Види емпіричного дослідження

Методологія соціологічного дослідження соціологічного поєднує внутрішньонаукові, теоретичні та дослідження практичні проблеми з міждисциплінарними, загальнонауковими завданнями, включаючи питання загальної, у тому числі, світоглядної, орієнтації. Так, наприклад, методологія масових соціологічних опитувань пе­редбачає облік як загальних закономірностей взаємодії су­спільної свідомості й буття, так і діалектику соціальної діяль­ності (співвідношення різних соціальних суб'єктів), вирішую­чи при цьому конкретні завдання обґрунтування теоретичної й емпіричної представленості досліджуваного об'єкту, надій­ності одержуваної інформації, відповідності наукового інстру­ментарію завданням дослідження й багато чого іншого.

Метод соціологічного дослідження — це систематизований спосіб досягнення, побудови, обґрунтування нового знання, що включає, на відміну від методології, більш-менш формалі­зовані (стандартні) правила, за допомогою яких забезпечують­ся надійність і вірогідність одержуваної наукової інформації. Методи соціологічного дослідження поділяються на методи збору інформації (спостереження, аналіз документів, опиту­вання, експеримент, фокус групові інтерв'ю й деякі інші) і ме­тоди аналізу інформації (насамперед математико-статистичні методи — ранжирування, шкалування, індексування, форми багатомірної класифікації й ін.).

Інструментарій методу — це сукупність дослідницької документації (анкет, опитувальних бланків, щоденників спос­терігача й т. п.), що забезпечують реалізацію методу.

Варто підкреслити, що самі по собі методи не є гарантією вірогідності та надійності отриманих результатів тому, що во­лодіння ними створює лише передумови для цього. Щоб ці передумови стали реальністю, необхідно переробити їх у кон­кретні інструменти пізнання - методики, що містять правила застосування методу для забезпечення тих або інших пізна­вальних операцій.

Методика соціологічного дослідження — збірне поняття, су­купність певних правил дослідницької дії, що дозволяють за­стосувати той або інший метод до вивчення даної сфери дійс­ності. Прикладом у цьому плані може служити методика по­будови різних типів вибірки соціологічного дослідження при масових опитуваннях.

Техніка соціологічного дослідження — це сукуп­ність спеціальних прийомів, правил, що характеризують винят ­ково інструментальні аспекти застосовуваних методик, тобто які демонструють послідовність, порядок і зміст дій дослідника у процесі реалізації того чи іншого методу.

Процедура соціологічного дослідження — це послідовність пізнавальних і організацій­них операцій (дій) у процесі дослідження. До числа найважливіших дослідницьких процедур звичайно відносять концептуалізацію, операціоналізацію, пізнавальну процедуру і процедуру об'єктивації.

Суть першої, вихідної процедури концептуалізації полягає у переході від соціального замовлення до дослідження об'єкта, тобто до власно пізнавальних дослідницьких процесів. У про­цесі концептуалізації уточнюються проблема, мета й завдання дослідження, формулюються основні гіпотези, тобто вживають зусилля по відбору найбільш значимих «чинників», схем, що дозволяють продуктивно підійти до вивчення вихідної пробле­ми й успішним чином пояснити її. Результатом цієї процедури виступає концептуальна модель, що обґрунтовує загальне стратегічне бачення проблеми, її самі істотні сторони, що вимагають подальшого вивчення, а також можливі шляхи досягнення результату.

Друга — процедура операціоналізації — дозволяє встановити зв'язок між концептуальним апаратом (моделлю) досліджен­ня і його методичним інструментарієм. Суть операціоналізації в самому широкому значенні полягає, з одного боку, у пошуці емпіричних значень понять, що містять в собі концептуальні моделі, з іншого, — у перекладі цих значень на мову вимірю­ваних показників. Інакше кажучи, важливо співвіднести тео­ретичні поняття з явищами (елементами) реальної дійсності так, щоб останні були охоплені їх змістом і тим самим перетво­рилися у відповідні їм емпіричні аналоги (ознаки, показники, індикатори, індекси), які вже можна виміряти, формалізувати і т. п. Тим самим вихідні поняття змістовно уточнюються, (ін­терпретуються), обмежуються, а якості об'єкту, що проявля­ються, вже фіксуються, виміряються, розпізнаються, що робить дослідження максимально точним, конкретним і достовірним.

Наприклад, таке загальне поняття як ставлення робітни­ків до праці прямо пов'язане з мотивацією праці. Остання ж, у свою чергу, може бути розкрита з використанням таких по­нять як (1) ставлення до праці взагалі як цінності, (2) ставлен­ня до професії як приватного виду праці, (3) ставлення до праці як ще більш специфічного виду трудової діяльності в конкрет­них умовах.

При цьому, аналіз останнього елементу показує, що воно може проявлятися в об'єктивних ознаках (реальний процес праці і його результати) і суб'єктивних (мотивація до праці). Тим самим, ставлення до праці можна розділити на два принципово різних типи: (1) як до самозначимої діяльності та (2) як засобу для задоволення будь-яких потреб.

Показ­ником тієї або іншої орієнтації виступає стан задоволеності або незадоволенсісті якимись сторонами роботи. Якщо цей по­казник при низькому функціональному змісті праці й високо­му заробітку нижче, ніж при високому змісті праці й рівному або нижчому заробітку, то можна зробити висновок, що панує орієнтація на зміст праці (праця як цінність), і навпаки.

Звичайно, повна відповідність досліджуваного поняття з йо­го емпіричним «носієм» навряд чи може бути досягнута тому, що «сутність ніколи не дорівнює кінцевому числу її проявів». Тому в ході операціоналізації основна увага дослідника завжди спрямована на вибір тих емпіричних показників (індикаторів), які відображають найбільш істотні сторони досліджуваного яви­ща й можуть при цьому піддаватися спостереженню й виміру.

Третя, пізнавальна процедура — це досить трудомісткий шлях від постановки завдань дослідження, операціонального визначення понять і їх емпіричних аналогів до одержання — на основі методик, що обираються — деяких пізнавальних резуль­татів, тобто збору, обробки й аналізу наукової інформації. Ос­новна мета цієї процедури — усвідомити, що саме було отри­мано в ході дослідження і яку роль це має для рішення його головної проблеми.

Четверта, процедура об'єктивації соціологічних даних озна­чає переведення нових або первинних даних про об'єкт у на- уково-теоретичний і науково-практичний результат. Головний зміст цієї процедури — оцінка зв'язку між концептуальною моделлю й отриманими даними, з одного боку, і соціальною реальністю, з іншої. На.стадії об'єктивації результати соціо­логічного дослідження перетворюються в науковий факт, що стався, з одного боку, і в практичні рекомендації для фахівців- керівників, з іншого.

Таким чином, у структурному відношенні логіка соціо­логічного дослідження будується з урахуванням цілого ряду тісно взаємозалежних методологічних і організаційно-техноло­гічних уявних процедур. Причому характер зв'язку між ними та­кий, що підсумок однієї процедури стає передумовою наступ­ної, і тільки повне дотримання цих процедур може вважатися запорукою успіху проведеного дослідження.

На практиці трудомістка робота із забезпе­чення вищевказаних процедур виражається у визначенні етапів соціологічного дослід­ження, кожний з яких вимагає застосування арсеналу відповідних засобів.