Цзи Чань про небесний шлях

Влітку, в 5-й місяць, у сутінках була видна [зірка] Хо¹. У день бінцзи був вітер².

Цзи Шень сказав: “Це вітер жун³. Він провіщає початок пожеж. Через сім днів станеться пожежа”.

У день уінь вітер посилився. У день жен’у він став ще сильнішим. [Столиці держав] Сун, Вей, Чень і Чжен⁴ усі були охоплені вогнем. Цзи Шень підійнявся на дах комори, що належала роду Да’дін, подивився [на вогонь] і сказав: “Це пожежі в Сун, Вей, Чень і Чжен”. Через кілька днів звідусіль прийшли повідомлення про пожежі.

Пі Цзяо⁵ сказав: “Якщо не послухаєтеся мене, у Чжен знову будуть пожежі”. Чженци попросили [Цзи Чаня] послухатися його, але Цзи Чань не погодився.

Цзи Тай’шу⁶ сказали: “Коштовності потрібні для того, щоб захищати народ. Якщо знову спалахнуть пожежі, держава навряд чи існуватиме далі. Хіба можна врятувати те, що гине, чого ж ви жалієте [дорогоцінності]?”

Цзи Чань відповів: “Шлях Неба далекий, а шлях людей близький. [Далеке] незбагненне, як його вгадати? Звідки [Пі] Цзяо знає шлях Неба? Він багато говорить, і хіба не може правильне [у його словах] бути випадковістю?” Зрештою [коштовностей] не віддали, але й пожежі не повторилися.

18-й рік Чжао-гуна

“Судження та бесіди” (“Луньюй”)

“Судження та бесіди” (“Луньюй”, «论语») – це твір, який містить учення Конфуція (551-447 до н.е.). Найвідоміший філософ древнього Китаю Конфуцій (Кун Фу-цзи, 孔夫子 – учитель Кун) жив у VI ст. до н.е. в царстві Лу на сході Китаю. Походив із родовитої, але збіднілої сім’ї. Батьком Конфуція був луський аристократ Шу Лянхе, який уславився своєю ратною мужністю і фізичною силою. У дитинстві та юності Конфуцієві довелося виконувати важку фізичну працю. З 15-ти років він займався самоосвітою в надії, що згодом знання допоможуть йому. Йому пощастило поступити на службу управителя складами в сім’ю луського аристократа Цзі Ши, потім він став наглядачем над стадами і лише в 27 років пішов на службу як помічник для здійснення жертвопринесень. У 30 років відкрив приватну школу і вже ніколи не розлучався з учнями. Конфуцій віддав усього себе численним учням: за в’язку сушеного м’яса він учив кожного, хто приходив до нього. У Конфуція було понад три тисячі послідовників, з яких осягнули його вчення лише сімдесят два, а дванадцятеро удостоїлися честі перебувати біля Вчителя постійно, ставлячи запитання й отримуючи відповіді на них.

У 49 років Конфуцій отримав посаду першого радника вана, але згодом вимушений був залишити батьківщину, і разом з учнями 13 років мандрував по інших царствах Китаю, де пропагував своє вчення. Останні роки життя Конфуцій провів у царстві Лу, де удосконалював своє вчення та редагував стародавні твори. Своє призначення він бачив у збереженні стародавньої культури й передачі її нащадкам. Конфуцій помер у віці сімдесяти трьох років, устигнувши прикласти руку до редагування багатьох класичних писемних пам’яток давнього Китаю.

Своє ж учення Конфуцій проповідував у бесідах із учнями. Воно поширювалося, передаючись із уст в уста, і лише згодом було записане другим поколінням учнів. “Луньюй” передає дух та атмосферу учнівства; вчитель постає тут людиною, що висловлює незаперечну істину, подібну до віщування жерця. Сам стиль відповідей Конфуція – сентенційний, інколи афористичний і зазвичай виключає можливість заперечення.

Твір “Луньюй”, як було сказано вище, входить до канонічного конфуціанського “Чотирикнижжя” («四书»), куди належать також “Мен-цзи” («孟子»), “Велике вчення” («大学») та “Вчення про середину” («中庸»).

“Луньюй” – це зібрання афористичних висловів Конфуція з приводу різноманітних життєвих ситуацій, а також діалогів з учнями, які часто логічно не впорядковані. Ці уривки поєднує лише ідейний зміст: всюди так чи інакше викладаються основи світосприйняття та морально-етичні принципи конфуціанства.

Дао (道) та де (德) – основні поняття, якими оперує Конфуцій у своєму вченні. Дао означає “шлях”. Це шлях людини, яка прагне прислужитися своїй державі і стати досконалою людиною (цзюньцзи, 君子). Де у Конфуція – це певною мірою “містична” сила, яка дає можливість володіти всіма необхідними чеснотами досконалої людини.

Конфуцій вважав, що кожен повинен прагнути досконалості. Цзюньцзи, за Конфуцієм, – це людина, яка осягнула те, що призначено Небом, і яка є ідеальною особистістю, поєднуючи в собі духовно-моральні якості з правом на високий соціальний статус. Цзюньцзи має виконувати суспільний і моральний обов’язок (义).

Якість, яку необхідно мати досконалій людині, – жень (仁), що умовно можна перекласти як “гуманність, людяність”. Досконалій людині протиставляється сяожень (小人, маленька, нікчемна людина), яка керується лише вигодою і не має жень.

Конфуцій пропагував повагу до давнини, до традиції, а також навчав пошані до старших, насамперед до батьків. Шанобливе ставлення дітей до батьків (孝) – це основа чеснот будь-якої людини, і воно має виражатися в цілковитому послуху й підпорядкуванні батьківській волі.

“Судження та бесіди” Конфуція є одним із центральних творів конфуціанського канону, який тисячоліттями впливав на розвиток китайської культури. Без вивчення цього твору неможливо по-справжньому зрозуміти світогляд і національний характер китайців.