12.2. Рівновага в економіці обміну. Ефективність при обміні. Парето-ефективний розподіл

Дослідження економічної ефективності починається зі сфери обміну товарами.

Існують три умови Парето-оптимального стану економіки.

Перша умова – ефективність в обміні. Вона показує взаємовигідність добровільного обміну благ між індивідами і характеризується рівністю граничних норм заміщення між будь-якими парами товарів для всіх споживачів.

Наш аналіз базується на двох важливих припущеннях:

1. обидві особи мають повну інформацію про переваги один над одним;

2. обмін товарами не вимагає витрат.

Передумовами здійснення обміну є:

• диференціація споживної вартості благ;

• наявність власності на об’єкт обміну;

• наявність правил здійснення обміну.

Припустимо, що трансакційні витрати рівні нулю. Це означає, що обмін товарами не вимагає витрат на пошук інформації, ведення переговорів, вимірювання товарів, захист прав власності, а суб’єкти ринку добре знають переваги один над одним.

Припустимо також , що суспільство складається лише з двох споживачів (А, В), кожний з яких має початковий запас двох благ (х, у). Наочно ця ситуація може бути подана за допомогою діаграми (коробки) англійського економіста Ф. Еджуорта (1845-1926). Вона представляє всі можливі варіанти розподілу двох благ між двома споживачами. Коробка Еджуорта – прямокутник, сторони якого виражають обсяги благ, що є у розпорядженні двох споживачів. Горизонтальним вісям відповідає кількість блага (х), а вертикальним – (у). Суть коробки Еджуорта в тому, що кожна його точка відображає певний розподіл благ між індивідами. Тобто, одночасно відповідає ринковим кошикам обох споживачів.

На конкурентному ринку всі споживачі купують товари за одними й тими ж рівноважними цінами, тому гранична норма заміни благ для всіх споживачів у економіці буде однаковою. Для кожного учасника операції ефективність обміну визначається власними оцінками, означає відношення цінності результату до цінності витрат.

Гранична норма заміни (MRS) – вимірює ступінь готовності споживача заміняти споживання одного блага на інше, залишаючись на тому самому рівні корисності. Взаємовигідний обмін триває доти, доки всі MRS_ху для всіх споживачів не зрівняються:

MRS^А_ху = MRS^В_ху

За умови рівності граничних норм заміни для всіх учасників обміну досягається оптимальний розподіл благ між індивідами у споживанні, має місце рівновага, яка ефективна за Парето.

Оптимальний стан матиме місце тоді, коли можливості покращення ситуації будуть вичерпані (можливості поліпшення розподілу ресурсів), коли не існує вигідних обмінів, можливостей підвищення добробуту як всіх споживачів, так і будь-якого з них без погіршення стану іншого споживача. Криві байдужості не перетинаються, а дотикаються, подальше підвищення добробуту за рахунок обміну неможливе. Тобто одному суб’єкту не може вже стати краще без погіршення стану іншого.

Якщо кожен учасник обміну максимізує свою корисність і при цьому відбувається взаємовигідна торгівля, то в результаті на ринку споживчих товарів встановлюється рівновага, за якої розподіл благ є Парето-ефективним за спожи-ванням та обміном. В якості інструмента “вимірювання” переваги споживача Парето використовував криві байдужості, які відбивають варіанти комбінацій двох товарів, оцінюваних споживачем як рівнозначні. Практично йому байдуже, якому з указаних наборів віддати перевагу. Варіанти, які лежать за межами кривої, споживача не влаштовують.

_{Для того, щоб знайти всі можливі ефективні розподіли благ х та у між двома суб’єктами, необхідно визначити всі точки взаємного дотику їх кривих байдужості. Поєднав їх ми одержимо криву контрактів (рис. 12.1).}

О_В

G

F

Е

О_А

Рис. 12.1. Крива контрактів

Крива контрактів (conyract curve), крива оптимальних угод – це безліч можливих ефективних варіантів розподілу двох економічних благ між двома споживачами. Крива О_АО_В – безліч точок, відповідних розподілу благ, при яких гранична норма заміщення між цими товарами однакова для обох індивідів. Крива показує сукупність точок оптимального розподілу благ або ресурсів. Поза кривою взаємовигідний обмін утрачає смисл, так як неможливі подальші взаємовигідні угоди. Суть в тому, що кожна точка кривої контрактів відповідає точці ринкової рівноваги і ефективна за Парето.

