1.2. Специфіка соціологічного підходу

Соціологія, як ми вже знаємо, — це система­тичне та наукове вивчення суспільства. Її основа — особлива точка зору, що називаєть­ся «соціологічний підхід». Найважливіший урок, який можна отримати, вивчаючи соціологію, полягає в тому, що наш повся­кденний вибір — те, як ми відпочиваємо, одружуємося, голо­суємо чи обираємо професію, — здебільшого пов'язаний із су­спільством, що нас оточує. Можна сказати, що суспільство спрямовує наші дії та життєвий вибір так само, як пора року впливає на вибір одягу. Наприклад, взимку людина може вдяг­ти шубу чи теплу куртку, але навряд чи вийде з дому у футбол­ці чи сарафані.

По-перше, під соціологічнім підходом розуміється вміння бачити загальне в частковому. Відомий американський соціо­лог Пітер Бергер (1963 р. н.) вважав, що соціологія повинна виявляти загальні зразки у поведінці окремих людей. Незважа­ючи на те, що кожна людина унікальна, суспільство примушує людей діяти так чи інакше, наприклад, навчатися або захоплю­ватися спортом. Крім того, суспільство по-різному впливає на різні категорії людей (на жінок — не так, як на чоловіків, на за­можних не так, як на бідних, на дітей — не так, як на дорослих). Соціологічний підхід з'являється тоді, коли ми усвідомлюємо, яким чином належність до тих чи інших груп суспільства фор­мує наш власний життєвий досвід. Соціологічний підхід завж­ди базується на здатності суспільства обумовити наші думки та дії. Так, наше захоплення певним видом спорту, залежить не тільки від наших особистіших уподобань, але й від належності до того чи іншого класу. Люди з високим рівнем доходів, як правило, займаються «дорогими» видами — тенісом, гольфом, гірськими лижами, дайвінгом, серфінгом. Футбол, волейбол та баскетбол доступні для всіх. Таким чином, ігри, в які грають люди, є не тільки справою вибору, вони також відображують їх соціальне становище.

Соціологічний підхід

Вплив суспільства на життя людини ілюструють і дані, пов'язані з динамікою самогубств. На перший погляд, що може бути більш інтимним і особистим, ніж рішення покінчи­ти життя самогубством? Однак французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917) довів, що суспільство впливає і на цей, здається цілком приватний акт самознищення.

Аналізуючи офіційну статистику Франції, Е. Дюркгейм виявив, що самогубство більш характерне для деяких груп на­селення. Серед чоловіків, протестантів, заможних людей і тих, хто не перебував у шлюбі, відсоток самогубців був значно біль­ший, ніж серед жінок, католиків, іудеїв, бідноти та одружених. Е. Дюркгейм пояснив цю різницю у термінах соціальної інтег­рації: серед людей, що мають міцні соціальні зв'язки, кількість самогубств менша тоді як серед тих, хто відрізняється більшим індивідуалізмом — більша.

У тому суспільстві, що вивчав Е. Дюркгейм, домінували чо­ловіки, які користувалися більшою свободою, ніж жінки. Про­те свобода, незважаючи на свої переваги, також сприяє соціаль­ній ізоляції, а тому й впливаєна зростання числа самогубств. Подібним чином протестанти виявилися більш схильними до суїциду, ніж католики чи ортодоксальні євреї, чиї ритуали доз­воляють встановлювати більш міцні соціальні зв'язки. У замож­них людей свободи більше, ніж у бідноти, а вона, знову ж таки, дається ціною більш високого відсотка самогубств. У одруже­них менше свободи, проте більш розвинені соціальні зв'язки з родичами, тому вони менше схильні до скоєння суїцидів, ніж одинокі люди. І сьогодні, більше ніж через 100 років після по­яви цієї теорії, відсоток самогубств серед чоловіків в середнь­ому у шість разів вище, ніж у жінок, а найбільшу групу ризику складають неодружені працюючі чоловіки 25-40 років. Таким чином, як і в часи Е. Дюркгейма, ми спостерігаємо загальні принципи у приватних діях окремих індивідів.

