Розвиток еконо­мічної соціології в Україні та Росії

У 30-50-х роках XX ст., у період затвердження авторитар­но-адміністративної системи управління народним господарс­твом, спостерігається спад в розвитку економічної соціології. Відродження соціології відбувається у 1960-70-х роках. У цей час соціологи активно займаються дослідженням проблем праці, розвивається промислова соціологія, навіть з'являється професія «заводський соціолог».

Новий підйом у розвитку економічної соціології в Україні починається в 90-х роках XX ст. Саме тоді соціологія економі­ки в Україні та Росії проходить інституціалізацію як самостій­на наукова дисципліна і стає повноправною галуззю соціології. Активно проводяться дослідження, з'являється відділ еконо­мічної соціології в HAH України, як навчальна дисципліна со­ціологія економіки викладається в багатьох вищих навчальних закладах, публікуються підручники. Головними об'єктами до­слідження стають підприємці, бізнесмени, менеджери. Розгля­даються проблеми соціальної регуляції економічної поведінки України в ринкових умовах, типологізації і характеристики суб'єктів ринкових відносин, вивчаються моделі трудової кар'єри та особливості підприємницької діяльності.

2. Економічна поведінка

Економічна поведінка є одним із видів соціальної поведінки, мотивом якої є бажання задовольнити матеріальні та дуре­ні потреби індивіда, групи, суспільства у процесі виробництва, розподиіу, обміну і споживання матеріальних благ. При вивчен­ні економічної поведінки соціологія акцентує увагу на чинни­ках, умовах, соціальних інститутах, ситуаціях, а також на со­ціальних суб'єктах, що реалізують свої конкретні економічні інтереси.

Основою соціальної поведінки економічного типу є система норм і правил, закріплених юридично на державному рівні, у різних угодах між людьми, у традиціях повсякденного жит­тя. Ці норми і правила можуть бути закріплені спеціальними законодавчими актами, у звичаєвому, природньому праві, тра­диціях, соціальних звичках, стереотипах. Однак усі вони виз­начають порядок і допустимі межі соціальної поведінки суб'єктів, які прагнуть досягнення прибутку, певних вигід.

Будь яка економічна дія людини (підпри­ємця, робітника чи ремісника-кустаря) за­вжди вмотивована. Економічні мотиви — це обґрунтовані з господарського погляду спонукальні побудни­ки поведінки людини. На базі чотирьох «ідеальних типів» со­ціальної дії М. Вебера можна визначити мотиви та відповідні їм види економічної поведінки:

Цілераціональна дія — поведінка, яка припускає раціональ­не використання здібностей і можливостей (умов, засобів) для досягнення поставлених економічних цілей. Прикладами такої поведінки може бути діяльність власника підприємства, який приймає рішення про збільшення випуску продукції тільки після детальних підрахунків, або пошук споживачем такого то­вару, що відповідає оптимальному співвідношенню між ціною та якістю.

Ціннісно-раціональна дія — поведінка, яка базується на вірі у самодостатні цінності (релігійні, морально-етичні, естетичні та ін.), наприклад, добродійність, соціальна відповідальність бізнесу.

Афективна дія — поведінка, обумовлена емоційним ста­ном індивіда або групи. Прикладом може бути діяльність під­приємця, який захопився новою ідеєю і почав впроваджувати в життя новий ризикований проект, або дії групи страйкарів, які під впливом емоцій чи зовнішніх обставин перетворилися в агресивний натовп, що руйнує усе на своєму шляху.

Традиційна дія — поведінка, заснована на звичках або звича­ях, що існують довгий час, наприклад, звичка до праці на пев­ному підприємстві.

Залежно від фази відтворювального циклу виділяють:

1)дист­рибутивну (розподільчу),

2)виробничу,

3)обмінну,

4)споживчу еконо­мічну поведінку.

1. Дистрибутивна економічна поведінка. Ринок розгля­дається як нескінченний процес перерозподілу величезної маси економічних ресурсів у сфері обміну та обігу, де безліч суб'єктів перманентно набувають і втрачають право контролю над певними благами. Дистрибутивні моделі демонструють різноманітні варіанти доступу до економічних ресурсів, конт­ролю над ними. Залежно від ступеня доступу до ресурсів, кон­тролю за отриманням доходу від їх обігу виділяють три основні моделі дистрибутивної поведінки — господарську, агентську, функціональну.