Властивості кривої контрактів можуть допомогти нам краще зрозуміти концепцію ефективності обміну. Якщо виберемо точку Е, то немає ніякої впевненості, що при переході до другої точки на кривій, скажемо F (рис. 12.1), стан одного із споживачів не погіршиться. Ми не можемо зрівнювати ці розподіли так як знаємо, що обидва вони ефективні, з точки зору загального добробуту. В цьому сенсі для досягнення Парето-ефективності потрібно тільки укладення всіляких взаємовигідних угод, але не ясно, які з них являються найкращими.

Рух у напрямі кривої контрактів, безперечно, підвищує загальний добробут, у той час як рух вздовж кривої лише перерозподіляє загальний добробут між учасниками операції. Дотик кривих байдужості означає рівність граничних норм заміщення одного товару іншим у всіх споживачів, що беруть участь в обміні. У загальному вигляді це означає, що співвідношення цін товарів, які обмінюються, рівні для всіх учасників угоди:

MRS^A_ху = Р_х/Р_у = MRS^В_ху

Ця умова є умовою Парето-оптимуму в обміні. Якщо в моделі загальноеко-номічної рівноваги Л. Вальраса критерієм її досягнення вважалася максимізації корисності, яку виміряти неможливо, то в моделі В. Парето цей критерій замінений оцінкою вимірювання співвідношення переваг конкурентного індивіда, тобто, як називають у математиці, виявленням порядкових (ординальних) величин, що характеризують їх почерговість.

Варто звернути увагу, що на конкурентних ринках, коли в обмін включено безліч учасників, ціни товарів визначаються загальним вибором покупців і продавців товарів. Якщо ринок знаходиться в нерівновагі, то надлишковий попит або пропозиція заставляють ціни змінюватися, поки не буде досягнута рівновага.

Тут ми можемо зіткнутися з найпростішою схемою ілюстрації того, як діє “невидима рука” А. Сміта. Якщо кожний на ринку максимізує свою корисність і при цьому заключаються взаємовигідні угоди, то в результаті встановлюється рівновага за якою розподіл товарів є економічно ефективним.

Досягти ефективного розподілу у випадку багатьох споживачів (і багатьох виробників) не просто. Це можливо, коли на всіх ринках досконала конкуренція.

Ми дали характеристику умовам досягнення ефективного розподілу при обміні двох товарів.

Другою умовою Парето-ефективного стану економіки є ефективність у виробництві.

Ефективність у виробничій сфері. Розподіл виробничих ресурсів.

Розглянемо Парето-ефективність у виробництві. Розрізняють ефективність розміщення та ефективність виробництва.

Під ефективністю розміщення розуміють такий розподіл споживчих та виробничих ресурсів, коли обсяг випуску досягає соціально-оптимальної величини. Це можливо, коли ціна дорівнює граничним витратам: Р = МС.

Ефективність виробництва (efficiency of production) – випуск даного обсягу продукції з мінімальними середніми витратами або випуск максимального обсягу продукції за даного обсягу виробничих ресурсів. Для досягнення справедливої віддачінеобхідно, щоб Р = АТС.

Ефективність виробництва за Парето, досягається тоді, коли неможливо перерозподілити використання наявних ресурсів, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення випуску іншого.

Припустимо, що для виробництва благ х та у використовуються два взаємозамінних фактори праця (L) і капітал (К), загальна пропозиція цих ресурсів – фіксована. Тобто, обсяги праці та капіталу визначені, відома технологія виробництва кожного з благ, яка описується за допомогою виробничої функції. Нам необхідно вирішити, як розподілити наявні обсяги праці і капіталу між виробництвом обох благ для досягнення Парето-ефективності у виробництві. Для вирішення цього завдання використаємо діаграму Еджуорта. На рис. 12.2 довжина сторін коробки Еджуорта відповідає наявним кількостям праці і капіталу. В системі координат (К_Х, L_Х) проведемо сімейство ізоквант, що виражають технологію виробництва блага х. Відповідно зобразимо технологію виробництва блага у.

К_Х

О_В

25

35

D С

К^С_Х

20 30

О _А L^C_X L_Х

Рис. 12.2. Діаграма Еджуорта

Не важко дійти до висновку, що тільки ті комбінації ресурсів, які відповідають точкам дотику двох сімейств ізоквант, є ефективними варіантами їх розподілу. Парето-ефективність у виробництві досягається лише за таких варіантів розподілу праці та капіталу.

