Ненасильство

Якщо людина ввійде до чужого саду, вкраде персики й сливи, то інші дорікатимуть їй, кажучи, що влада спіймає та покарає її. То що ж із цього? Завдавши шкоди одній людині, інша матиме користь. Людина, що краде собаку, свиню або курку, більш винна, ніж та, що вкрала персики і сливи в саду. Яка ж причина тому? Коли збільшується кількість винуватців, хіба це не звільняє місце людяності? Якщо людина входить до стайні, беручи чужого коня або корову, її негуманність перевищує негуманність тієї людини, що вкрала собаку, свиню або курку. Яка ж причина тому? Через це збільшується кількість винуватців. А коли зростає кількість винуватців, усе більше бракує доброчинності, і злочин посилюється. Коли вбивають безневинного, знімаючи з нього одяг і забираючи його зброю, – хіба цей вчинок не перевищує вини того, хто увійшов до стайні й украв коня та корову? Що ж із цього? Саме так зростає кількість винуватців. А коли зростає кількість винуватців, усе більше бракує доброчинності, і злочин посилюється. Усі благородні мужі Піднебесної знають, що це несправедливо. Коли сьогодні нападають на країну, це не вважається несправедливим, але всі схвалюють [цей вчинок], вважаючи його справедливим. То хто ж виявить різницю між правдою й неправдою?!

Убивство однієї людини несправедливе і має каратися смертю. З цього випливає, що коли вбивають десять людей, несправедливість зростає в десять разів, і це вже карається смертю за вбивство десяти людей. Коли вбити сотню, це вже у сто разів несправедливіше і карається смертю за вбивство сотні людей. Тому в Піднебесній усі благородні мужі знають, що це несправедливо. Коли сьогодні нападають на країну, це не вважається несправедливим, але усі схвалюють [цей вчинок], вважаючи його справедливим. Насправді не знаючи, що це не є несправедливим, вони передають ці ідеї нащадкам. Якщо б вони знали, що таке несправедливість, то хіба вони залишали б ці ідеї нащадкам?

Якщо людина один раз каже на чорне “чорне”, а інший раз – “біле”, то це означає, що вона не бачить різниці між білим та чорним. Якщо людина один раз каже на гірке “гірке”, а інший раз – “солодке”, то вона не бачить різниці між гірким та солодким. Якщо малу несправедливість визнають за несправедливість, а велику несправедливість – таку, як напад на країну, – не визнають за несправедливість, а, навпаки, вихваляють її, називаючи справедливістю, – як же можна зрозуміти різницю між справедливістю та несправедливістю? Якщо благородні мужі Піднебесної розуміють цю різницю, вони зможуть відокремити справедливість від хаосу несправедливості.

“Мистецтво війни вчителя Суна” (“Сунь-цзи бінфа”)

“Мистецтво війни вчителя Суна” («孙子兵法») – найвидатніший твір із військової справи у давньому Китаї, він отримав високу оцінку військових усього світу.

У “Сунь-цзи бінфа” узагальнено військовий досвід давнього Китаю, особливо періоду Чуньцю (春秋, 771-475 до н.е.). Тут подається досить повний аналіз воєн, особливо мистецтва стратегії; також представлено багато ґрунтовних міркувань та блискучих діалектичних доказів, важливих для китайської та світової воєнної історії. Безсумнівно, твір має чимало недоліків та суб’єктивних оцінок, що проявляються головним чином у недостатньому розумінні військової організації, перебільшенні ролі генералів, а також незнанні ролі солдатів та простого люду.

Автор “Сунь-цзи бінфа” – представник пізнього періоду Чуньцю, видатний військовий діяч Сунь У (роки життя невідомі). Він народився у князівстві Ці (нині – провінція Шаньдун), згодом через хаос під час війни утік до князівства У, де служив вану Хе Лу як генерал. У 509 до н.е. сприяв У Цзисюю в перемозі князівства Чу, що значно допомогло укріпленню У. Його воєнну стратегію, імовірно, було вироблено для уського вана Хе Лу, який мав намір подолати князівство Чу і звернувся до Сунь У за порадою.

Книга складалася з 82-х розділів та 9-ти діаграм, але донині збереглося лише 13 розділів, які на основі доханьських записів упорядкував полководець Цао Цао (155-220). Після Сун (960-1279) думки про авторство “Сунь-цзи бінфа” розійшлися. Деякі вважали, що “Сунь-цзи бінфа” – це колективна збірка творів військових діячів періоду Чуньцю, інші – що твір належав Сунь Біню, що жив у період Ворогуючих царств; треті взагалі піддавали сумніву сам факт існування такої людини, як Сунь У.

Мова “Сунь-цзи бінфа” проста, стиль викладу послідовний. Історія залишила чимало коментарів до твору, нині загальновживаним є “Коментар одинадцяти майстрів до «Сунь-цзи»”.

У наведеному нижче уривку йдеться про планування атаки. З позицій мистецтва військової стратегії, ролі командирів тощо обмірковуються умови здобуття перемоги. Вживаний тут вислів “знаючи іншого так, як себе, не зазнаєш поразки у жодній битві” вважався дуже важливим воєнним принципом.