Дун чжуншу

Дун Чжуншу (董仲舒, 179-104 до н.е.) – відомий філософ і державний діяч давнього Китаю. Він – ініціатор реформ, пов’язаних із обмеженням великого землеволодіння й уведенням державної монополії на виплавку заліза й добування солі; особливо активно брав участь у політичному житті імперії Хань за правління імператора У-ді після 140 р. до н.е. Дун Чжуншу – автор низки творів філософсько-політичного характеру, що налічують, за даними “Ханьшу” («汉书»), 123 частини (пянь, 篇). Будучи прибічником сильної централізованої влади, Дун Чжуншу прагнув виробити ідеологічні основи управління країною, поклавши в основу дещо модернізовані ідеї древнього конфуціанства. У середні віки став відомий як “Конфуцій доби Хань”.

Дун Чжуншу перший чітко виділив ідею “доброти” (性) як її потенційного стану (сама природа людини первісно добра), підкресливши неможливість ототожнення “добра” й “природи”: “[людська] природа (质) подібна до рису на корені, добро ж – до рису в зерні”. За ним, “тіло / особистість” (身) складається з однаково вроджених добротворної “природи” і злотворної “чуттєвості”, що співвідносяться з якостями ян та інь відповідно, людська “природа” в цілому може вважатися “доброю” стосовно “природи птахів і звірів”, але не “природи великомудрих” (圣).

Дун Чжуншу належить праця “Чуньцю фаньлу” («春秋繁露», “Багата роса на літописі «Чуньцю»”), назва якої початково була заголовком лиш одного з розділів і стала назвою всієї праці пізніше. Під “Чуньцю” мається на увазі літопис “Вéсни й осені”, що приписується Конфуцію і містить опис подій у царстві Лу впродовж 722-481 до н.е. Дана праця зіграла важливу роль у формування ідеології доби Хань, заклавши основи ортодоксальної конфуціанської доктрини. Остаточно цей трактат оформився в період дискусій І ст. н.е., що відбилися в праці Бань Гу (“Диспут у залі білого тигра” («白虎通»). Заслуга Дун Чжуншу полягає головним чином у тому, що, пристосовуючись до зміни соціальних умов у єдиній імперії, беручи до уваги розвиток уявлень про природу й суспільство, він доповнив основні конфуціанські постулати положеннями натурфілософських концепцій (зокрема положеннями Цзоу Яня про п’ять стихій) та легістськими нормами. Також він розробив основи того конфуціанського вчення, яке стало офіційною ідеологією правлячих класів.

Наводимо два уривки із твору Дун Чжуншу “Чуньцю фаньлу” (переклад за виданням: Древнекитайская философия. Эпоха Хань / Сост. Ян Хин-шун. – М., 1990. – С. 115-116; 125-127).

Частина 5. Розділ 12. Десять принципів

“Чуньцю” містить записи за 242 роки. Піднебесна велика, і події, [що відбулися в ній за цей період], різноманітні. [Здається, що] немає такого, що б не відбулося [в ній за цей час і не було би занесено в літопис]. Хоча це і [справді] так, але якщо узагальнити [зміст всіх цих записів], то найважливішими [у літопису] виявляться десять принципів [підходу до подій]. Десять принципів – це те, що [безпосередньо] пов’язане з подіями, і те, звідки випливає впорядковуючий вплив володаря [на весь хід речей].

Розглядаючи яку-небудь подію, необхідно виявити в ній головне. Це – [перший] принцип. З’ясувати, до чого воно призвело. Це – [другий] принцип. [Запропонувати спосіб] вирішення [цієї чи подібної проблеми], ґрунтуючись на причині [її виникнення]. Це – [третій] принцип. Основні зусилля спрямовувати на стовбур, додаткові – на гілля, більше уваги приділяти основі, менше – вершині. Це – [четвертий] принцип. Розібратись у [всьому], що викликає сумніви, розділити подібне й відмінне. Це – [п’ятий] принцип. Обговорити роль мудреців і талановитих людей [у питанні, що нас цікавить] і визначити їхні найсильніші сторони. Це – [шостий] принцип. [Показати, що слід] ставитися до близьких, як – до рідних, [і як] примусити прийти тих, хто далеко¹. [Навчити, як] бажати того ж, що й народ. Це – [сьомий] принцип. [Звернути увагу на те, що], наслідуючи [в ритуалі] форми [вираження його у] династії Чжоу, слід звертатися [насамперед] до змісту. Це – [восьмий] принцип. [Пам’ятати про те, що] дерево породжує вогонь, а вогонь відповідає літу², і що такий порядок [приписаний] Небом. Це – [дев’ятий] принцип. Обмірковувати критику і призначення покарань, досліджувати причини безладу і дивних явищ. Такий порядок [приписаний] Небом. Це – [десятий] принцип.

Якщо, розглядаючи події, виявляти в них головне, то [можна досягти того, що] народ буде спокійний. Якщо з’ясувати, до чого вони призвели, то стануть зрозумілими успіхи й прорахунки [його учасників]. Якщо [запропонувати спосіб] залагодження [даної справи], ґрунтуючись на причині [її виникнення], то [можна досягнути] виправлення основи. Якщо основні зусилля спрямовувати на стовбур, а додаткові – на гілля, більше уваги приділяти основі, а менше – вершині, то це визначить правителів і підданих. Якщо обміркувати все, що викликає сумніви, і розділити подібне й відмінне, то стануть зрозумілими брехня й істина. Якщо обговорити [у питаннях, що нас цікавлять,] роль мудреців і талановитих людей і визначити їхні найсильніші сторони, то [в управлінні можна досягти того, що] всі чиновники будуть діяти у строгому порядку. Якщо, наслідуючи династію Чжоу, звертатися [в ритуалі] до змісту, [а не до форми], то [це дасть можливість володарю] приділяти належну увагу вдосконалюючому впливу [його правління на народ]. Якщо ставитися до близьких, як до рідних, примусити прийти тих, хто далеко, і бажати того ж, що й народ, то [це дасть можливість] гуманності й милосердю [володаря] досягнути [будь-якого місця]. [Якщо не забувати про принцип:] дерево породжує вогонь, а вогонь відповідає літу, то темне начало й світле начало, а також чотири сезони, змінюватимуть одне одного за встановленим порядком. Якщо обмірковувати критику та призначення покарань, а також досліджувати причини виникнення безладу, то [в цьому випадку] дії будуть узгоджені з бажанням Неба.

Якщо всі [ці десять вказівок] застосовувати на практиці, то тоді [правитель може досягнути того, що], поширюючи гуманність, [він у відповідь отримає] виконання обов’язку. Тоді блага сила володаря [де] розіллється широко і затопить [увесь простір між] чотирма морями. Темне і світле начала перебуватимуть у гармонії, а серед всього сущого не буде жодної речі, яка не набула би свого вищого втілення.

Ось чим керуються ті, хто тлумачить літопис “Вéсни й осені”, ось що вони вважають взірцем [осягнення його смислу].