По-друге, соціологічний підхід сьогодні все частіше базуєть­ся на глобальному підході, який передбачає вивчення усього сві­ту і місця, яке займає в ньому кожне окреме суспільство. Це пов'язане з логікою розвитку соціологічного підходу. Ми вже знаємо, що суспільство впливає на наше життя. Отже, місце, яке займає наше суспільство у світі, впливає на кожного меш­канця нашої країни. За допомогою глобального підходу можна визначити глобальні соціальні риси сучасності та місце Украї­ни в них.

Наведений нижче приклад — «сучасне всесвітнє селище» допомагає уявити соціальний образ нашого світу.

Планета Земля — це домівка для 6,2 млрд людей, що меш­кають у міській та сільській місцевості 245 країн. Для того щоб зрозуміти цілісну картину, уявіть собі, що населення пла­нети скоротилося до одного населеного пункту, в якому меш­кають тисяча людей. У цьому «глобальному селищі» більше половини мешканців (610) — азіати, включаючи 210 грома­дян Китаю. Далі, у порядку зменшення, ми можемо налічити 130 африканців, 120 європейців, 85 вихідців з Латинської Аме­рики та країн Карибського басейну, 50 — з Північної Америки, 5 — з Австралії та Південної Океанії.

Вивчення життєвого укладу, притаманного цьому поселен­ню, може здивувати. Це багате селище з майже безмежним асортиментом товарів та послуг.

Однак більшість мешканців можуть лише мріяти про них, оскільки в цьому селищі 80 % прибутків отримують лише 200 осіб. Для більшості мешкан­ців величезною проблемою є забезпечення себе достатньою кількістю продуктів харчування. Сільські робітники щорічно виробляють набагато більше продуктів, ніж треба для прогоду­вання кожного, але при цьому половина мешканців, включаючи багатьох дітей, недоїдають та лягають спати напівголодними. У 200 самих злиденних мешканців селища разом грошей мен­ше, ніж у одного самого заможного, їм не вистачає чистої пит­ної води, вони не мають даху над головою. Деякі з них слабкі та нездатні до роботи, стають жертвами небезпечних хвороб.

Мешканці селища горді з того, що в їх громаді багато нав­чальних закладів, включаючи п'ять університетів. Диплом про закінчення університету отримали 50 мешканців, але половина населення не вміють ні читати, ні писати.

Українці, скоріше за все, як і більшість мешканців Східної Європи, опинилися б серед мешканців з середніми статками, проте серед них є великий відсоток людей , яким ледве виста­чає на життя.

Таким чином, глобальний підхід допомагає зрозуміти свій стиль та образ життя і його відмінності від інших.

Соціологічна уява

По-третє, необхідність виявляти соціальну обумовленість явищ потребує від соціолога особливих якостей мислення, яке можна назвати «соціологічною уявою». Концепція соціологіч­ної уяви була запропонована американським соціологом Чарльзом Райтом Міллсом (1916-1962). У своїй книзі, яку він так і назвав — «Соціологічна уява», — він писав, що «дослідник, який має соціологічну уяву, вміє зв'язати розвиток нафтової промисловості і сучасної поезії, прибутки родини та світовий бюджет». Р. Міллс пропонував розвивати соціологіч­ну уяву, виявляючи зв'язок та взаємний вплив людини і суспільства, біографії та іс­торії, особистості та світу.

Соціологічна уява — це такі якості мислення, що допомагають побачити особисті проблеми як су­спільні, розглядати індивідуальні події як прояви суспільного життя. У наведеній нижче цитаті бачимо, як Р. Міллс пояс­нює, навіщо потрібна соціологічна уява: «Коли суспільство стає індустріальним, селянин перетворюється в робітника, фе­одал сходить зі сцени і перетворюється на бізнесмена. Коли класи процвітають або приходять у занепад, людина або має роботу, або ні; коли рівень капіталовкладень збільшується або зменшується, людина або збільшує свій добробут, або банкру­тує. Коли трапляються війни, страховий агент стає ракетни­ком, а працівник магазину — оператором радару; дружина живе без чоловіка, а дитина росте без батька. Ні історію суспільства, ні окреме життя людини неможливо зрозуміти без розуміння і того, і іншого.

