Цзі Лян1 про жертвопринесення духам

Чуський [правитель] У-ван напав на Суй, [а потім] послав Вей Чжана з [удаваною] мирною пропозицією, [а сам] розташував війська в Ся² і став чекати на нього. Суйці послали шаоши³ як свого представника [для укладення миру].

Доу Бобі сказав чуському правителю: “Якщо ми не досягнемо наших цілей на сході від річки Хань⁴, то це трапиться тільки через нас самих. Ми виставили напоказ наші три армії, на наших воїнах обладунки й зброя, і ми йдемо на них із усією своєю міццю. [Зрозуміло, що] інші [правителі] злякаються і згуртуються у союз проти нас. Тому їх важко буде розколоти. З усіх держав, розташованих на схід від річки Хань, Суй – найбільша. Якщо Суй запишається, то [цим вона] неодмінно відштовхне від себе менші країни. Якщо ж менші країни відокремляться від неї, то це буде на користь Чу. Шаоши дуже зарозумілий, [я] прошу представити [йому] наші війська незначними, щоб [змусити] його зазнатися”. Сюнлюй Цебі⁵ заперечив: “[Адже в них] є Цзі Лян, яку ж користь цей [план] нам принесе?” Доу Бобі відповів: “Це план на майбутнє, адже шаоши – улюбленець свого володаря”.

[У]-ван [навмисне] роздробив [свою] армію і прийняв шаоши. Повернувшись [до Суй], шаоши запропонував напасти на чуські війська. Суйський правитель збирався було так і вчинити. Але Цзі Лян зупинив його, сказавши: “Небо нині дає силу чусцям! Слабкість чуської [армії навмисне підлаштована, щоб] цим обдурити нас. Навіщо ж вам, володарю, квапитися? Я чув, що мала [країна] може дати відсіч великій [державі тільки тоді, коли правитель] малої йде за дао, а [правитель] великої охоплений розпустою. [Йти за] дао – це значить бути відданим народу й вірити в духів. Коли верхи думають про користь для народу, то це і є відданість; коли слова жерців точні, то це і є віра. Нині народ голодує, а ви, володарю, віддаєтеся вашим [надмірним] бажанням, та й жерці під час жертвопринесень обдурюють богів. Я не знаю, як же [ми] зможемо [дати відсіч великій державі]”. Правитель запитав: “[Туші] тварин, які я приношу в жертву, жирні й усі чистої масті¹; просо в жертовних посудинах добірне і заповнює посудини повністю. Хіба це означає зневір’я?” Той відповів: “Але ж опора духів – це народ. Тому великомудрі вани спочатку влаштовували [добробут] народу, а вже потім присвячували всі сили служінню духам. Тому при покладанні туші тварини на жертовник [жрець] виголошує: “[Покладаємо] велику й дорослу, здорову й відгодовану [тварину]”. Це означає, що сили народу розцвітатимуть; це означає, що худоба його гладшатиме й плодитиметься; це означає, що не буде шолудивої худоби; це означає, що худоба буде гладкою і що будуть усі її види. Під час підношення наповненої [жертовної посудини із зерном жрець] виголошує: “Підносимо чисте зерно й наповнюємо посудину по вінця”. Це означає, що [посіви] в усі три² пори року не страждатимуть від стихійних лих, народ радітиме миру, а рік буде повний достатку. Під час піднесення жертовного вина [жрець] виголошує: “Підносимо ароматне й смачне вино із прекрасного зерна³”. Це означає, що верхи й низи будуть однаково сповнені чесноти й не буде місця взаємній нещирості. Аромат і смак [вина], про які йшлося, означають, що немає ні догідливості, ні злості. Тому якщо [правитель] піклується про народ в усі три пори року, напучує його в правилах п’яти стосунків⁴, по-родинному ставиться до дев’яти категорій родичів⁵ і, нарешті, бере участь у приношенні жертв і вшануванні духів, то народ живе в мирі, а духи дають йому щастя. Тому будь-яка справа закінчується успішно. Нині в народі панує взаємна ворожнеча і духи втратили підтримку [в особі народу]. Хоч у вас самих, володарю, всього багато, звідки ж бути щастю? Вам, володарю, варто поки що вдосконалювати своє правління і по-родинному ставитися до братніх держав – тільки тоді можна сподіватися уникнути лиха”.

