ЦБ 14-34

Ліцензування банківської діяльності

Створення нового банку регулюється загальним або спеціальним банківським законодавством, яке в більшості країн передбачає необхідність отримання спеціального дозволу (ліцензії) на відкриття банку. Ліцензування має на меті обмежити здійснення банківських операцій тільки тими юридичними особами, які мають дозвіл на їх проведення від уповноваженого органу.

Для отримання ліцензії кредитна установа, що подає заяву, повинна дотримуватись низки вимог, передусім щодо:

• мінімального розміру статутного капіталу;

• джерел формування статутного капіталу;

• складу засновників банку;

• кваліфікації, досвіду та репутації керівництва банку;

• кола операцій, що виконуватимуться банком, та стратегії його діяльності;

• правильності оцінки банківських активів за їх ринковою вартістю;

• заходів щодо створення резервів на випадок виникнення сумнівних та безнадійних боргів і збитків від банківської діяльності.

Крім того, приймаючи рішення про видачу ліцензії, уповноважені органи можуть враховувати, наприклад, умови формування мережі філій нового банку; можливий вплив створюваного банку на рівень конкуренції в кредитно-фінансовому секторі; національну належність капіталу чи засновника (у разі, коли в країні діє особливий порядок розгляду заявок від іноземних осіб).

Ліцензія може містити положення про строки її дії, умови їх продовження, можливості внесення змін і доповнень, а також анулювання. У ній може бути обумовлено затвердження центральним банком кандидатур на перші керівні посади в банку після попередньої перевірки їх кваліфікації і досвіду роботи у разі істотних змін у структурі власності, злиття, зміни назви, зменшення оплаченої частки капіталу.

Основними причинами анулювання ліцензії є:

• нездатність створеного банку розпочати протягом визначеного строку виконання банківських операцій;

• невиконання банком умов ліцензії або виконання операцій, що нею не передбачені;

• порушення законів чи нормативних актів;

• виникнення становища, що загрожує інтересам вкладників, кредиторів та інвесторів.

В Україні згідно з Законом «Про банки і банківську діяльність» дозвіл на створення банку і на виконання банківських операцій видається Національним банком України. Ці дві процедури регулюються різними нормативними актами НБУ і можуть бути розірваними в часі: видача банківських ліцензій та письмових дозволів на здійснення банківських операцій відбувається після процедури реєстрації банку. Питання про можливість видачі ліцензії та дозволу розглядається спочатку ТУ НБУ на підставі клопотання банку і за умови наявності документів, які підтверджують дотримання встановлених Законом «Про банки і банківську діяльність» вимог:

1) наявність повністю сплаченого зареєстрованого підписного капіталу банку;

2) забезпеченість банку необхідним обладнанням, комп'ютерною технікою, програмними продуктами та засобами зв'язку;

3) відповідність приміщення банку вимогам НБУ;

4) наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів), які мають відповідну освіту та досвід для управління банком.

Банк може розраховувати на отримання письмового дозволу на здійснення окремих операцій за умови наявності підрозділу, який виконуватиме ці операції; наявності відповідних внутрішніх документів банку, які регламентують їх здійснення, а також кваліфікованих спеціалістів для їх виконання та управління відповідними підрозділами.

Усі без винятку банки незалежно від того, які операції вони планують виконувати, мають створювати постійно діючі підрозділи:

• з питань аналізу та управління ризиками для забезпечення сприятливих фінансових умов захисту інтересів вкладників, кредиторів та інвесторів;

• внутрішнього аудиту, який є органом оперативного контролю правління (ради директорів) банку за поточною банківською діяльністю. (Кандидатура керівника цього підрозділу обов'язково узгоджується з НБУ.)

У разі дотримання банком усіх вимог НБУ йому надається банківська ліцензія на право здійснення базових операцій:

1. Приймання вкладів (депозитів) від юридичних осіб.

2. Приймання вкладів (депозитів) від фізичних осіб.

3. Відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, у тому числі переказування грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

4. Відкриття та ведення рахунків банків-кореспондентів, у тому числі переказування грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

5. Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

6. Надання гарантій, поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі.

7. Факторинг.

8. Лізинг.

9. Послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів клієнтів.

10.Випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних документів.

11.Випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з ними.

Наведений перелік операцій не є вичерпним. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» банки можуть виконувати і такі операції:

1. Операції з валютними цінностями.

2. Емісія власних цінних паперів.

3. Операції купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.

