1.1. Роль стратегії в управлінні

Світову економіку початку ХХІ сторіччя відзначає поглиблення глобалізації, яка є загальносвітовим явищем і охоплює все більше сторін суспільного життя. Серед нових тенденцій на світовому ринку привертає увагу глобалізація конкуренції, що саме формується. Звичайно, що Україну торкнуться наслідки цих процесів, навіть за умов самоізоляції чи пошуку екстремальних шляхів. На жаль, не вдалося реформувати у достатній мірі вітчизняну економіку, але щоб відставання не стало безнадійним, треба приймати сучасні моделі соціально-економічного розвитку, які сформувалися у ринковій економіці як на рівні держав, так і корпорацій, фірм, підприємств.

В загальному розумінні сутність реформування економіки у постсоціалістичних країнах складає досить просте явище: необхідно перейти від ринку виробників до ринку споживачів. Але така радикальна зміна орієнтирів потребує насамперед нової філософії, яка передбачає як об’єктивну спрямованість векторів у виробничих відносинах від виробництва, яке стає вторинним, до споживання, що є первинним. Це вимагає суттєвих змін у стратегіях виробництва, системах руху товарів, постачання тощо. У дореформованій економіці спочатку приймалися рішення про випуск продукції (за асортиментом та обсягами), а потім розроблялися питання організації збуту «під виробника». В умовах насиченого товарного ринку ( і навіть у пореформованій економіці) питання про визначення виробничих програм та завдань ставляться в залежності від структури та обсягів ринкового попиту. У табл.1.1 наведено зіставлення основних орієнтирів розвитку підприємств за старих та нових поглядів на виробництва. В кожному з наведених підходів орієнтири ранжовані за ступенем зниження їх значення згідно кожної з концепцій.

Адміністративна економіка визначала підприємство ключовим об’єктом виробничих відносин, тому вирішення всіх проблем шукалося в сфері управління виробничими процесами, ефективному використанні ресурсів, підвищенню продуктивності праці тощо. Це звичайні, традиційні напрямки, які не знімаються з порядку денного, але не вирішують проблем, що притаманні якісно іншим суспільно-економічним відносинам. Сучасні проблеми України вже не вирішити традиційними підходами, потрібна переорієнтація поглядів на управління підприємством, що спрямоване на ринок, на споживача. Підприємство повинно виживати у конкурентному середовищі. Його внутрішній стан слід оцінювати не за балансовою вартістю, як раніше, а здатністю пристосовуватися до конкурентного середовища. Гнучкість стає головною характеристикою виробництва. Вона формується за допомогою стратегічного управління і підтримується так званим «портфелем стратегій», серед яких є маркетингові, товарні, фінансові, виробничі тощо. Кожна з них містить правила, норми, інструменти, які дозволяють обґрунтувати конкретні стратегії розвитку підприємства.

Таблиця 1.1

Зіставлення орієнтирів розвитку підприємств

Традиційний підхід	Сучасний підхід
1. Виробничі потужності, фінанси	1. Споживачі, їх потреби та вимоги
2. Матеріальні, трудові ресурси	2. Управління (стратегії, компетенції)
3. Товари, послуги	3. Товари, послуги на замовлення споживача
4. Управління (методи, організація)	4. Збут, зручні для споживача канали
5. Збут (канали, методи)	5. Матеріальні, трудові ресурси
6. Споживачі	6. Активи (фінанси, потужності)

Визначення нових векторів розвитку України, інтеграція у світову економічну спільноту потребують вміння „грати за правилами”, що складаються у міжнародних ділових стосунках. Серед них є використання нових інструментів управління, що досить „екзотичні” для вітчизняних менеджерів (коучінг, бенчмаркінг, аутсорсінг тощо) і не набули серед них практичного розповсюдження. Але обов'язковою умовою сучасного підприємництва є формування стратегій діяльності як передумови здійснення необхідних трансформацій.

Цілі стратегічного планування направлені на зміцнення конкурентних позицій підприємства на ринку і стосуються вони будь-якого суб'єкта господарювання (підприємства, фірми). Реальні стратегічні цілі орієнтовані на:

• Поліпшення якості випущеної продукції та наданих послуг у порівнянні з конкурентами;

• Забезпечення вищих темпів зростання, ніж у середньому по галузі;

• Збільшення частки ринку;

• Проникнення на закордонні ринки;

• Покращення репутації фірми;

• Досягнення низького рівня витрат тощо.

Слід відзначити, що стратегічні цілі здебільше розуміються як суто фінансові, тоді як вони значно ширші і повинні мати для підприємств, фірм та компаній найвищий пріоритет.

Якщо провести аналогію з автомобілем, що має фари ближнього і дальнього освітлення, то фінансові цілі висвітлюють відносно ближчі умови, а стратегічні – віддалені. Їх досягнення вимагає можливості регулювання швидкості і навіть зміни напрямів руху. Досвідчені водії вміло перемикають освітлення, однак у підприємницькій діяльності усе набагато складніше. Вона потребує особливих підходів до оцінки ділового, конкурентного середовища, які врешті-решт формують стратегічне мислення.

Відсутність у підприємців навичок стратегічного мислення не дозволяє передбачити на перспективу стан підприємства у бізнес-просторі. Це зумовлює майже неминуче виникнення кризових ситуацій на підприємстві у конкурентному середовищі. Основними ознаками такої недооцінки ролі стратегії в управлінні є:

• Нерозуміння сутності стратегічної спрямованості цілей, особливостей та сторін діяльності підприємства;

• Відсутність альтернативних стратегій і запасних варіантів на випадок зміни середовища;

• Відсутність стратегічних планів чи їх недостатня обґрунтованість;

• Відсутність інформаційно-аналітичної підтримки стратегії і розроблених проектів розвитку підприємства;

• Використання неперевіреної інформації та неувага до внутрішнього та зовнішнього середовища;

• Невміння прогнозувати потреби ринку;

• Відсутність у менеджерів і керівників досвіду стратегічної діяльності, а іноді невміння керувати опором конкуренції, вести "бої" з конкурентами;

• Неповне осмислення діяльності підприємства та ототожнення понять стратегії і тактики останнього.

Ці недоліки були визначені на Міжнародній науково-практичній конференції „Управління стратегічними змінами на підприємстві: концептуальні засади, методологія та практика”, що відбулася 27-28 жовтня 2005 р. у м. Києві. Саме в цих напрямках слід спрямувати зусилля теоретиків та практиків, учених та підприємців, викладачів та студентів, щоб підняти роль стратегії в управлінні підприємствами.

Необхідність розробки стратегій для вітчизняних підприємств обумовлена кількома проблемами, серед яких актуальними є:

1. Забезпечення ефективної діяльності більшості підприємств шляхом досягнення динамічної рівноваги із зовнішнім середовищем;

2. Визначення шляхів виживання в умовах ринку та нових факторів успіху підприємства у конкурентному середовищі;

3. Пошук та розподіл ресурсів;

4. Необхідність поєднання рішень та дій.

В теоретичному плані серед багатьох проблем, що вирішуються в нинішній час на вітчизняних підприємствах, особливу увагу необхідно приділяти впровадженню принципів та методів стратегічного управління.