Із пісень царства Чень1

Коло східних воріт – берести

Коло східних воріт ринуть берести ввись,

А дуби – на крутому горбі.

Доня роду Цзичун, благочесная діва,

Під деревами в танці кружля.

Наше рішення – в добру годину

До південного плато піти.

Не сукає ніхто конопель –

Всі на ринку танцюють вони!

Як пішли ми у днину щасливу –

Не одну проминули людину.

Я погляну: ти – мальва з весни,

Обдаровуєш перцем мене запашним.

Водойма біля східних воріт

Коло східних воріт – рів за містом, водойма.

Коноплі замочить можна в ній.

З роду Цзі там красива дівчúна достойна –

Можна з нею співати пісні.

Коло східних воріт – рів за містом, водойма.

Можна в ній замочить кропиву.

З роду Цзі там красива дівчúна достойна –

Можна з нею розмову вести наяву.

Коло східних воріт – рів за містом, водойма,

Замочити б у ній очерет!

З роду Цзі там красива дівчúна достойна –

Побалакать би з нею мені без секретів!

Тополі біля східних воріт

Край воріт, що на східному в’їзді, – тополі,

Листя пишне у них на роздоллі.

В надвечір’я зустрітись умовились ми,

Як на небі зірничок засяє доволі.

Край воріт, що на східному в’їзді, – тополі,

Соковитих листочків багато на них.

Стануть сутінки – нашої зустрічі час,

А під небом зірок – сяйва не позичать!

Сходить місяць¹

Ой сходить місяць, яскраво світить.

Ой там красуня, дівчина гарна.

Іде велично, ступає чинно,

А серце тужить, печаль глибока!

Ой місяць сходить, та й чисто вмитий.

Дівчина славна, краса захмарна.

Гордливі кроки, неквапно плине,

Ой плаче серце – журба, неспокій!

Ой сходить місяць – та й світло лити!

У панни врода – мов сонця барви,

Іде, мандрує, пливе неспинно,

А серце рветься в журбі глибокій.

Із пісень царства Гуй1

Той вітер

Там вітер віє-повіває, гей,

А колісниця мчить неспинно, гей!

Я обертаюся, на шлях дивлюся –

І серце зранене сумує, гей!

Там вітер вировий все крутить, гей –

Перевернулась колісниця, гей!

Я обертаюся, на шлях дивлюся –

І журиться серденько в тузі, гей!

Хто може рибу зготувати нині?

Тому старанно посуд вимиватиму.

На Захід їде хто у цю годину²?

Про того славну пісню я співатиму!

Із малих од

Небо захищає³

Тебе нехай Небо хранить, мир і спокій дарує тобі,

У цьому – постійність найбільша.

Щоб добрим і милістю щедрим ти був,

І в щасті великім був вільний.

Хай Небо достаток тобі принесе,

Багатство безмежне, дзвінку славнозвісність.

Тебе нехай Небо хранить, мир і спокій дарує тобі,

Ти матимеш щастя і спокій щохвилі.

Хай справи ідуть у житті до ладу,

Небесне багатство отримуй усе – не розділене.

Хай Небо дає щастя вічне й безмежне тобі –

В життєвій дорозі щоб кожної миті світило!

Тебе нехай Небо хранить, мир і спокій дарує тобі,

Хай в царстві не буде й села, щоби не процвітало.

Як гори високі круті, як зелені горби,

Як пригірки – так тобі щастя бажаєм багато!

Немов безперервно пливуть повноводі річки –

Не може воно велетенським і вічним не стати!

Ми щастя прикличемо, страви у жертву принісши,

Припасів багато – за щедрі роки нажили ми.

І жертви в усі пори року незмінно несемо –

Аби пом’янути володарів мудрих колишніх.

До вана з небес промовля попереднього влáдаря дух:

Без меж і велике хай буде його довголіття.

Владики колишнього дух опустився до нас,

Дарує тобі він блаженства багато.

У твóго народу основа проста –

У їжі й питві повсякденна потреба.

Простих тисячí є людей,

Які тобі щастя бажають.

