Із пісень царства Ці2

Сонце на сході

Сонце на сході здіймається, гей!

Жінка красива

У домі моєму, гей,

У домі моєму, гей!

Ходить, сидить на циновках, та гей!

Сонце на сході здіймається, гей!

Жінка красива

У дверях моєї оселі, та гей,

У дверях моєї оселі, та гей!

На комишевих циновках, та гей!

Із пісень царства Тан3

Збираю солодку

Ой збираю солодку, солодку збираю

На горі Шоуян⁴, на вершині.

Неправдиві слова, що говорять їх інші,

Тож не можна ніяк сліпо вірити.

Цих речей дослухатись не варто,

І не треба звертати увагу.

Неправдиві слова, що говорять їх інші,

Як же можна їм вірити нині?!

Я збираю гіркую травицю самітно

Під горою Шоуян, під горою.

Неправдиві слова, що говорять їх інші,

І ніяк їх не можна схвалити.

Цих речей дослухатись не варто,

І не треба звертати увагу.

Неправдиві слова, що говорять їх інші,

Як же можна у себе ввібрати їх нині?!

Вже я ріпу збираю, збираю я ріпу

На схід від гори – вона стигла якраз.

Неправдиві слова, що говорять їх інші,

Дослухáтися слів цих не можна щораз.

Цих речей дослухатись не варто,

І не треба звертати увагу.

Неправдиві слова, що говорять їх інші,

Як же можна у себе ввібрати їх нині?!

Із пісень царства Цінь1

Четвірка вогняних коней²

Славних коней четвірка біжить –

Верхівці ж бо стискають вуздечки чудові!

Всі улюблені вана чиновники

З ним рушають узимку на лови.

Вчасно звіра вони здоганяють,

І великим, і сильним його уявляють.

Каже ван, щоби правили вліво,

Він стріляє – і в ціль потрапляє.

У північному парку розважитися їм схотілось,

А четвірка коней спочива собі вільно.

І вудила, і дзвоники на колісниці дзвенять,

А мисливські собаки прудкі в колісницях сидять.

Молодий очерет³

Ген очерет пишніє,

Білий на ньому іній⁴.

Людина, яку кохаю,

На тім боці річки видніє.

А річка в’юниться, і я проти течії йду,

Дорога моя небезпечна, у далі сіріє.

А я проти течії йду:

Здається, коханий мій серед води ген видніє.

Зроста очеретяна пишна коса,

Не висох ще іній, мов рання роса.

Людина, яку кохаю,

На березі річки стоїть.

А річка в’юниться, і я проти течії йду,

Дорога моя небезпечна, неначе веде в небеса.

А я проти течії йду:

Здається, на острові милий – весела я вся!

Буяє стрункий очерет,

Іскриться ще паморозь біла.

Людина, яку кохаю,

Стоїть край води оніміло.

А річка в’юниться, і я проти течії йду,

Дорога моя небезпечна, до того ж в’юнка.

А я проти течії йду:

Здається, коханий на острові жде-дожидає несміло.

Гори Чжуннань¹

А що там у горах Чжуннань?

Катальпи² і хащі сливові.

Прийшов сюди муж благородний,

На ньому – бавовняна пао³ і лисяча шуба.

Лице його свіже, неначе цинобра,

І наче владика, такий він суворий.

А що росте в горах Чжуннань?

І верби, і яблуні дикі в низинах.

Прийшов сюди муж благородний,

Барвистий, із чорно-зеленим узором убір його нині.

Прикраси із яшми дзвенять безупинно.

Нехай довголіття йому буде кожну хвилину!

Яструби

Яструби прудко, шалено летять

Понад дрімучим на півночі лісом.

Довго тужила – не бачила Вас,

Серце моє – то печалей умíстище.

Як же це сталося? Як же це так?!

Мабуть, мене Ви забули – напевно, що так!

Густо дуби на узгір’ї ростуть,

Берести пишні – в вологому місці.

Довго тужила – не бачила Вас,

Тугою зв’ялене серденько чисте.

Як же це сталося? Як же це так?!

Мабуть, мене Ви забули – напевно, що так!

Вишень гірських не злічить на горі,

Груші гірські – у вологому місці.

Довго тужила – не бачила Вас,

Серце жура невигойная стисла.

Як же це сталося? Як же це так?!

Мабуть, мене Ви забули – напевно, що так!