це не так, то дуже великими можуть бути соціальні втрати.

Необхідною умовою функціонування фірми є наявність конкурентного середовища.

Фірми в ринковій економіці орієнтовані на задоволення попиту і для їх нормального функціонування необхідна наявність незайнятих ресурсів – мате-ріальних і трудових, щоб фірми могли пристосовуватись до зміни кон’юнктури.¹

Ми з’ясували, які цілі висуває перед собою фірма і які умови необхідні для їх досягнення. На ринку функціонують фірми, які відрізняються одна від одної за різними параметрами. Розглянемо, чим характеризуються фірми, які відрізняються формами власності.