Розділ 6. Частина перша

І

1. Гао-цзи¹ сказав, звертаючись до Мен-цзи: “Природа людини подібна до верби, а справедливість подібна до чаші. Зробити природу людини гуманною та справедливою – однаково, що з верби зробити чашу”.

2. Мен-цзи сказав на це: “Чи можете ви, залишивши недоторканою природу верби, зробити з неї чашу? Ви повинні пошкодити вербу, і тільки тоді зробите з неї чашу. І якщо вам доведеться пошкодити вербу, і тільки тоді зробити з неї чашу, то в такий же спосіб ви повинні заподіяти шкоду природі людини, щоб зробити її гуманною та справедливою. На жаль, ваші слова [призведуть до того, що] всі люди Піднебесної будуть вважати нещастям гуманність і справедливість”.

ІІ

1. Гао-цзи сказав: “Природа людини подібна до стрімкого потоку води. Дай йому можливість текти на схід – потече на схід, дай можливість текти на захід – потече на захід. Природа людини не розділяється на добру й недобру, подібно до того як вода не робить різниці між сходом і заходом”.

2. Мен-цзи сказав: “Вода справді не робить різниці між сходом і заходом, але хіба їй байдуже, де верх і де низ? Природа людини прагне до добра, подібно до того, як вода спрямовується вниз. Нема людини, яка б не прагнула до добра, як немає води, яка б не текла вниз.

3. Що стосується води, то якщо вдаряти по ній і змушувати здійматися, можна зробити так, що вона підійметься вище вашого чола, а якщо зробити запруди і спрямувати її, то можна змусити її опинитися на горі. Але хіба це пов’язано із природою води? Саме сила робить це. І людину можна спонукати зробити недобре, якщо вчиняти із її природою так само”.

ІІІ

1. Гао-цзи сказав: “Життя – це те, що ми називаємо природою”.

2. Мен-цзи запитав: “Чи називаєте ви життя природою так само, як біле називаєте білим?” Гао-цзи відповів: “Так, звичайно”. Мен-цзи додав: “Чи подібне біле білого пір’я до білого білого снігу, а біле білого снігу – до білого білої яшми?” Гао-цзи знову відповів: “Так, звичайно”.

3. Мен-цзи сказав: “У такому випадку природа собаки подібна до природи бика, а природа бика подібна до природи людини?”.

XІ

1. Мен-цзи сказав: “Гуманність – це природне почуття людини. Почуття обов’язку – це її шлях.

2. Як сумно, коли люди забувають про цей шлях і не користуються ним, і коли вони втрачають це природне почуття і не мають уміння його відшукати.

3. Якщо в кого-небудь пропаде курка або собака, він знає, як знайти їх. Якщо ж людина втрачає своє природне почуття, вона не знає, як знайти його.

4. Сенс вчення тільки в тому і є, щоб знайти це загублене почуття [добра]”.

XІX

Мен-цзи сказав: “П’ять злаків – це найпрекрасніше з того, що сіють. Але якщо злаки не дозрівають, то вони гірші від дикого проса. І [сила] гуманізму також тільки в його зрілості”.

XX

1. Мен-цзи сказав: “[Стрілець] І, навчаючи людей стріляти з лука, безсумнівно натягав лук до кінця. Учні неодмінно намагалися зробити так само.

2. Майстер, навчаючи людей, обов’язково користується циркулем і прямокутником. Учні обов’язково вчиняють так само”¹.

Розділ 7. Частина перша

ІV

1. Мен-цзи сказав: “Усі речі перебувають у мені.

2. Немає більшої радості, ніж, звертаючись усередину себе, досягти щирості.

3. Немає коротшого [шляху] для досягнення гуманності, ніж у своїх діях намагатися бути терпимим [стосовно інших]”.

V

Мен-цзи сказав: “Є багато людей, які діють, не маючи чіткого розуміння; роблять усе за звичкою, не вникаючи глибоко, і тому хоча вони все життя йдуть за дао, але самого дао не розуміють”.

VІ

Мен-цзи сказав: “Людина не може бути без сорому. Але той, хто засоромився своєї безсоромності, не буде після цього безсоромним”.

XІV

1. Мен-цзи сказав: “Добре слово не так глибоко проникає в душу людини, як репутація доброго.

2. Добре керівництво не так завойовує [симпатії] народу, як добре навчання.

3. Добре керівництво – народ боїться його; добре навчання – народ любить його. Добре керівництво знаходить багатство народу; добре навчання отримує серця народу”.

XV

1. Мен-цзи сказав: “Уміння, [отримане] без навчання, – це вроджений талант; знання, знайдені без роздумів, – це вроджені знання.

2. Немовлята, яких [ще] носять на руках, уміють любити своїх батьків; коли вони підростають, то вміють шанувати своїх старших братів.

3. Любити батьків – це [прояв] гуманності (жень); шанувати старшого брата – це [прояв] почуття обов’язку (і). Немає нічого [важливішого], ніж поширювати ці почуття на всю Піднебесну”.

XVІІ

Мен-цзи сказав: “Не роби того, що не треба робити; не бажай того, чого не слід бажати, – [завжди] роби тільки так”.