Зв’язок загальних конкурентних і виробничих стратегій
|
Стратегія |
Виробничі стратегії (основні акценти)
|
|
Лідирування за рахунок зниження витрат (цін) |
Контроль над витратами Технологічний рівень виробництва з використанням досконалих методів виробництва Заохочення раціоналізації та винахідництва Високий рівень стандартизації Автоматизовані метрологічні процеси тощо |
|
Диференціація |
Контроль якості продукції Якість кожної операції Гнучкість виробничого процесу Високий рівень організації (складні процеси запуску/випуску) |
Виробничі стратегії формуються на базі продуктових стратегій та стосуються прийняття рішень щодо:
придбання або організації (побудови) нового виробництва;
модернізації, реконструкції, технічного переобладнання діючих виробництв;
удосконалення структури основного, допоміжного та обслуговуючого виробництва, співвідношення між ними;
налагодження ефективного співвідношення між об’єктом і суб’єктом управління.
Ступінь і темпи змін у виробництві залежать від прийнятого рівня та типу диверсифікації, темпів уведення нових і відмови від інших напрямків діяльності (бізнесу) з виготовлення продуктів, тобто від вимог зовнішнього середовища.
Наведемо приклади напрямків виробничих стратегій:
1. Використання існуючого виробничого потенціалу: виробництво товарів на діючому виробництві; модернізація виробництва; технічне переобладнання виробництва; реконструкція виробництва; коопераційні зв’язки щодо спільного використання потенціалу, в тому числі передача частини замовлень субпідрядникам; зниження матеріале-, фондо-, трудо-, енергомісткості виробництва; ліквідація «вузьких» місць, зокрема лімітів ресурсів; використання виробничих потужностей; підвищення продуктивності та ефективності виробничого процесу.
2. Стратегії створення нового виробництва: придбання нового виробництва; створення нового виробництва за рахунок нового використання існуючого виробничого потенціалу; створення нового структурного співвідношення між основним, допоміжним та обслуговуючим виробництвами тощо.
3. Стратегії змін у технологічному процесі: впровадження нових методів виготовлення продукції та технологій; зміни в технологічному рівні виробництва; використання нових матеріалів; підвищення рівня стандартизації тощо.
4. Стратегії поліпшення організації виробництва: тип системи (проектна, дрібносерійна, серійна, масова); спеціалізація виробництва; диверсифікація виробництва; конверсія виробництва; ритмічність виробництва; оптимізація розміщення виробничих процесів, ланок, обладнання тощо; система управління якістю виробництва; система управління виробничими витратами; впровадження АСУП тощо.
11.5. Стратегія фінансування
Стратегія фінансування (як функціональна стратегія) є основою для вибору альтернативи, яка зумовлює природу та напрямки організації фінансових відносин як поза межами, так і всередині підприємства.
Стратегія фінансування як діяльність включає визначення цілей використання фінансових ресурсів і капіталу, методів фінансування, часових характеристик, важелів і прийомів управління рухом фінансових ресурсів та капіталу, визначення «стратегічного набору» (як структури специфічних фінансових стратегій), а також фінансове планування та розробку спеціальних планів.
Розробка фінансової стратегії базується на таких принципах:
балансування матеріальних і фінансових потоків;
найефективніше фінансування розширення, підтримки та, в разі потреби, скорочення окремих підсистем та підприємства загалом;
прогнозування альтернативних варіантів розвитку підприємства з точки зору фінансових характеристик його діяльності в різних умовах;
фінансового контролю та аналізу діяльності підприємства.[3, c. 102]
Стратегія розробляється для динамічної системи, що постійно змінюється, й тому потрібно відслідковувати рух усіх складових процесу фінансування.
З метою впорядкування діяльності підприємства у сфері фінансів організуються взаємопов’язані підрозділи різного типу, які спільно формують функціональну підсистему.
Фінанси як функціональна підсистема підприємства є в певний спосіб організованою діяльністю, що забезпечує підприємство фінансовими ресурсами, потрібними для досягнення встановлених параметрів розвитку. Фінансова стратегія визначає найкращу спрямованість фінансової діяльності, націлює на економію всіх видів витрат, на мобілізацію капіталу для підтримки виробничих, дослідницьких, маркетингових та інших стратегій, на максимальне підвищення вартості підприємства. Та насамперед, слід проаналізувати фінансовий стан підприємства.
Діагностика фінансово-економічного стану підприємств можлива за кількох критеріїв, що акцентують увагу на показниках фінансової стійкості чи ліквідності, чи оборотність позикового капіталу тощо. Загальні підходи та методи викладені у літературі з фінансового менеджменту. Однак, стратегічний підхід націлює на діагностику економічного стану з точки зору використання перспективних складових виробничого потенціалу підприємства. Зокрема, як орієнтовано керівництво на інноватику, про що можна судити по використанню прибутку для фінансування активів.
