2.2. Соціологічний органіцизм г. Спенсера

Ідеї О. Конта одержали подальший розвиток у працях видатного англійського філософа та соціолога Герберта Спенсера (1820-1903).

У соціології Г. Спенсера можна виділити основні елементи — еволюціонізм і органіцизм.

Еволюція, за Г. Спенсером, — це універсальний процес, що пояснює зміни, як у природі, так і в суспільстві. За переконанням вченого, ево­люція лежить в основі загального розвитку і проходить три фази — неорганічну, органіч­ну та надорганічну. Зміна космічних систем є сутністю неорганічної (фізичної) еволюції. Виникнення рослинного і тваринного світу — органічна (біологічна) еволюція. Виникнення суспільства — надорганічна (соціальна) ево­люція. У цілому еволюція трактується як без­перервний розвиток від нижчих форм до вищих.

Соціальна еволюція, на думку Г. Спенсера, характеризуєть­ся переходом від простого суспільства до складного, а по суті, від військового суспільства до індустріального. Особливістю військового суспільства є примусова інтеграція на основі сили. Для індустріального суспільства характерна добровільна інтег­рація на основі взаємозалежності індивідів, що виконують різ­ні функції і тому зацікавлені у співробітництві. Кожному ета­пу соціальної еволюції відповідає певний рівень поділу праці, соціальної структури, соціальних груп, соціальних інститутів і спосіб об'єднання частин у ціле. Соціальна еволюція, з точки зору вченого, виражає єдність і боротьбу двох взаємозалежних процесів — соціальної диференціації та соціальної інтегра­ції. Чим більша диференціація суспільства, тобто чим більше розмаїтості між його елементами, тим сильнішими є процеси соціальної інтеграції, тобто прагнення частин до об'єднання. Тому Г. Спенсер розглядав соціальну революцію як неприпус­тиму хворобу суспільства, яка порушує органічну єдність со­ціальної системи та еволюційний прогрес, що ґрунтується на виживанні найбільш пристосованих індивідів.

Суспільство в розумінні Г. Спенсера—це соціальний організм, що поєднує в собі «елементи, що почувають» — індивідів. Не маючи у своєму розпорядженні необхідних даних про функ­ціонування суспільства як складної соціальної системи, вче­ний намагався провести аналогію між біологічним організмом і суспільством як соціальним організмом. Він не ототожнював ці дві сутності, а лише порівнював, вказуючи на їх подібність І відмінності. Як живий організм складається з органів, так су­спільство складається із соціальних груп та інститутів. Кожна частина «соціального тіла» виконує ту або іншу функцію, за­довольняючи потреби всього соціального організму. Будь-яке розвинене суспільство має три групи органів, які відповідають трьом головним функціям — регулятивній, продуктивній, роз­подільній. Серед відмінностей між суспільством і організмом вчений виділяв те, що в біологічному організмі частини існу­ють для цілого, а в соціальному організмі ціле існує для своїх елементів (індивідів).

Наявність двох ідей у соціології Г. Спенсера (опис структу­ри суспільства за аналогією з організмом та ідея еволюціоніз­му) визначило його роль як основоположника двох напрямків у соціології — органіцизму й еволюціонізму. Крім того, Г. Спен­сер є попередником структурного функціоналізму та систем­ного аналізу, оскільки першим застосував поняття соціальної структури й соціальної функції, соціальної системи, соціальної диференціації та інтеграції.

2.ІСТОРИЧНИИ МАТЕРІАЛІЗМ К. МАРКСА

Значний внесок у розвиток соціологічної думки вніс Карл Маркс (1818-1883). К. Маркс створив концепцію суспільної формації, в основі якої ле­жить матеріалістичний підхід до історії. «Вся людська історія є історією класової боротьби». Джерелом соціальних змін виступає напру­женість між антагоністичними класами. Всі ін­дивіди належать до певних соціальних класів, поділ на які відбувається за ознакою володіння засобами виробництва (фабриками, заводами, землею, обладнанням тощо) і розмірами винагороди, одержу­ваної з цього володіння. Розподіл на класи засновано на нерів­ності, тобто один клас (клас власників) перебуває в більш вигідному положенні, привласнюючи собі частину результатів праці іншого класу (не власників).

К. Маркс розглядав структуру суспільства в динаміці. Виділяв п'ять формацій — первісно-общинну, рабов­ласницьку, феодальну, буржуазну та комуністичну. В основі такої класифікації лежать відмінності розходження в способі виробництва (економічних відносинах). Структура економіч­них відносин і, в першу чергу, відносин власності становить «базис» суспільства, на якому формується «надбудова» — структура політичних, правових, сімейних відносин, форми моралі, релігії, ідеології. Для К. Маркса суспільно-економічні формації — це не просто соціальні системи різної складності, а періоди всесвітньої історії, що змінюють один одного. Пере­хід від однієї формації До іншої відбувається в результаті со­ціальної революції. Соціальна революція — найвищий прояв протиріччя, яке виникає між виробничими силами, що роз­виваються (люди, техніка, знаряддя праці, технології), і від­стаючими виробничими відносинами (організація праці та форми власності). Водночас цей процес проявляється в різ­ного роду конфліктах компонентів соціальної системи — за­гостренні класової, політичної, ідейної боротьби. К. Маркс всебічно обгрунтував механізм виникнення та розвитку со­ціального конфлікту в капіталістичному суспільстві свого часу. Боротьба робітничого класу за зміну порядку розподі­лу виробленого продукту приводить до досягнення хиткої рівноваги на основі тимчасової угоди між експлуататорами (гнобителями) і експлуатованими (пригнобленими). Надалі протиріччя нагромаджуються, що викликає нові зіткнення, які ведуть до нової угоди на умовах, відмінних від колишніх. Разом з цим відбувається кількісне збільшення невдоволен­ня представників пригнічених класів і усвідомлення ними несправедливості свого положення, а одночасно своєї сили. Все це, врешті-решт, стає причиною глобального класового конфлікту — соціальної революції. Соціальна революція, на думку К. Маркса, є «локомотивом історії», історично неми­нуча й бажана.

Однією з основних заслуг вченого вважається науковий аналіз капіталістичного суспільства XIX ст. К. Маркс один з перших в історії соціології розробив теорію про суспільство як систему, а також уперше представив суспільство як продукт історичного розвитку, як структуру, що динамічно розвиваєть­ся. Він обгрунтував виникнення соціальної нерівності і про­аналізував соціальні конфлікти як явище, необхідне для су­спільного розвитку й прогресу. З К. Маркса починається тра­диція дослідження функцій соціального конфлікту. Це безперервна боротьба інтересів. Таким чином, суспільний розвиток перебуває в безпосередній залежності від природного середовища.