Як місяць у небі висить поза часом,

Як сонце, яке підіймається красно,

Немов довголіття крутої Наньшань

(Довіку горі цій додолу не впасти!),

Немов ряснота кипариса й сосни –

Хай так без упину трива твоє щастя!

На півдні є чудова риба

Риба чудова на півдні живе –

В ятір її ми наловим багато!

У благородного мужа – п’янливе вино,

Гості його дорогі веселитимуться на банкеті.

Риба чудова на півдні живе –

Весело в річці стрибає і грається.

У благородного мужа – п’янливе вино,

Гóстям його дорогим буде радість.

Древо на півдні схилило гілки,

Лóзи солодкого плоду їх туго сповили.

У благородного мужа – п’янливе вино,

Гості за стіл урочистий засіли.

В небі яснім голуби плинуть вільно,

Ось і сюди приліта їх багато щохвилі.

У благородного мужа – чудове вино,

Гостям ізнову банкет влаштувати схотілось.

Густі роси

Роси густі-прегусті!

Поки сонце не зійде, не висохнуть їм!

Попиваємо вина вночі, радо й весело,

І тверезі не вернемось ми до домів!

Роси густі-прегусті!

Трави їх буйнії ронять.

Попиваємо вина вночі, радо й весело,

Б’ють монастирськії дзвони.

Роси густі-прегусті

На дерезі й на жужубах¹.

Славні гості мої – благородні мужі,

Всі високоморальні, мужі волелюбні.

Зеленіють маслини й катальпи,

І плодів мають вельми багато.

Із народом прості благородні мужі,

Вони в людях шановані, знатні.

Дикі гуси

Дикі гуси летять,

Крила їхні шумують.

Подалися далеко мужі,

В полі тяжко працюють.

Ой невесело найманцям цим,

Їх самотні дружини сумують.

Дикі гуси летять,

Серед озера шумно спинились.

Люди вперто будують стіну –

Возвели на сто чжанів уже.

Стільки випили горя й жалю,

Але де власна хата – не відають нині.

Дикі гуси летять,

Жалісливо кричать “ао-ао!”.

“Як дослýхатися мудреців,

То я тяжко працюю, страждаю.

Нерозумні ж говорять людці,

Що я міць напоказ виставляю.”

Кричать журавлі¹

Журавлі² кричать на болотах,

І за містом крики їх лунають.

Глибоко сховалась риба в водах,

А яка – на мілині гуляє.

В парку для розваг веселих

Виростають кам’яні дерева;

А під ними – фініки³ низькі.

З каменів, що з гір країни іншої,

Можна витесать точила⁴ – ще й які!

Журавлі кричать на болотах,

Аж у небі крики їх лунають.

На мілинах риба, коло острівців,

А яка – у водах глибоко дрімає.

В парку для розваг веселих

Виростають кам’яні дерева;

І шовковиці під ними паперові⁵.

Каменями з гір країни іншої

Можна яшму шліфувати – й скарб готовий.

Наклепники

Стільки барвистих ниток!

Виткали з мушлями тканку багату.

Ох ви, наклепники злі –

Більша майстерність у вас, ніж у ткалі!

Рот розтулило, язик показало, ще більшим

Сíта⁶ сузір’я стало на півдні.

Ох ви, наклепники злі –

Хто жити зможе між вас?

В вухо шепочете тут і ще десь,

Радитесь: вам би обмовить людей.

Всі стережуться, в біду щоб не втрапить;

Вам не довірять вони ні на краплю!

Кілька разів повторить вам це легко,

Ви лиш людину обмовити квапитесь.

Як же прийняти ці ваші слова?!

Їх вам собі забирати належить!

Наклепи зводять на інших – раюють,

Ті, що обдурені, – плачуть, сумують.

О синє небо, твої очі де?

Лиш подивись на пихатих людей

І заспокой ти печальних людей.

Ох ці наклепники злі –

Хто жити зможе між вас?

Рвучко наклепників клятих хапаю,

Кидаю їх леопардам і тиграм.