Перехід від розподілу, що показаний точкою С, до розподілу показаного точкою D, збільшить випуск блага у з 25 до 35 од. за збереженням випуску блага (х) у розмірі 30 од.

Отже, можна стверджувати, що ефективність буде досягатися при рівності граничних норм технологічного заміщення ресурсів (MRTS) при виробництві обох товарів.

MRTS^X_LK = MRTS^У_LK

Ця рівність є ознакою досягнення Парето-ефективності у виробництві.

Через усі точки дотику ізоквант можна провести криву, яка називається кривою ефективності використання ресурсів або кривою трансформації в економічній системі. Вона показує всі ті комбінації ресурсів, у яких вони використовуються ефективно, виражає множину Парето-ефективних варіантів використання даної кількості факторів виробництва. Всі точки кривої трансформації відповідають технологічно ефективним поєднанням ресурсів у виробництві двох благ.

Кожна точка кривої ефективності показує не тільки співвідношення ресурсів, а й максимально можливий обсяг виробництва одного товару при заданих обсягах іншого, що становить головну суть кривої виробничих можливостей. Від кривої ефективності виробництва легко перейти до кривої виробничих можливостей.

Теорія загальної рівноваги дозволяє конкретизувати наші уявлення щодо кривої виробничих можливостей.

Крива виробничих можливостей – це крива, яка показує всі максимально можливі комбінації виробництва двох товарів при заданих обсягах праці, капіталу та існуючої технології.

Користуючись кривою виробничих можливостей можна визначити граничну норму трансформації (MRT), яка визначає альтернативну вартість – кількість одного товару (у), від якої потрібно відмовитись, щоб одержати додаткову одиницю іншого (х):

MRT xy = - Δ Qy / Δ Qх

Граничну норму трансформації також можна виразити через граничні витрати на виробництво відповідних товарів:

MRT xy = МСх / МСу

Випуск буде ефективним, якщо він одночасно буде максимізувати корисність покупців і не виходити за межі наявних ресурсів, тобто лежати на межі виробничих можливостей – це модель, яка ілюструє всі ефективні поєднання обсягів виробництва двох продуктів за обмежених ресурсів праці та капіталу.

Ефективність у сфері виробництва включає внутрішньогалузеву та міжгалузеву ефективність розподілу ресурсів.

Внутрішньогалузева ефективність – використання і розподіл ресурсів всередині галузі. Оптимальне розміщення ресурсів у галузі між окремими фірмами досягається тоді, коли галузь випускає максимально можливий обсяг продукції і неможливо перерозподілити ресурси так, щоб збільшити випуск і знизити витрати.

Фірма галузі купує ресурси, керуючись правилом їх оптимального вико-ристання – правило мінімізації витрат на заданий обсяг продукції. Кожна з фірм галузі купує ресурси на конкурентному ринку ресурсів за єдиною рівноважною ціною. Гранична норма технологічної заміни стає однаковою для всіх фірм, якщо вони мінімізують свої витрати. У жодної фірми не буде стимулу купувати додаткові ресурси, щоб покращити їх співвідношення з метою мінімізації витрат. Це означає, що у галузі ресурси розміщені та використовуються ефективно за Парето.

Висновок: ефективність у виробництві виражається в рівності граничних норм технологічної заміни ресурсів. Це друга умова Парето-оптимального стану економіки.

Міжгалузева ефективність розподілу ресурсів – оптимальний розподіл ресурсів між галузями встановлюється, коли всі фірми в усіх галузях досягають ефективності у виробництві.

Оскільки незалежно від галузі виробництва, виробники купують ресурси на конкурентному ринку ресурсів за рівноважними цінами, то граничні норми технологічної заміни повинні бути рівними для фірм всіх галузей. За цієї умови ресурси у всіх галузях використовуються в повному обсязі і розподілені ефективно за Парето. Перерозподіл ресурсів між галузями, який дозволив би збільшити виробництво одного блага, не зменшуючи обсягів виробництва іншого, неможливий. Оптимізацію розміщення виробничих ресурсів між галузями може ілюструвати ресурсна коробка Еджуорта.

Для ефективного функціонування ринкової системи ресурси повинні бути розподілені між різними видами виробництва благ. Структура виробництва повинна відповідати структурі суспільних потреб. У цьому випадку досягається повна ефективність розподілу ресурсів економіки.