Господарська модель характеризує економічну поведінку суб'єктів, які є власниками економічних ресурсів.

Агентська модель реалізується суб'єктами економічної по­ведінки, які за дорученням власників забезпечують правовий, економічний та організаційний контроль над діями осіб, що ма­ють доступ до об'єкта чужої власності.

Функціональна модель реалізується суб'єктами, які вико­ристовують і отримують користь від економічних ресурсів, що належать іншим особам. Найбільш типові, масові моделі такого роду характерні для всіх осіб, зайнятих за наймом, і орендарів.

2.Виробнича поведінка пов'язана з нагромадженням, кон­центрацією матеріальних, технологічних, інтелектуальних, ор­ганізаційних та інших ресурсів, їх поєднанням і комбінуванням з метою одержання конкретних благ і прибутку (доходу) від їх обігу на ринку.

Одним з найважливіших аспектів виробничої поведінки є трудова поведінка. Трудова поведінка — це спеціалізована професійна активність, пов'язана здебільшого з використан­ням і застосуванням вихідних ресурсів (чинників виробниц­тва), які перетворюються, трансформуються в кінцеві або про­міжні продукти. Т. Заславська виділяє два типи працівника, що демонструють прямо протилежні типи поведінки. Перший з них демонструє більш освічена і кваліфікована частина кад­рів, яка націлена на самореалізацію у праці і посадове підви­щення. Життєва стратегія цього типу — «максимум доходу ці­ною максимуму праці». Більшість таких працівників тяжіє до більшої самостійності у прийнятті рішень, прояву ініціативи. Саме вони є головною соціальною силою вдосконалення еко­номічних стосунків. Другий тип робітників складають менш кваліфіковані та інертні кадри. їх життєва стратегія — «гаран­тована зарплата при мінімальній праці». Вони вважають, що підвищення кваліфікаційних вимог, необхідність перевчатися погіршить їх становище. Тому такі працівники не поспішають змінювати існуючий стан речей.

3.Обмінна поведінка забезпечує рух різноманітних еконо­мічних благ (товарів, послуг, інформації) на ринку на підставі обліку та порівняння їх цінностей. Міра дефіцитності товарів, що знаходяться в обігу, проявляється у цінах. Вона керує діями суб'єктів, які по відношенню один до одного є продавцями і по­купцями. Найбільш наглядні та емпірично доступні до огляду елементи економічного обміну демонструє комерція (торгів­ля), яка відноситься до найдавнішого класу економічних дій.

4. Споживча поведінка забезпечує вилучення економічних благ з товарного обігу і присвоєння їх з метою задоволення потреб людини. Фаза споживання властива більшості суб'єктів економічної поведінки, які використовують ресурси. Вихідний баланс споживання визначається трьома складовими — рівнем доходу, стандартами споживання, а також рівнем компетент­ності суб'єктів при плануванні своїх дій, не виходячи за межі тих ресурсів, якими вони володіють. Центральним елементом споживання є отримання корисних якостей споживчих благ, однак звести весь процес тільки до цього компонента немож­ливо, оскільки останній нерозривно пов'язаний з іншими від­носно самостійними діями, без виконання яких його реалізація здійснитися не може. Наприклад, виділяються такі процеси:

* придбання споживчих благ;

* їх пошук на ринку та поза його межами;

* їх раціональне використання, зберігання та розподіл;

* вибір споживчих пріоритетів і дозування споживання у часі;

* ранжирування споживчих наборів у часі та пошук засобів, які забезпечують оптимальне споживання;

* накопичення, зберігання, резервування і витрачання ліквідних засобів і побудова на цій основі оптимальних спо­живчих бюджетів.

Таким чином, споживання розглядається як досить складна система соціальних і економічних дій, яка забезпечує стійкість, захист, функціональну, економічну і культурну доцільність господарчого циклу кожного споживчого осередку.