4. Операції на ринку цінних паперів від свого імені.

5. Довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

6. Депозитарна діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

7. Здійснення інвестицій у статутні фонди інших юридичних осіб.

8. Здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та інших грошових лотерей.

9. Перевезення валютних цінностей та інкасація грошових коштів.

10. Операції за дорученням клієнтів або від свого імені з інструментами грошового ринку; інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф'ючерсами та опціонами.

Крім банківської ліцензії, для здійснення таких операцій банк повинен одержати письмовий дозвіл за умови дотримання таких вимог:

1) рівень регулятивного капіталу¹ має відповідати вимогам НБУ та бути підтвердженим незалежним аудитором;

2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

3) наявність схваленого Нацбанком плану здійснення діяльності, яка ліцензується;

4) наявність достатніх фінансових можливостей для здійснення такої діяльності;

5) наявність відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

НБУ поряд із загальними умовами має право встановлювати спеціальні вимоги стосовно певного виду діяльності, серед яких:

» установлення мінімального строку функціонування банку для здійснення певного виду діяльності;

• установлення підвищених вимог до розміру зареєстрованого та фактично сплаченого статутного капіталу;

• установлення підвищених вимог до розміру капіталу банку;

• дотримання порядку формування резервів банку;

• дотримання порядку формування фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

• стабільна беззбиткова діяльність, дотримання банком економічних нормативів та мінімальних резервних вимог;

• наявність позитивного висновку зовнішнього аудитора;

• наявність технічних та технологічних умов для виконання певного виду діяльності.

НБУ надає єдиний письмовий дозвіл на здійснення всіх операцій, для виконання яких він є необхідним. На підставі цього дозволу банк має право виконувати одну, декілька чи всі операції згідно з зазначеним у ньому переліком. Письмовий дозвіл без додатку з переліком операцій недійсний.

Дотримання банками всіх вимог перевіряється НБУ на підставі поданих банками документів.

Документи, що подаються банками для отримання банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення окремих операцій

Клопотання подається за підписом голови правління (ради директорів) банку. Причому клопотання на видачу письмового дозволу на здійснення окремих операцій має містити перелік тих операцій, на здійснення яких новостворений чи діючий банк бажає отримати дозвіл, і обґрунтування підстав для його отримання з доданням усіх необхідних документів.

Документами, що засвідчують наявність приміщення для розміщення банку, можуть бути:

1) свідоцтво на право власності на приміщення;

2) угода на оренду приміщення з його власником на строк не менше п'яти років.

Бізнес-план банку дає уявлення про фінансовий стан у майбутньому, враховуючи можливість виконання тих операцій, на здійснення яких банк бажає отримати ліцензію. Крім переліку операцій, бізнес-план містить розрахунковий баланс і розрахунковий звіт про прибутки і збитки на наступні роки, а також економічне обґрунтування показників цих документів і дані про управлінську та організаційну структуру банку. Для отримання дозволу на здійснення окремих операцій, крім бізнес-плану на наступний рік, подають балансовий звіт, звіт про прибутки і збитки на останню звітну дату та на 1 січня поточного року, а також звіт про всі операції, що здійснювались за останнє півріччя, і висновок зовнішнього аудитора за звітний рік. Результати зовнішнього аудиту дають можливість переконатися в достовірності бухгалтерської звітності, її відповідності вимогам НБУ та відповідності фінансового стану банку з погляду аудитора і його оцінці за даними звітності самого банку. НБУ звертає увагу і на наявність у банку заборгованості перед бюджетом та на дотримання податкового законодавства протягом останнього півріччя. Інформація щодо цих питань має бути в довідці Державної податкової адміністрації, що подається в НБУ діючими банками.

До керівників підрозділів, котрі відповідатимуть за здійснення операцій, на які банк бажає отримати ліцензію та дозвіл, ставляться вимоги наявності диплома про вищу фінансово-економічну освіту, стажу роботи за фахом, бездоганної ділової репутації, відсутності порушень законодавства за попереднім місцем роботи.

Усі банки, що подають клопотання про видачу чи розширення ліцензії, повинні мати розроблені внутрішні нормативні документи, що регламентують порядок здійснення банком усіх операцій, які ліцензуються. Внутрішні банківські положення розробляються в межах чинного законодавства і нормативних актів НБУ.