Оскільки і виробники і споживачі прирівнюють граничні норми заміни благ до однакових ринкових цін, то гранична норма трансформації (MRT) будь-якого блага в інше у сфері виробництва дорівнює граничній нормі заміни (MRS) цих благ для кожного споживача. Випуск ефективний, тільки при цій рівності для всіх пар товарів. Цю властивість ілюструє графічно рис. 12.3.

MRT xy = MRS xy

Ефективність виробництва досягається в тому разі, коли додержується умови цієї рівності для всіх споживачів. Ця умова – лише інший варіант правила граничної вигоди – граничних витрат.

MRS = MRT

у

Oy

Крива байдужості

С

Межа

виробничих

можливостей

0 Ox х

Рис. 12.3. Ефективність випуску

Ця рівність означає, що не існує способу покращити становище споживачів за рахунок змін у виробництві даних благ. Доказом цього є одна спільна точка – С – точка дотику кривої виробничих можливостей і кривої байдужості, що відображає максимальний рівень задоволення потреб. Виробництво тоді буде ефективним, коли воно буде максимізувати корисність для споживачів і водночас не виходитиме за межі наявних ресурсів.

Тепер розглянемо сумісну Парето-ефективність в обміні та виробництві.

Це означає, що конкурента рівновага у ринковій економіці Парето-ефективна за розподілом ресурсів у сфері споживання, обміну і виробництва. Вона забезпечує оптимальність структури економіки, збалансованість інтересів споживачів і виробників.

Третьою умовою Парето-оптимального стану економіки є ефективність на ринках продуктів.

Структура випуску продукції єефективною, якщо неможливо збільшити добробут хоч би одного індивідуума, не зменшуючи добробуту інших шляхом зміни структури випущеної продукції. Рух вниз по кривій виробничих можливостей (рис. 12.3) супроводжується збільшенням виробництва одних товарів і скороченням виробництва інших, тобто зміною структури виробництва. Гранична норма трансформації (MRT) показує, від якої кількості одиниць одного товару варто відмовитися, щоб одержати кожну додаткову одиницю альтернативного товару, слідуючи за кривою виробничих можливостей. Вона виражається як відношення граничних витрат виробництва двох товарів.

Ефективність на ринку продуктів досягається в тому випадку, коли додержується умова MRT = MRS для всіх споживачів.

Отож, набір випусків повинен бути вибраний так, щоб гранична норма трансформації продуктів дорівнювала граничній нормі заміни у споживачів. Бо гранична норма заміни вимірює ступінь готовності споживача заміняти споживання одного блага на інше, залишаючись на тому самому рівні корисності.

Якщо ринки продуктів чисто конкуренті, всі споживачі розподіляють свій бюджет так, щоб граничні норми заміни по товарах дорівнювали відношенню цін двох товарів:

MRSху = Px / Ру

Конкурентний ринок досягає ефективного стану, тому що виробники, максимізуючи прибуток, збільшують свій випуск до рівня, при якому граничні витрати рівні ціні:

Px = МСх, Ру = МСу

Отже: MRTxy = MCx / MCy = Рх = Ру.

Але споживачі максимізують на конкурентних ринках свою корисність, тільки коли Рх / Ру = MRSху (для всіх споживачів).

Тому MRSху = MRTxy і умови ефективності виконані.

Аналіз загальної рівноваги та економічної ефективності ми завершили. Забезпечення ефективного розподілу ресурсів за виробництвом, обміном і споживанням в умовах досконалої конкуренції означає, що економіка має оптимальну структуру, досягає станів, оптимальних за Парето. Слід мати на увазі, що ці висновки є чисто теоретичними, вони стосуються ідеальної моделі досконалої конкуренції. В реальному житті ринкова система має чимало дефектів, які заважають їй забезпечувати всеохоплюючу ефективність.

Формулюючи необхідні умови ефективності, можемо дати дві відмінні інтерпретації. Згідно з першою – конкурентні ринки діють, залишається забезпечити умови для збереження конкуренції, щоб ресурси розподілялись ефективно. Згідно з другою – необхідні передумови конкуренції, очевидно відсутні. Слід вияснити причини неспроможності конкурентних ринків.

_{Конкурентні ринки можуть бути неспроможні за чотирьма причинами:}

_{1) ринкова влада;}

_{2) неповна інформація;}

_{3) зовнішні ефекти;}

_{4) суспільні блага.}

Розглянемо їх. Ринкова влада. Маючи монопольну владу, виробник визначає ціну на продукт та вибирає обсяг випуску, при якому гранична виручка дорівнює граничним витратам. Продає менше при більшій ціні, порівняльно з конкурентним ринком. Меншому обсягу випуску відповідають більш низькі граничні витрати виробництва. Вивільнені в монополізованому виробництві ресурси переходять у виробництво іншого товару. Це приводить до його надвиробництва і зниження ціни.

