Стратегія атаки

Сунь-цзи сказав: “Кожен, хто використовує закони ведення війни, завойовує країну досконало, якщо не вступає у бій; менш досконало – якщо руйнує [ворожу] країну; завойовує армію (12,5 тис. людей) досконало, якщо не вступає у бій; менш досконало – якщо руйнує [ворожу] армію; завойовує військо (500 людей) досконало, якщо не вступає у бій; менш досконало – якщо руйнує [вороже] військо; завойовує роту (100 людей) досконало, якщо не вступає у бій; менш досконало – якщо руйнує [ворожу] роту; завойовує п’ятьох солдатів досконало, якщо не вступає у бій; менш досконало – якщо розбиває [ворожих] солдатів. Ось чому отримання ста перемог у ста битвах – завдання для наймудріших із мудрих. Примусити людей підкоритися без битви є найдосконалішим із досконалого.

Через це, по-перше, слід розробляти стратегію; по-друге – не дати ворогу об’єднатися з іншою країною; по-третє – знищити озброєння ворога; по-четверте, що найменш досконале, – напасти на місто. Стратегія нападу на місто може бути лише вимушеною. [Спорудити] сторожові вежі, [підготувати] колісниці для облоги та озброєння – все це потребує трьох місяців. Ще три місяці йде на вимір території. Розлючений генерал через недоступність [легкої] перемоги наказує солдатам лізти на стіну фортеці подібно до мурашок. Третина солдатів гине, а місто не підкоряється. Такий напад лише приносить біду. Тому слід користуватися воєнною стратегією, підкоряючи людей без війни, беручи міські мури без бою, розбиваючи країну за недовгий час. Для цього необхідно використати найдосконалішу військову стратегію в Піднебесній, щоб, не втрачаючи солдат, здобути досконалу перемогу – в цьому полягає закон ведення війни”.

IV. Чуські строфи

Збірка “Чуські строфи” («楚辞») – основна пам’ятка поетичної творчості південного Китаю, куди ввійшли вірші, створені в IV-III ст. до н.е. Своєю назвою вона зобов’язана стародавньому царству Чу (XI-III ст. до н.е.), яке займало велику територію на півдні Китаю, і де народився та жив перший китайський поет Цюй Юань (про нього див. далі).

На відміну від “Шицзіну”, дана пам’ятка була укладена лише за доби Хань (перша пол. ІІ ст. н.е.) ученим і філософом Ван І (89-158). Він же зробив і перший коментар до цих творів. До збірки ввійшли як твори поетів царства Чу – Цюй Юаня, Цзя І, Сун Юя, так і низка ханьських текстів. Всього в “Чуські строфи” входить 17 текстів – включно з циклами поезій, 7 із яких приписуються Цюй Юаневі. Це такі твори: поеми “Скорбота вигнанця” (“Лісао”, «离骚»), “Питання до неба” («天问») та “Подорож у далечінь” («远游»), цикли “Дев’ять пісень” («九歌») та “Дев’ять елегій” («九章»), ритмізовані прозові твори “Ворожіння на житло” («卜居») та “Батько-рибалка” («父鱼»). Уже багато віків точиться суперечка стосовно авторства деяких пам’яток, що належать до “Чуських строф”. Але й на сьогодні ця проблема не є до кінця з’ясованою. Так, вважається, що цикл “Дев’ять пісень” складається з архаїчних чуських наспівів і лише записаний поетом із використанням невеликої літературної обробки. Далі маємо твір іще одного чуського поета Сун Юя (детально див. далі) “Дев’ять міркувань” («九辨»), а також два твори “Прикликання душі” («招魂») та “Великий заклик” («大招») – моління, звернені до душі покійного. Серед можливих авторів останніх двох творів називають Сун Юя та чуського поета Тан Ле, чиє ім’я лише побіжно згадується в письмових джерелах.

Решта “Чуських строф” – це ханьські тексти, походження яких більш-менш зрозуміле. Це твір “Каяття в клятвах” («惜誓») знаменитого ханьського поета-одописця Цзя І (201-169 до н.е., детально див. далі), твір “Заклик до того, хто сховався від світла” («招隐士»), приписуваний даоському магу Хуайнань-сяошаню, цикл “Сім умовлянь” («七谏») відомого даоського філософа Дунфан Шо (161-78 до н.е.), твір “Під владою скорботних часів” («哀时命») Янь Цзи, цикли “Дев’ять почуттів” («九怀») Ван Бао (?-59), “Дев’ять переживань” («九叹») відомого вченого і мислителя Лю Сяна (77-6 до н.е.) та “Дев’ять дум” («九思») укладача чуських строф Ван І. Усі перелічені твори зазвичай ідентифікуються в китайській філології, зокрема в науковій сходознавчій літературі як чуські строфи (楚辞). Але на сьогодні поняття чуські строфи здебільшого асоціюється з творчістю першого представника китайської словесності Цюй Юаня, і менше – з творчістю Цзя І, Сун Юя та інших.

Варто зазначити, що збірка “Чуські строфи” охоплює не всю чуську поезію. А це свідчить, що при її укладанні міг бути здійснений, як і у випадку з “Шицзіном”, певний відбір текстів. Це можна побачити на прикладі творчої спадщини Сун Юя (див. нижче).

Художнє оформлення збірки “Чуські строфи” багато в чому розходиться поетикою пісень “Шицзіну”. Принципово не збігаються усі визначальні формальні показники творів. Так, у “Шицзіні” переважають невеликі за обсягом тексти, написані здебільшого чотирислівним розміром, тоді як “Чуські строфи” містять як власне віршовані, так і прозопоетичні твори. Причому тексти “Чуських строф” за обсягом набагато перевершують навіть великі оди “Шицзіну”. Більш того, для усіх творів, крім поеми “Питання до Неба”, характерне вживання рядка з непарною кількістю – 3, 5, 7 і 9 – ієрогліфів. Ще одна характерна риса “Чуських строф” – використання так званої “евфонічної частки” (兮, сі). Помітно відрізняються також системи рим у “Шицзіні” та в “Чуських строфах”. Усі зазначені розбіжності підтверджують висновок, зроблений відомим синологом М.Є.Кравцовою: перед нами два самостійних літературно-поетичних комплекси, які виникли та розвивалися незалежно один від одного.

“Чуські строфи” – це перша авторська збірка, яка була, поза всякими сумнівами, унікальною за своєю естетикою і справила великий вплив на творчість поетів наступних епох. Виникнення чуських строф започаткувало період авторської поезії в Китаї.