На підставі інформації з документів територіальне управління НБУ за місцем створення чи функціонування банку аналізує дотримання всіх вимог, що ставляться до новостворених чи діючих банків. Результатом розгляду є висновок ТУ НБУ про технічну готовність, забезпеченість кваліфікованими кадрами для виконання відповідних операцій, а також про фінансовий стан і дотримання чинного законодавства та нормативних актів НБУ для діючих банків. У висновках територіальне управління дає обґрунтовані пропозиції щодо можливості надання ліцензії за кожною операцією, яка вказана в клопотанні та інших документах, поданих на розгляд.

Свій висновок про можливість надання банківської ліцензії та письмового дозволу банку разом із пакетом документів ТУ НБУ надсилає на розгляд у генеральний департамент банківського на-

гляду, який готує проект рішення. Остаточне рішення приймає Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків Національного банку України.

Рішення про надання чи відмову у видачі ліцензії та дозволу НБУ приймає протягом місяця з дня отримання клопотання і повного пакета документів.

Банківська ліцензія та письмовий дозвіл на здійснення окремих операцій оформляються на спеціальних бланках за підписом заступника Голови Національного банку України і набувають чинності з моменту прийняття рішення Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків НБУ. Строк дії ліцензії та дозволу не обумовлюється, тобто вони дійсні весь період діяльності банку. Але на практиці існують об'єктивні причини припинення строку їх дії. З одного боку, сам банк у міру розширення своєї діяльності за умови дотримання вимог НБУ може розширювати чи змінювати перелік операцій. З іншого боку, Національний банк України наділений повноваженням на відкликання ліцензії в частині окремих або всіх банківських операцій. У разі розширення чи зміни переліку операцій за клопотанням банку чи відкликання ліцензії в частині окремих операцій з ініціативи НБУ комерційний банк отримує новий письмовий дозвіл з новим переліком операцій. У всіх перелічених випадках строк дії попереднього дозволу припиняється, оскільки він скасовується.

Відкликання ліцензії на всі банківські операції означає припинення банківської діяльності взагалі. Підставами для відкликання банківської ліцензії згідно з чинним законодавством є:

« недостовірність інформації в документах, наданих для отримання ліцензії;

• непроведения банком жодної операції протягом року з дня отримання ліцензії;

« недотримання обов'язкових умов для одержання ліцензії протягом року з дати реєстрації банку;

• наявність порушень законів та нормативно-правових актів НБУ, які призвели до значної втрати активів та неплатоспроможності банку;

• неможливість за висновком тимчасової адміністрації приведення банку у правову відповідність з вимогами чинного законодавства та нормативно-правових актів НБУ;

• недоцільність виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.

Оформлена банківська ліцензія та письмовий дозвіл на здійснення окремих операцій надсилаються генеральним департа-

ментом банківського нагляду територіальному управлінню НБУ за місцем створення чи функціонування комерційного банку і видаються голові правління чи його представнику на підставі довіреності і копії документа про оплату процедури ліцензування.

Рішення про відмову у видачі ліцензії, письмового дозволу надсилається комерційному банку в письмовій формі із зазначенням причин відмови.

Комерційні банки в межах отриманої ліцензії на здійснення банківських операцій можуть видавати своїм філіям дозвіл на право здійснення визначених головним банком операцій у межах, дозволених Національним банком України.

2.3.1. Характеристика балансу НБУ

Фінансові активи та зобов'язання відображаються у балансі НБУ за справедливою вартістю, первісною вартістю або амортизованою собівартістю залежно від їх класифікації.

Актив балансу.

Операції в іноземній валюті та монетарному золоті. Монетарні активи і зобов'язання в іноземній валюті та монетарне золото первісно визнаються за офіційним курсом гривні до іноземних валют (золота) на дату розрахунку — дату визнання активів та зобов'язань і надалі переоцінюються під час кожної зміни офіційного курсу.

Монетарне золото — це запаси золотих зливків світового стандарту, що зберігаються в Державній скарбниці України. Монетарне золото входить до складу міжнародних резервів та обліковується за вагою в тройських унціях і його вартістю у гривнях за офіційним курсом Національного банку. Офіційний курс розраховується на підставі інформації про ціни на золото, визначені (зафіксовані) учасниками Лондонської асоціації ринку дорогоцінних металів та офіційного курсу гривні до долара США.

Золото, яке розміщене в іноземних банках і на яке нараховуються проценти, уключається до складу коштів та депозитів в іноземній валюті.