Отже, по-перше, існування монополії перекручує ціни в монополізованому виробництві, по-друге, в усіх інших галузях призводить до надвиробництва. Виробництво надлишку одного товару при недостачі іншого пов’язане з неефективністю випуску, який виникає із-за того, що фірми з ринковою владою використовують в своїх рішеннях ціну, яка відрізняється від тієї, що влаштовує споживача.

Неповна інформація. Якщо споживачі не володіють точною інформацією відносно ринкових цін або якості продуктів, ринкова система буде функціонувати неефективно. Відсутність інформації може спонукати виробників і споживачів до помилок в прийнятті своїх рішень.

Зовнішні ефекти. Система цін діє ефективно тому, що ринкові ціни несуть інформацію як виробникам так і споживачам. Проте інколи ринкові ціни не відображають їх дій. Тобто, будь-які дії господарюючих суб’єктів не регулюються ціновим механізмом.

Зовнішні ефекти, екстерналії (externalities) – це витрати або вигоди від ринкових угод, які не одержали відображення в цінах; це побічні наслідки економічної діяльності, які не регулюються ринком і впливають на інтереси третіх осіб. Вони називаються „зовнішніми”, оскільки стосуються не тільки економічних агентів, які беруть участь у даній операції, а й третіх осіб. Зовнішні ефекти виникають внаслідок як виробництва, так і споживання товарів і послуг.

Залежно від сфери прояву розрізняють зовнішні ефекти:

• у виробництві (один виробник, одна фірма впливає на діяльність іншої);

• у сфері споживання (один споживач впливає на рівень корисності іншого);

• між виробництвом та споживанням (коли господарська діяльність виробника впливає на добробут споживачів);

• між споживанням та виробництвом (коли споживання індивідів впливає на господарську діяльність фірм).

Зовнішні ефекти поділяються на негативні й позитивні.

Негативні екстерналії пов’язані з витратами, позитивні – з вигодою для третіх осіб. Таким чином, зовнішні ефекти відображають різницю між суспільними витратами (вигодами) і приватними витратами (вигодами).

Негативний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одних економічних суб’єктів спричиняє витрати інших; коли не всі витрати мають втілення в ціні, виробник частину витрат перекладає на „третіх осіб”, зменшуючи свої власні витрати.

Позитивний – виникає у випадку, коли діяльність одних економічних суб’єктів приносить вигоду іншим, які не беруть участь у ринковій угоді і не сплачують за неї відповідному споживачу або виробнику.

Існують такі основні підходи до коригування наслідків зовнішніх ефектів:

• адміністративне регулювання – встановлення з боку держави заборони чи різних обмежень на випуск продукції з негативними зовнішніми ефектами;

• ринкові методи – встановлення права приватної власності; введення державою податків чи інших платежів (ліцензій, штрафів), а також субсидій на виробництво;

• економічні методи, що ведуть до квазі-оптимального вирішення проблеми.

Розглянемо в реальній дійсності деякі випадки. Податки перекручують загальну рівновагу, так як сприяють відхиленню цін від рівноважних. Це впливає, з одного боку, на виробників (знижуючи стимули до виробництва), а, з другого боку, - на вибір споживачів. Останні прагнуть зменшити податковий тягар та вибирають товари-субститути. Зростаючий ефект замінності призводить до перекручування сукупного попиту, а як наслідок, до втрат ефективності. Таким чином, суспільство несе збитки ефективності, податок перешкоджає досягти оптимуму за Парето.

За допомогою податкової політики можна спробувати відновити порушену рівновагу. Якщо завдяки податку пощастить підняти ціни, приплив додаткових ресурсів у цю галузь припинитися, може виникнути ситуація тиску на галузь, в якій домінує монополія. Загальна рівновага досягається на новому рівні квазіоптимуму – вибір найкращого з доступних комбінацій випуску, коли Парето-ефективний обсяг випуску неможливий. Теорія квазіоптимуму стверджує, що в разі, коли в одній галузі (або групі галузей) перекручення не може бути усунено, краще відмовитися від досягнення максимуму ефективності в другій галузі (або групі галузей), з тим щоб збалансувати економіку в цілому.