Спрямованість підприємства на зміцнення конкурентних позицій можливо виявити і навіть оцінити з допомогою комплексного коефіцієнту фінансово-економічної спроможності. Його економічна сутність полягає у відношенні розміру фінансового результату діяльності до величини активів підприємства.
,
де
Кфеп - коефіцієнт фінансово-економічного потенціалу.
Кфр - показник фінансово результату, як відношення його обсягу до оподаткування оборотності власного капіталу, що дорівнює відношенню виручки від реалізації до розміру власного капіталу підприємства.
Кфн - коефіцієнт фінансової незалежності до розміру чистого прибутку (Кфр - показує рівень податкового навантаження).
Крп - коефіцієнт рентабельності продукції, тобто відношення чистого прибутку підприємства до повної собівартості його продукції.
Крє - коефіцієнт ресурсоємкості виробництва, що визначається відношенням повної собівартості продукції до виручки від її реалізації.
Ковк - показник, що визначається відношенням розміру власного капіталу до величини активів підприємства.
Кла - коефіцієнт ліквідності активів.
Наведений комплексний коефіцієнт представляє собою багатофакторну модель, що дозволяє оцінити фінансово-економічний потенціал підприємства в цілому та окремих сторін його діяльності. Тут є показники оцінки виробничої підсистеми (ресурсоємкість та рентабельність), ринкової спрямованості (оборотність власного капіталу, рентабельність), фінансового стану (структура власного фінансування, ліквідність). Нарешті, саме осанні оцінки свідчать про можливості інноватики і привабливість інвестицій. Агрегатний склад Кфеп дозволяє формально визначити вплив кожного із коефіцієнтів (факторів). А це вже дає змогу більш ґрунтовно підходити до розробки загальної стратегії підприємства, спираючись на пріоритетні функціональні стратегії.
Як вже зазначалось, фінанси як ресурс грають роль обмеження у діяльності підприємства. Спрямовуючи фінансування у ту або іншу підсистему, забезпечується їх розвиток або скорочення.
Ще одним важливим компонентом фінансової стратегії є стратегія щодо боргів. Кожна фірма інколи змушена позичати гроші на більш чи менш тривалий термін. Треба чітко усвідомлювати де, на який час, у яких обсягах, під який відсоток та на яких умовах підприємство має змогу та планує взяти гроші в борг. Обсяги та форма боргів — один із показників сталості підприємства.
Фінансова стратегія як функціональна передбачає також визначення відносин з фінансовими, страховими, кредитними організаціями, акціонерами, фінансовим ринком узагалі, а також з окремими підрозділами та посадовими особами всередині організації — все це проявляється в специфіці організації фінансової підсистеми управління.
Наведемо приклади орієнтирів та цілей фінансових стратегій.
Стратегії кредитування: нові кредитні лінії та схеми кредитування; короткострокові кредити (позики; кредитні банківські білети; рахунки, отримані в результаті факторингових операцій тощо); довгострокові кредити (забезпечені, в т. ч. іпотечні позики на термін від трьох до п’яти років; облігації або позикові зобов’язання; комерційні папери тощо).
Стратегія розміщення акцій: біржова діяльність; часткове розміщення акцій; пропозиції для відкритого продажу; акції прості та привілейовані (співвідношення) тощо.
Стратегії рефінансування: довгострокове та короткострокове рефінансування; купівля власних акцій; реструктуризація і ліквідація боргів; управління грошовими потоками тощо.
Стратегії використання дивідендів: сплата дивідендів (підвищених чи знижених); призупинення сплати дивідендів тощо.
Стратегії розвитку скорочення фінансової підсистеми підприємства.
Приклад: Підприємство на момент проведення розрахунків мало власний капітал 537 тис. грн., норма рентабельності активів (економічна рентабельність) становила 53%. При цьому мінімальна ставка процентів за кредит (ставка без ризику) становила 10 %. Метою проведення розрахунків було визначення, за якої фінансової структури капіталу ЕФЛ (ефект фінансового левереджу) буде максимальним. Проведений на підприємстві аналіз результатів розрахунків ефекту фінансового левереджу свідчить, що:
оптимальною фінансовою структурою капіталу є співвідношення власного і позиченого капіталу 67/33;
фінансова рентабельність при цьому є максимальною (66,03 %);
зі збільшенням питомої ваги позиченого капіталу (33 %) рентабельність власного капіталу зменшується.
Отримані висновки підтверджують наміри керівництва фірми звернутися до банку за наданням короткострокового кредиту в розмірі 250 тис. грн. для провадження систем стратегічного управління та виходу з кризи підприємства.
Взагалі, для збільшення ефективності поточного планування фінансової діяльності підприємства потрібно розробляти систему фінансових планів, виходячи з фінансової стратегії, політики, обсягів виробництва, величини інвестицій, кон’юнктури ринку капіталів і грошей.[2, c. 528]