І все ж таки люди, як правило, не розглядають труднощі, які випали на їх долю, з позиції історичних змін. Добробут, яким вони насолоджуються, зазвичай не пов'язують з розквітом або занепадом суспільства, в якому вони живуть. Рідко усвідомлю­ючи заплутаний зв'язок між подіями власного життя і ходом світової історії, люди зазвичай не підозрюють, що цей зв'язок означає для їх майбутнього і для здійснення історії, частиною якої вони можуть бути. Вони не мають тієї якості розуму, за­вдяки якій можна зрозуміти взаємозв'язок між людьми та су­спільством, біографією та історією, окремим «я» та світом. їм потрібна якість розуму, яка допоможе побачити, що від­бувається в світі, і що, можливо, коїться в них самих. Саме цю якість можна назвати соціологічною уявою».

Соціологічна уява допомагає зрозуміти взаємозв'язок між людиною та суспільством, особистою біографією та ходом світової історії, виявити соціальні чинники, що впливають на життя окремого індивіда. Повсякденні турботи, що складають зміст життя окремого індивіда, проблеми, які усвідомлює та вирішує індивід, — це факти його індивідуальної біографії. Су­спільні проблеми — це явища, що не контролюються індивідом, але впливають на його повсякденне життя; до них відносять­ся, наприклад, економічні кризи, зміни уряду, війни, рефор­ми в освіті та ін. Саме соціологічна уява допомагає зрозуміти тісний зв'язок між ними. Завдяки соціологічній уяві можна побачити, що окремі явища — це прояви загальних процесів. На думку Р. Міллса, причина злиднів та інших соціальних про­блем криється у суспільстві, а не в особистих помилках людей. Наприклад, коли у великому місті є один безробітний, то це його особиста проблема. Проте якщо в країні кожна десята пра­цездатна людина — безробітна, відсутність роботи у людини вже не стільки особиста проблема, скільки проблема суспіль­ства в цілому. Таким чином, соціологічний підхід дозволяє сказати стосовно індивідуальної біографії більше, ніж інколи міг би сказати про себе окремий індивід.

Отже, соціологічна уява насамперед дає можливість відсто­ронитись від буденності нашого повсякденного життя і поди­витися на нього з іншої точки зору. Відомий американський соціолог Ентоні Гідденс пропонує за допомогою соціологічної уяви розглянути найпростіший акт повсякденної поведінки — вживання чашки кави. Він підкреслює, що з соціологічної точ­ки зору про цей вчинок людини можна сказати дуже багато. По-перше, це не просто напій, що підтримує необхідний рівень рідини в організмі людини, він має символічне значення, як один із важливих соціальних ритуалів. Так, дві людини, які збираються випити чашку кави, скоріш за все більшою мірою захоплені зустріччю та можливістю поспілкуватися, ніж влас­не напоєм. По-друге, кава — це наркотик, що містить кофеїн, який стимулює роботу мозку. Однак шанувальники кави не сприймаються представниками західної культури як нарко­мани. Чому так — цікаве соціологічне питання. Чому кава, як і алкоголь, — легалізований, суспільно прийнятний наркотик, а наприклад, маріхуана — ні. Проте існують культури, які тер­пляче відносяться до вживання маріхуани, але забороняють вживати каву та алкоголь. По-третє, за чашкою кави ховають­ся складні соціальні та економічні відносини, що охоплюють увесь світ. Для виробництва, доставки і продажу кави необхідні певні економічні операції, які охоплюють велику кількість лю­дей, віддалених від тих, хто вживає каву на тисячі кілометрів. А вивчення таких глобальних взаємодій, як ми вже підкреслю­вали, виступає важливим завданням соціології. Подібнй аналіз можна продовжувати далі, головне при цьому — зрозуміти, що соціологічний підхід неможливий без розвитку уяви.