Операції з Міжнародним валютним фондом. Національний банк виконує функції депозитарію і фіскального агента у відносинах України з Міжнародним валютним фондом (МВФ). Усі суми вимог України до МВФ і зобов'язань перед МВФ відображаються у фінансовій звітності Національного банку. Сума відповідних активів уключає авуари в спеціальних правах запозичення (СПЗ) та внески в рахунок квоти МВФ. Сума відповідних зобов'язань включає вартість цінних паперів, випущених на користь МВФ Міністерством фінансів України і Національним банком як фіскальним агентом, а також кошти на рахунках

МВФ № 1 та № 2. Рахунок № 1 призначений для проведення операцій з МВФ, уключаючи сплату внесків за квотою, купівлю і викуп коштів. Рахунок № 2 використовується для розрахунків за операціями МВФ у валюті України.

Активи та зобов'язання, номіновані в СПЗ, перераховуються в гривні за офіційним курсом гривні до СПЗ на дату балансу. Офіційний курс гривні до СПЗ розраховується на підставі інформації про курс СПЗ до долара США, установлений МВФ, та про офіційний курс гривні до долара США, установлений Національним банком.

Доходи, отримані за авуарами в СПЗ, відображаються як процентні доходи, а витрати, сплачені за користування коштами МВФ, відображаються як процентні та комісійні витрати у звіті про фінансові результати.

Операції з фінансовими інструментами

Фінансові активи Національного банку залежно від наміру їх придбання класифікуються таким чином:

Кошти та депозити в іноземній валюті

Кошти та депозити в іноземній валюті визнаються, коли Національний банк розміщує кошти в іноземній валюті в банках-контрагентах без наміру подальшої торгівлі ними. Ці розміщення не пов'язані з похідними інструментами, не котируються на ринку і підлягають поверненню на фіксовану дату або дату, яка може бути визначена.

Боргові цінні папери, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах

До цієї категорії належать цінні папери, які Національний банк має намір утримувати з метою управління міжнародними резервами і які під час первісного визнання були віднесені до цієї категорії. Національний банк управляє групою таких фінансових інструментів та оцінює результати операцій з ними на основі справедливої вартості відповідно до задокументованої інвестиційної декларації. Інформація, підготовлена на основі справедливої вартості, регулярно надається керівництву Національного банку й аналізується ним. Справедлива вартість цих цінних паперів визначається ринковим котируванням. Цінні папери цієї категорії не можуть бути перекласифіковані в цінні папери на продаж чи до погашення.

Інвестиції на продаж — це інструменти капіталу (інвестиції до статутних капіталів компаній, які не є асоційованими або дочірніми) та державні боргові цінні папери, які Національний банк має намір утримувати протягом невизначеного періоду часу.

Цінні папери до погашення — це боргові цінні папери з фіксованими або визначеними платежами та фіксованим строком погашення, які Національний банк має намір та здатність утримувати до погашення.

Кредити банкам та іншим позичальникам визнаються, якщо Національний банк надає кошти контрагентам — банкам та іншим позичальникам без наміру подальшої торгівлі ними. Ці кредити не пов'язані з похідними інструментами, не котируються на ринку і підлягають поверненню на фіксовану дату або дату, яка може бути визначена.

Внутрішній державний борг — це заборгованість за кредитами, що надані Уряду в національній та іноземній валютах. Заборгованість відображається за основною сумою кредитів з вирахуванням резерву, створеного відповідно до законодавства України та рішень, затверджених Радою Національного банку України.

Законом України «Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України» від 20 квітня 2000 року (далі — Закон про реструктуризацію) передбачена плата за обслуговування кредитів, що надані Уряду в національній валюті, проте період, за який здійснюватиметься ця плата, не визначено. Сплата процентів за кредитами, що надані Уряду в іноземній валюті, Законом про реструктуризацію не передбачена, таким чином проценти за цими кредитами не нараховуються.

Операції з купівлі-продажу цінних паперів. Кошти, що сплачені за договорами про купівлю-продаж цінних паперів (репо), відображаються як кредити, надані банкам. Різниця між ціною придбання та ціною подальшого продажу відображається як процентний дохід, що нараховується рівномірно протягом строку дії договорів. Кошти, що отримані за договорами про купівлю-продаж цінних паперів (репо), уключають-ся до статті «Кошти банків». Цінні папери залишаються в складі активів Національного банку. Різниця між ціною продажу цінних паперів та ціною їх зворотного викупу відображається як процентні витрати, які нараховуються рівномірно протягом строку дії договорів.

Основні засоби обліковуються за первісною або переоціненою вартістю (як описується нижче) за мінусом накопиченого зносу.

