Vіі. Історична проза доби хань

Проза доби Хань найвищого розвитку досягла в історичній літературі (叙事文). Першим істориком Китаю справедливо вважається Сима Цянь із його “Історичними записками” («史记»); вони були зразком для наступних династійних історій, перша з яких – “Історія Ранньої Хань” («汉书», І ст. н.е.), що належить Бань Гу (про нього див. нижче). З інших творів ханьської прози літературну цінність являють філософські трактати Ян Сюна (53 до н.е. – 18 н.е.), твори політика й редактора давніх книг Лю Сяна (бл. 79-8 до н.е.) і особливо праця видатного матеріаліста Ван Чуна (27-104?) “Критичні судження” («论衡»).

Сима цянь

Сима Цянь (司马迁, друге ім’я – Сима Цзичан, 145 або 135 – 90? до н.е.) – історик і письменник періоду Західна Хань (206 до н.е. – 25 н.е.). У десятирічному віці почав вивчати написані давньою мовою книги. Вивчав книгу “Гун Ян Чуньцю” («公羊春秋», коментарі до класичної книги конфуціанства “Чуньцю”, створені вчителем Гун Яном у ІІІ ст. до н.е.), написану спрощеним ієрогліфічним стилем лішу (隶书), та “Шаншу” («尚书» або «书经», “Книга історії”, V ст. до н.е.). У 20-річному віці Сима Цянь помандрував зі столиці Чан’аню на південь Китаю, де знайомився з народними звичаями, збирав легенди і перекази. Згодом Сима Цянь став ланчжуном (郎中, чиновницький ранг) і служив охоронцем імператора Хань У-ді в його свиті. 108 до н.е. Сима Цянь продовжив справу свого батька Сима Таня, зайнявши посаду тайшиліна (太史令); він займався астрономією, літочисленням, створенням географічних карт та керував переписом населення). Через це він мав можливість читати книги з колекції придворного літописця. 104 до н.е. разом із групою чиновників створив “Календар Тайчу” («太初历», від найменування періоду правління імператора Хань Уді), який замінив “Календар Чжуаньсюй” («颛顼历»), що ним традиційно користувалися ще від часів династії Цінь (221-206 до н.е.). Відразу ж після цього Сима Цянь почав писати “Історичні записки” («史记»). Але через свою прихильність до імператора Ліліня, який здався північним племенам сюнну, історик потрапив до в’язниці як злочинець і зазнав катувань. Опинившись на волі, став шуліном (书令, чиновник, що відає книгами), продовжував писати і нарешті завершив “Історичні записки” («史记»), які спершу називали “Книгою великого історика” («太史公书»). Вона складається зі 130-ти сувоїв; тут вперше період у 2500 років описується хронологічно, здебільшого за допомогою життєписів відомих людей. Ця праця поєднує в собі писемну й усну (записи переказів) традиції. Прагнення до фактичної достовірності, глибина думки автора у творі поєднуються з високою художністю викладу. Сам Сима Цянь виділив у своїй праці п’ять великих частин: “Основні аннали (або літописи)” («本纪»), “Хронологічні таблиці” («表»), “Трактати” («书»), “Роди [що наслідують свої володіння] із покоління в покоління” («世家») та “Біографії (або Життєписи)” («列传»). З літературного погляду особливу цінність має остання частина, в якій змальовані десятки персоналій минулого, а також наведені їхні промови. Сима Цянь також є автором “Книги про службу і життя вдома” («报任安书»), де описав своє життя на волі й муки у в’язниці, а також власні прагнення та ідеали.

Наводимо уривки із твору Сима Цяня “Історичні записки” (переклад В.Гамяніна, в якому були використані оригінальні тексти давньокитайською мовою, а також пе­реклад і коментар “Історичних записок”, виконані Р.Вяткіним: Сыма Цянь. Исторические за­писки. Т.VІІ. Серия “Памятники литератур Востока”. – М.,1997).