Vі. Література суджень та коментарів доби хань
За доби Хань (汉代, 206 до н.е. – 220 н.е.) найвищого розвитку досягла художня проза, представлена творами оповідного характеру (叙事文) і т.зв. літературою суджень і коментарів (论说文). Остання об’єднувала промови відомих чиновників та філософські праці (哲理文) і політичні трактати нижчих шарів інтелігенції (政论文). Таке розмаїття зумовлене насамперед тим, що в цю епоху мала значний вплив філософська традиція передціньського періоду: школи конфуціанців (儒家), моїстів (墨家), даосів (道家), легістів (法家), інь-ян (阴阳家), еклектиків (杂家), аграрників (农家), розповідачів (小说家) тощо.
“Філософи з Хуайнані” (“Хуайнань-цзи”)
Пам’ятка пізнього даосизму “Філософи з Хуайнані” (“Хуайнань-цзи”, «淮南子») була складена при дворі хуайнаньського вана Лю Аня (бл. 180-122 до н.е.), який зібрав і відредагував низку праць тогочасних філософів. Укладення пам’ятки було новою спробою – за допомогою узагальнення світоглядних уявлень древності – створити універсальну філософську систему, яка мала бути політично вигідною. Синтез філософських праць відбувався на даоській основі. Вважається, що перу Лю Аня належать також два вступні і один прикінцевий розділ трактату.
“Хуайнань-цзи” є своєрідним підсумком розвитку давньокитайської філософської прози. У тексті величезна кількість коротких абстрактних прикладів, міфологічних та історичних аналогій, притч, історичних анекдотів тощо. До цього переліку можна додати деталізовані описи у стилі ханьської оди, поетичні відступи на теми дао, мудреця, свободи духу тощо, фантастичні розповіді, такі звичні для середньовіччя тощо. Кожен розділ “Хуайнань-цзи” – це ніби самостійний закінчений твір, який вирізняється не тільки тематикою, а й композицією та стилем – то високопоетичним, то сухим діловим, то каталожним, то коментаторським, то розповідним. Поєднує ці несхожі за стилем розділи авторський текст, представлений здебільшого у формі емоційно забарвленого монологу, який часом нагадує монолог “Книги про дао і де” («道德经»).
Таким чином, у “Хуайнань-цзи” ми спостерігаємо синтез філософської традиції у світоглядному плані, що в літературному аспекті виявилося в розробці нових художніх форм та засобів, які були успадковані літературою китайського середньовіччя.
Наводимо уривки із трактату “Хуайнань-цзи” (переклад за виданням: Литература Древнего Востока: Иран, Индия, Китай. Тексты / Сост. Л.Е.Померанцева и др. – М., 1984. – С. 257-258).
Із розділу і. Про первинне дао
Дао покриває небо, підтримує землю, розгортає чотири сторони світу, розкриває вісім меж1. Високе безмежно, глибоке безмірно, [воно] обіймає небо і землю, поєднується з безформним2. Біжить джерелом, б’є ключем. Порожнє, поступово наповнюється. Вирує і бурлить. Каламутне, поступово очищується. Стане між небом і землею і заповнить увесь простір; ляже між чотирма морями і заповнить увесь обшир. Роздає і не вичерпується. Немає для нього ні ранку, ні вечора. Розтягнуте – покриває шість боків3, згорнуте – не заповнить і долоні. Стиснуте – здатне розпрямлятися, темне – здатне бути світлим, слабке – здатне бути сильним, м’яке – здатне бути твердим. Натягує чотири шнури4, ховає в роті інь-ян. Пов’язує простір і час, передає світло трьом світилам5. До краю розріджене, воно мов кашка; надзвичайно тонке, проте вловиме. Гори завдяки йому високі, глибини завдяки йому глибокі, звірі завдяки йому бігають, птахи завдяки йому літають, сонце й місяць завдяки йому світять, зоряний хоровод завдяки йому рухається, лінь завдяки йому бродить, фенікс завдяки йому ширяє6…
Колесо крутиться, не перериваючись; вода тече, не спиняючись, вона, як і сила-силенна речей, [у своїх переродженнях нескінченна]. Підіймається вітер, густішають хмари, і ніщо не залишається безмовним. Гримить грім, падає дощ. Одне іншому відгукується без кінця-краю, незриме, наче поява духів, миттєве, як блискавка. Підіймаються дракони, злітаються луані7. Рухається по кругу форма, обертається ступиця. Один оберт змінює другий. Відгранене і відшліфоване знову стає необробленим.
У природі все без насилля узгоджене з дао, без домовленостей підвладне де, речі у спокійній радості, не знаючи гордині, набувають гармонії… Де приводить до згоди небо й землю, до гармонії – інь та ян, поєднує чотири пори року, узгоджує п’ять першоелементів, оберігає і пестить [усе] – і сила-силенна речей у багатстві своєму народжується. Воно (де) напоює дерева і трави, насичує метали й каміння. Виростають птахи й звірі, формується їхня шерсть, густішає пір’я та міцніють крила, в оленів відростають роги. У звірів немає викиднів, у птахів – яєць-бовтунів, батько не знає печалі від втрати сина, старші брати не плачуть за молодшими, діти не зостаються сиротами, дружини – вдовами. Веселка не з’являється1, зловісні знамення також. Це досягається тим, що у всьому міститься де.
Вище дао породжує силу-силенну речей, та нею не володіє; [воно] творить різноманітні зміни, та над ними не панує. Ті, що бігають і дихають, літають і повзають, – настає час, і народжуються, проте не з його волі; настає час, і помирають, проте не через його ворожість. Здобуваючи з користю, воно не може отримувати похвалу; витрачаючи і терплячи збитки, воно не може бути огуджене. Роздає і обдаровує, але не біднішає. Обертається, і обертанню цьому немає кінця-краю. Найтонше і найдрібніше, воно не знає втоми. Нагромаджуй його – воно не стане вищим; руйнуй його – воно не стане нижчим; додавай до нього – воно не примножиться; віднімай у нього – воно не зменшиться; обтесуй його – воно не відшарується; рубай його – воно не розрубається; свердли його – воно не просвердлиться; засипай його – воно не зміліє.
Неясне, тьмяне,
Не може бути втілене в образ.
Тьмяне, неясне,
Невичерпне в бутті своєму.
Темне, таємниче,
Відгукується безформному.
Мчить, тече потоком –
Його рух не порожній.
З твердим і м’яким згортається і розправляється.
З інь і ян підіймається й опускається.