Як Паньгу небо й землю розділив

У сиву давнину небо й земля ще не розділилися і були зліплені у згусток, схожий на куряче яйце. І прапредок людства Паньгу народився й виріс у ньому. Він проспав у яйці вісімнадцять тисяч років.

Раптом Паньгу прокинувся, протер очі: як же це так, що нічого не видно? Навколо суцільна темрява. Простягнув руки, але нічого не зміг намацати. Це засмутило Паньгу, і він забігав у яйці, заметушився. Раптом наштовхнувся на якусь річ, підняв її – аж то сокира. Рубонув навмання поперед себе. Несподівано темрява розірвалася і яйце тріснуло: все те, що було в ньому легкого, поволі піднялося вгору і стало тим, що ми нині звемо “небо”; а все те, що було важке й брудне, повільно опустилося донизу і стало тим, що ми нині звемо “земля”. Ось так за допомогою сокири Паньгу розділив первісний згусток на небо й землю.

Побачивши сотворене ним, він спершу здивувався, а потім повеселішав, відчувши, що на серці стало вільніше. Він боявся, що небо й земля з’єднаються знову, тому міцно став ногами на землю і підпер головою небо. Весь цей час небо й земля безперервно змінювалися, а разом із ними й Паньгу. Небо щодня вищало на один чжан, і земля щодня товстішала на один чжан; тіло Паньгу також щодня витягувалося на один чжан.

Минув рік, за ним ще один… Паньгу стояв отак вісімнадцять тисяч років! За цей час небо стало надзвичайно високим, земля – товстою, а тіло Паньгу – довгим, кажуть, довжиною дев’яносто тисяч лі¹. Він весь час отак стояв, неначе величезний стовп, затиснутий між небом і землею. Минули роки, епохи, а могутній Паньгу не зрушився з місця й на півкроку.

Нарешті одного дня він побачив, що небо й земля вже не змінюються, а отже – не з’єднаються знову. Паньгу відчув неймовірну втому і зрозумів, що мусить відпочити. Коли він упав, здалося, що завалилася велика гора. Більше велетень вже не встав.

Паньгу помер.

Перед смертю з усім його тілом сталися незвичайні зміни: повітря, яке він видихав, перетворилося на вітер і хмари, звук його дихання став гуркітливим громом, ліве його око стало сонцем, а праве – місяцем, руки-ноги і тулуб перетворилися на високі гори, кров стала ріками, а судини – дорогами, м’язи Паньгу – полями й ґрунтом, волосся на голові й борода – зірками, рослинність на тілі – квітами й деревами, зуби й кістки перетворилися на блискучі метали й каміння, кістковий мозок – на перлини і яшму, а піт Паньгу став дощовою водою та росою.

Ось так велетень Паньгу, предок людства, пожертвувавши своїм тілом і всім життям, створив багатий і красивий світ.

Як Нюйва створила людей

Після того, як Паньгу створив світ, з’явилися могутні гірські хребти, бурхливі ріки, густі ліси, надзвичайної краси квіти, а також звірі, птахи, комахи та риба. Уся земля буяла життям. Та богиня Нюйва подивилась на світ і зосталася невдоволеною, бо відчула, що чогось не вистачає.

Якось вона самотньо сиділа коло лазурового озера. Коли, нахилившись, богиня спостерігала за рибкою в озері, то помітила у воді своє відображення. Вона подумала: якби ж то мати когось схожого на себе, хто був би щодня разом зі мною – ото було б добре! І Нюйва взяла з озера грудку глини і почала ліпити подібну до себе фігурку. Спершу вона зробила кульку, потім виліпила на ній ніс, рот, очі та вуха, приєднала до кульки тіло, і наостанок додала руки й ноги. Який же гарненький чоловічок вийшов! Вона легенько поставила своє творіння на землю, аби краще його розгледіти. І хто б таке збагнув: тільки-но фігурка торкнулася землі, як несподівано ожила! Розмахуючи пухкими рученятами, вона вистрибом підбігла до богині, розтулила ніжні червоні губки й закричала: “Мамо! Мамо!” Нюйва дуже зраділа й назвала своє маленьке диво людиною.

Увесь наступний день Нюйва безперервно ліпила фігурки. Виліплені люди гралися й стрибали навколо богині, вони сміялися, кричали, розмовляли й співали, і від цього на землі стало веселіше. З цього часу Нюйва вже не нудьгувала. Але вона хотіла виліпити як можна більше людей, аби в кожному куточку величезного світу було багато веселощів. Вона безперервно ліпила і вже не помічала зміну дня і ночі. Таким чином безліч людей було створено її руками.

Одного дня Нюйва відчула велику втому. Вона мимохіть зірвала гілочку й розмішала нею глину, з якої ліпила людей, а потім за допомогою цієї ж лозинки розбризкала глину на всі боки. І сталося диво: ледве шматочки глини торкалися землі, як відразу перетворювалися на людиноподібних істот! Нюйва дуже зраділа і в такий спосіб створила їх стільки, що й не злічити.

Нюйва – добра богиня: створивши багато людей, удень вона навчала їх робити одяг із листя і тамувати голод фруктами з дерев, а увечері співала й танцювала разом із ними під ясним місяцем. Вона щасливо сміялася, бо ж не тільки створила людство, а й навчила його багатьох корисних речей і розваг.

“Каталог гір та морів” (“Шаньхайцзін”)

Міфологічні сюжети найдавнішого Китаю ми можемо відновити лише за кількома давніми творами, які дійшли до нашого часу. До таких творів належить і “Каталог гір та морів” (“Шаньхайцзін”, «山海经»). Він є найціннішим, хоча й досить своєрідним джерелом для вивчення давньокитайської міфології, народних вірувань та релігії. З нього також можна почерпнути багато цікавої і корисної інформації стосовно розвитку наукових знань у Китаї, особливо географії, ботаніки, зоології та народної медицини. Ця пам’ятка дозволяє розширити уявлення про коло інтересів народів давнього Китаю, зокрема прагнення пояснити явища природи.

Каталог був укладений та відредагований поетом Го Пу (276-324), який написав коментарі до твору. “Каталог гір та морів” – анонімна пам’ятка, яка, власне, є зібранням самостійних творів. Вона складається з 18-ти сувоїв (卷, цзюань).

За змістом і за стилем “Каталог гір та морів” поділяється на дві частини, дуже несхожі між собою: першу називають “Каталогом гір” («山经»), а другу – “Каталогом морів” («海经»). У першій частині наявний опис континентального Китаю, в якому присутні елементи зоогеографії, ботанічної географії, народної медицини, народних вірувань та міфології. “Каталог гір” містить описи рослин і тварин, відомих гір і найбільших річок Китаю, а також злих і добрих духів, які населяли гори та річки. У другій частині наводяться відомості про землі й народи, які, згідно з синоцентричною концепцією давніх китайців, перебували на окраїні землі та за межами території проживання самих китайців. Це інформація здебільшого міфологічного характеру, вона містить фрагменти оповідей про предків, героїв та їхнє походження.

“Каталог гір та морів” досі залишається одною з найскладніших та найсуперечливіших пам’яток китайської культури й літератури. Протягом багатьох віків учені намагаються перекласти та інтерпретувати цю загадкову суміш достовірних даних та дивовижних легенд.

Наводимо уривки з “Каталогу гір та морів” (переклад за виданням: Каталог гор и морей / пер. с кит. Е.М. Яншиной. – М., 2004. – С. 40-43).