Усі нематеріальні активи Національного банку мають кінцевий термін використання і включають переважно програмне забезпечення та ліцензії на право користування програмними продуктами.

Консолідація дочірніх установ. Дочірні установи включають установи, щодо яких Національний банк має повноваження контролювати їх фінансову або операційну політику зазвичай через володіння понад 50 % прав голосу. Усі дочірні установи Національного банку перебувають у його повній власності. Дочірні установи повністю консолідуються, починаючи з дати фактичного передавання Національному банку контролю за ними (дата придбання) і консолідація припиняється, починаючи з дати припинення контролю.

Інвестиції в асоційовані компанії. Асоційовані компанії — це компанії, у яких Національний банк володіє від 20 % до 50 % прав голосу. Інвестиції в асоційовані компанії визнаються за методом участі в капіталі і включаються до статті «Інші активи». Частка Національного банку в прибутках або збитках асоційованих компаній з часу здійснення інвестицій визнається в складі інших доходів звіту про фінансові результати.

Банківські та інші дорогоцінні метали. Банківські метали — це запаси золота, що не є монетарним, срібла, платини та паладію, які зберігаються в Державній скарбниці України. Банківські метали обліковуються за вагою в тройських унціях та їх вартістю у гривнях за офіційним курсом Національного банку. Офіційний курс розраховується на підставі інформації про ціни на дорогоцінні метали, визначені (зафіксовані) учасниками Лондонської асоціації ринку дорогоцінних металів та учасниками Лондонського ринку платини і паладію та офіційного курсу гривні до долара СІНА.

Банківські метали, що розміщені на депозитах в іноземних банках, за якими нараховуються процентні доходи, уключаються до статті «Кошти та депозити в іноземній валюті».

Дорогоцінні метали включають зливки золота, які не відповідають визначеним стандартам, брухт золота та інших металів і обліковуються за собівартістю в складі запасів матеріальних цінностей. Банківські та дорогоцінні метали включаються до статті «Інші активи».

Пасив балансу.

Банкноти та монети в обігу. Сума банкнот і монет в обігу — це номінальна вартість банкнот і монет (розмінних, обігових, пам'ятних), які є засобами платежу і випущені в обіг Національним банком після введення гривні у вересні 1996 р. Банкноти та монети в обігу визнаються зобов'язаннями за номінальною вартістю з часу видачі їх банкам і клієнтам Національного банку. Готівкові кошти в національній валюті, що зберігаються у сховищах і касах Національного банку, не включаються до суми банкнот та монет в обігу.

Кошти банків визнаються, коли грошові кошти надходять Національному банку від банків-контрагентів. Ці зобов'язання не є похідними інструментами і обліковуються за амортизованою собівартістю.

Кошти державних та інших установ є непохідними зобов'язаннями перед державними та іншими клієнтами і обліковуються за амортизованою собівартістю.

Депозитні сертифікати, що емітовані Національним банком, первісно визнаються за справедливою вартістю, а надалі обліковуються за амортизованою собівартістю із застосуванням методу ефективної процентної ставки. Під час погашення депозитних сертифікатів, що емітовані Національним банком, різниця між сумою погашення і амортизованою собівартістю включається до прибутку або збитку в звіті про фінансові результати.

Кредити, що отримані Національним банком, обліковуються за амортизованою собівартістю з використанням ефективної процентної ставки. До них належать довгострокові кредити, отримані в рамках кредитних ліній Європейського банку реконструкції та розвитку (далі — ЄБРР) для фінансування банків з метою кредитування малих і середніх підприємств (далі — МСП).

Доходи і витрати НБУ

Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Плановані доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі його доходів і витрат.

Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю, частина якої в обсязі 25 відсотків, але не менше 1 млрд. гривень, щорічно спрямовується на поповнення коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, капіталізацію банків та Державної іпотечної установи, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.

Формування фондів та резервів Національного банку на покриття фінансових ризиків, пов'язаних із виконанням його функцій, здійснюється згідно з положенням, що затверджується Радою Національного банку України.

Процентні доходи та витрати визнаються у звіті про фінансові результати для всіх боргових інструментів (крім тих, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах) за принципом нарахування з використанням методу ефективної процентної ставки. За цим методом сплачені або отримані учасниками угоди комісії, що є невід'ємною частиною ефективної процентної ставки, витрати на проведення відповідної операції, а також премії та дисконти визнаються протягом періоду дії фінансового інструменту і включаються до процентних доходів або витрат.