Суйський правитель злякався і став удосконалювати своє правління. Чу не насмілилося напасти [на нього].

6-й рік Хуан-гуна

Лікар Хе

Цзіньський правитель просив надіслати [йому] лікаря з Цінь⁶. Ціньський правитель послав лікаря Хе оглянути його. [Лікар] сказав: “[Ваша] хвороба невиліковна. Як-то кажуть, [коли] входиш у жіночі покої, хвороба стає схожою на божевілля. Це не від [злих] духів і не від [дурної] їжі, це уроки, що призводять до душевного розладу. І вашому найкращому чиновникові призначено вмерти, небо не захистить [його]”. “Хіба зблизитися з жінкою не можна?” – запитав правитель. [Лікар] відповів: “Треба бути поміркованішим. Музика древніх володарів показує, як регулювати всі справи. Тому був установлений ритм для п’яти звуків, аби повільні й швидкі [звуки] постійно гармоніювали між собою. Коли гармонійність звуків досягнута, музика закінчується; коли п’ять [звуків]¹ зіграні, неприпустимо продовжувати [видобувати з інструмента інші звуки]. Тому шляхетна людина не слухає непристойну музику, яка видобувається завдяки безладному рухові пальців, яка розбещує слух і шкодить духу, яка змушує забути про спокій і гармонію. Те ж саме з іншими явищами. Коли вони стають надмірними, варто відмовитися від них, інакше виникнуть хвороби. Коли шляхетна людина береться за лютню, вона робить це для того, щоб упорядкувати ритм, а не віддаватися душевним радощам. Небо має шість станів ці, які творять і породжують п’ять смакових [відчуттів], переходять у п’ять кольорів, підтверджуються у п’ятьох звуках, а надлишок їх породжує шість хвороб². Шість станів ці суть інь, ян³, вітер, дощ, морок, світло. Розділяючись, вони утворюють чотири пори року; розташовуючись по порядку, вони утворюють послідовність п’яти [начал]⁴. А коли [одне із шести ці] в надлишку, то виникає недуга. Так, якщо забагато інь, то виникає хворобливий холод; якщо забагато ян, то виникає хворобливий жар; якщо забагато вітру, то виникають хвороби кінцівок; якщо забагато дощу, то виникають хвороби нутрощів; якщо забагато мороку, то виникає божевілля; якщо забагато світла, то виникає душевний розлад. [Для зближення з] жінкою [необхідний] предмет, [який володіє] ян, і темний час [доби]. [Якщо ян і мороку] занадто багато, то виникають внутрішній жар і божевільні вроки. Нині ви, володарю, [не знаєте] ні помірності, ні належного часу. Чи могла не з’явитися така [хвороба]?” Вийшовши, [лікар] розповів [про все] Чжао Мену⁵. Чжао Мен запитав: “Кого ти мав на увазі під найкращим чиновником?” “Це про вас, – відповів [лікар]. – Ви керуєте Цзінь уже вісім років, і в державі не було смути, а в [стосунках] з іншими правителями не було розладу. [За це вас] можна назвати найкращим [чиновником]. Я чув ось що: коли головні чиновники держави насолоджуються милостями [правителя] і [щедрими] дарунками та несуть відповідальність за важливі справи, то якщо виникнуть біди й нещастя, а [чиновники] не виправлять їх, то провина неодмінно впаде на них самих. Нині правитель у своїх надмірностях дійшов до того, що занедужав, так що незабаром він уже не зможе займатися державними справами. Чи можливе більше нещастя для вівтаря землі? А ви не можете вберегти [свого правителя], тому я й говорю вам [про це]”. “Що таке вроки?” – запитав Чжао Мен. [Лікар] відповів: “Це божевілля, породжуване [статевими] надмірностями. А ієрогліф цей складається з ієрогліфів “посудина” та “комаха”. Він означає також зернову міль. У “Книзі перемін” вроками називається спокушання жінкою чоловіка, а також виривання вітром дерев у горах. Це однакові явища”. “Ви найкращий лікар”, – сказав Чжао Мен.

1-й рік Чжао-гуна