Дані підходи тому і називають квазі-оптимальними, що з їх реалізацією умова оптимальності економіки відновлюється лише формально, насправді ж внаслідок запропонованих заходів відбудеться скорочення виробничих можливостей економіки і зниження рівня суспільного добробуту.

Такий підхід дозволяє по новому оцінити проблему „провалів” ринку. Вони мають місце тоді, коли обмін між покупцями і продавцями на вільному ринку не обумовлює досягнення максимуму ефективності випуску. Це буває так і тоді, де і коли приватні граничні витрати не збігаються з суспільними граничними витратами, виникає ситуація „провалу ринку”, тобто його неспроможність забезпечити ефективність випуску.

Така ситуація є типовою, коли виникають негативні (або позитивні) зовнішні ефекти, виробляються суспільні блага.

Останній випадок неспроможності ринку проявляється тоді, коли ринки не в змозі пропонувати товари, корисні для багатьох споживачів.

Чисто суспільне благо (pure public good) – це таке благо, яке споживається колективно всіма громадянами незалежно від того сплачують люди за нього чи ні; це блага, які забезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій мірі (національна оборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові дослідження, природоохоронні заходи та ін.).

Суспільне благо характеризується двома властивостями: невиборністю і невинятковістю в споживанні. Невиборність в споживанні означає, що споживання чисто суспільного блага однією особою не зменшує його доступу для інших. Такі блага неконкурентні, так як граничні витрати для додаткового споживача рівні нулю.

Властивість невинятковості в споживанні означає, що ні одна особа не може бути недопущена до споживання благ, навіть якщо вона відмовляється за нього платити.

Чисто суспільне благо володіє своєрідним позитивним зовнішнім ефектом: як тільки будь-хто починає його споживати, воно стає доступним для всіх. Це блага, які не надані через ринок, ними займається держава безпосередньо. Деякі суспільні блага можуть бути не вироблені незважаючи на їх значущість для суспільства.

Щоб глибше зрозуміти особливості чисто суспільного блага, порівняємо його з чисто приватним благом.

Чисто приватне (індивідуальне) благо – це таке благо, кожна одиниця якого може бути продана за окрему плату. На відміну від нього, чисто суспільне благо не може бути розподілене на одиниці споживання і бути продане частинами. Неможливість визначення ціни на окремі його одиниці і пояснює особливості визначення сукупного попиту на чисто суспільне благо.

Різновидом суспільних благ є спільні ресурси, які також характеризуються невинятковістю, але викликають суперництво – використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей (родовище корисних копалень, дикі тварини, риби та ін.).

Споживання чисто суспільних благ відбувається колективно, однак індивідуальна корисність від цього споживання різна. Індивіди отримують різну вигоду. Така ситуація зумовлює наявність точної інформації про граничні вигоди кожної людини. В реальній дійсності наявність такої інформації – велика рідкість. Оскільки суспільне благо характеризується неможливістю вилучення із споживання, деякі споживачі користуючись цим, не бажають за нього платити. Така ситуація дістала назву „проблеми безбілетника”. Приватні фірми неспроможні отримати плату від споживачів. Внаслідок існування цієї проблеми виробництво чисто суспільних благ буває нижчим від ефективного.

Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати на їх виробництво. Специфіка суспільних благ змінює критерій ефективності та механізм організації їх виробництва.

Прагнучи до оптимізації виробництва суспільних благ, необхідно керуватися правилом, за яким гранична вигода громадян дорівнює граничним витратам суспільства на виробництво даного блага: MSB = MSC.

Ми прийшли до висновку, що в реальному житті ринкова система має чимало дефектів які заважають їй забезпечувати всеохоплюючу ефективність у багатьох випадках, які звичайно об’єднують назвою „неспроможність ринку”, саморегульований ринковий механізм не забезпечує Парето-ефективної рівноваги. Для досягнення ефективних рішень потрібно державне втручання у функціонування ринкового механізму.

В умовах ринку виникають ситуації, коли приватна пропозиція суспільних благ неможлива або небажана. Надання таких благ має визначатись і фінансуватися спільно, як правило, пропозиція суспільних благ фінансується через бюджет держави, а обсяги їх надання визначаються політичним процесом прийняття рішень.

У процесі державного регулювання економічної діяльності ринкових суб’єктів проявляються певні вади або неспроможність самої державної влади. Будь-яке суспільство по суті змушене робити компромісний вибір між двома неспроможностями – неспроможністю ринку і неспроможністю державної влади.