Їх не їдять леопарди і тигри –

Кидаю півночі¹ їх.

Але й північна земля не приймає –

Їх тоді кидаю Небу великому!

Між осокорами стежка в саду –

Просто до пагорба в хлібних полях.

Я, у палаці прислужник, Мен-цзи –

Пісню оцю написав.

Великодушні цзюньцзú²,

Пісню послухати прошу я вас!

Четвертий місяць

У четвертому місяці – літо,

А у шостім – дух літній подався кудись.

Мої предки старі – не чужі мені люди,

Чом мене призвели до такої біди?!

Восени прохолодна погода,

Трави сохнуть – усе засинає.

У війну тяжко біженцям, горе,

Куди бігти – ніхто те не знає.

Пресувора година зимова,

Завиває пронизливий вітер.

Усі люди у щасті живуть,

Чом нещастя у мене одного на світі?!

Гарні трави пишаються в горах,

І каштани, і сливи ростуть.

Їх жорстоко й багато рубають –

Де ж про злочин ганебний їм знать?!

Ген дзюркоче водиця джерельна,

Вона чиста; буває й брудна.

Я щодня бачу лихо, нещастя,

То коли ж мені щастя сягнути до дна?!

І Янцзи, і Ханьшуй¹ мчать бурхливо,

Лиш на півдні в суспільстві гармонія й лад.

Я знемігся – трудився-бо в поті чола –

Хто ж тепер мене щиро похвалить?!

Я не беркут, на жаль, не орел – птахи чинні,

Та літаю під хмарами, в небо я лину;

Не акула й не короп у водах хитких,

А від світу сховавсь в джерело, у глибини.

І горóшок, і папороть в горах росте,

У вологій долині – чіпка дереза і червона мелія² цвіте.

Пісню цю муж створив благородний,

Щоб повідать безмежнеє горе своє.

Риба у водоростях

Грається між водоростей рибка,

Ой, велика в неї голова!

У столиці Хао³ ван великий

Із народом весело горілку попива.

Грається між водоростей рибка,

В кожної рибини довгий хвіст.

У столиці Хао ван великий

Веселиться буйно, п’є і їсть.

Грається між водоростей рибка

І ховається в густі очерети.

У столиці Хао ван великий –

Добре жити, і куди ще йому йти?!

Збираю тростину

Увесь ранок збираю тростину –

Не наповнила рýки я нею.

Мої коси вже в’ються на спині –

Мушу голову змити я нині!

Увесь ранок індиго збираю,

Проте й фартуха не заповняю!

Про п’ять днів ми раніш домовлялись –

Чоловіка й на шостий немає!

Як підéте у ліс на буй-тура –

У чохол я Ваш лук покладу.

А як рибу ловить у ставку –

Я нитки для сітéй заплету.

То який же улов, мій коханий?

І лящі, і лини? Непогано!

І лящі, і лини? Непогано!

Поспішаю поглянуть, мій пане!

Шовковиця

У вологій долині шовковиця пишна,

Її листя густе і зелене.

Як побачила я благородного мужа –

Величезна утіха моя!

У вологій долині шовковиця пишна,

Її листя ясне й соковите.

Як побачила я благородного мужа –

То чи буду в душі невеселою я?!

У вологій долині шовковиця пишна,

Її листя зелене і темне.

Як побачила я благородного мужа –

Його слава далеко літає, гучна.

Не накажеш-бо серцю любити –

Чом про це мені не говорити?!

Заховалось у серці кохання святе –

Чи забуду коли я про те?!

Квіти кампсису¹

Кампсис квітки розкриває –

Жовтогарячою барвою, леле!

Сум і зажура в серденьку, ой леле,

Горе невтішне спіткало нас, леле!

Кампсис квітки розкриває,

Листя густе-прегусте.

Знав би, що будем отак животіти,

Краще було й не родитись!..

Вівці худющі, а голови мають великі²;

Риби нема в ятерах – тільки зблискують зорі без ліку.

Люди людей поїдають в голодні роки,

Як же прожити, не знаючи злигоднів, їм?!