Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Semke_Sots (1).doc
Скачиваний:
169
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
2.16 Mб
Скачать

9.3. Структура особистості

Існує кілька підходів до аналізу структури особистості у віт­чизняній соціології. Однак всі вони кінець кінцем виділяють такі елементи як:

  1. потреби;

  2. інтереси;

  3. мотиви;

  4. соціальні установки;

  5. ціннісні орієнтації;

  6. ідеали (як найвища форма ціннісних орієнтацій).

Саме ці складові формуються, коли індивід стає особистістю під впливом суспільства. Розглянемо докладніше кожну з них.

З точки зору багатьох соціологів, потреба це брак чогось. Потреба показує протиріч­чя між наявним і необхідним.

У вітчизняній соціології виділяються такі види потреб:

  1. матеріальні (їжа, одяг, власність) і духовні (у спілкуван­ні, пізнанні);

  2. первинні (їжа, сон, повітря) і вторинні (телевізор, коктей­лі, книги, театри).

У соціології також застосовуються ієрархічна класифікація потреб Абрахама Маслоу.

А. Маслоу припустив, що всі потреби людини уроджені, або інстинктивні, і що вони організовані в ієрархічну систему пріо­ритету, або домінування.

Потреби в порядку їх черговості (за А. Маслоу):

  1. фізіологічні потреби (в їжі, воді, сні, сексуальних стосунках);

  2. потреби безпеки і захисту (у відчутті безпеки, стабіль­ності, впевненості у завтрашньому дні);

■ потреби приналежності і любові (знати, що тебе цінують та люблять, про тебе піклуються);

  1. потреби поваги та самоповаги (відчувати, що ти є автори­тетом для когось, ти вартий поваги);

  2. потреби самоактуалізації, або потреби особистого удоско­налювання (потреба робити те, що цікаво, що подобається та відповідає вродженим здібностям).

В основі цієї схеми лежить допущення, що домінуючі потре­би, розташовані спочатку, мають бути більш-менш задоволені до того, як людина може усвідомити наявність потреб, розта­шованих далі.

Таким чином, фізіологічні потреби мають бути в достатнь­ому ступені задоволені, перш ніж виникнуть потреби безпеки; фізіологічні потреби і потреби безпеки повинні бути задоволені раніше, ніж виникнуть і будуть вимагати задоволення потреби належності і любові, і т. ін.

За Маслоу ієрархія потреб поширюється на всіх людей, і чим вище людина може піднятися в цій ієрархії, тим яскравіші ін­дивідуальність, людські якості і краще психічне здоров'я вона продемонструє.

А. Маслоу допускав, що можуть бути виключення з цього ієрархічного розташування потреб. Він визнавав, що творчі люди можуть розвивати і виражати свій талант, незважаючи на серйозні труднощі і соціальні проблеми. Також є люди, чиї цінності й ідеали настільки сильні, що вони готові скоріше пе­реносити голод і спрагу або навіть вмерти, ніж відмовитися від них. Нарешті, А. Маслоу припускав, що деякі люди можуть створювати власну ієрархію потреб завдяки особливостям своєї біографії. Наприклад, люди можуть віддавати більший пріоритет потребам поваги, а не потребам любові і належності. Таких людей більше цікавить престиж і просування по службі, а не інтимні відносини чи сім'я.

Ключовим моментом у концепції ієрархії потреб А. Маслоу є те, що потреби ніколи не бувають задоволені за принципом «все або нічого». А. Маслоу зробив припущення, що середня людина задовольняє свої потреби приблизно до так: 85 % — фізіологічні, 70 % — безпека і захист, 50 % — любов і належ­ність, 40 % — самоповага і 10 % — самоактуалізація.

До того ж потреби, що з'являються в ієрархії, виникають поступово. Люди не просто задовольняють одну потребу за ін­шою, але одночасно частково задовольняють і частково не за­довольняють їх. Слід також зазначити, що не важливо, наскіль­

ки високо просунулася людина в ієрархії потреб: якщо потреби більш низького рівня перестануть задовольнятися, людина повернеться на даний рівень і залишиться там, поки ці пот­реби не будуть у достатній мірі задоволені. Так, якщо людину звільнять з роботи, то вона, перш за все, буде думати про те, як прогодуватись, а не як підвищити свій статус або сподобатись кому-небудь.

Наступний компонент особистості — інте­рес. Інтерес це спрямованість на певні со­ціальні інститути, установи, групи, від яких зйлежить задоволення потреб. Це зацікавленість чимось або кимось, хто може задовольнити певні потреби.

Далі більш докладно розглянемо мотиви. Про мотиви говорять тоді, коли людина по­чинає діяти, щоб задовольнити певну потре­бу. Мотиви — це внутрішні побудники до дії. Якщо взнати мо­тиви людини, можна зрозуміти її поведінку. Проте однакова поведінка, що спостерігається у багатьох людей, може бути викликана різними мотивами. Наприклад, одні люди навча­ються в університеті, щоб отримати знання, другі — щоб не піти служити в армію, треті — щоб весело провести час і відкласти момент влаштування на роботу.

Мотиви слід відрізняти від стимулів, які є зовнішніми по­будниками до дії. Так, обіцянка викладача виставити оцінки іс­питу за рейтингом у випадку активної роботи на семінарських заняттях є стимулом. Такий стимул може вплинути на поведін­ку студента в тому випадку, якщо дострокове складання іспиту є для нього цінним, саме тоді стимул перетвориться в мотив. А якщо студент готується до семінарських занять без зовніш­ніх спонукань, то це є прикладом мотиву.

Вітчизняні соціологи виділяють такі групи мотивів:

  1. За видами діяльності можна виділити мотиви трудові, уч­бові, політичні, релігійні, естетичні тощо.

  2. За часом прояву можуть бути виділені постійно, довгостро ­ково і короткостроково діючі мотиви. Перші діють протягом усього життя людини (наприклад, пов'язані із задоволенням потреби в їжі); другі — протягом багатьох років (наприклад, пов'язані з потребою особистості у визнанні); треті — протягом обмеженого часового інтервалу (наприклад, пов'язані з пізнан­ням чогось нового).

  3. За силою прояву мотиви розділяються на сильні, помірні (які характеризуються середньою силою їх прояву) і слаб­кі, що чинять на діяльність незначний вплив, хоча і спону­кають її.

  4. Мотиви підрозділяються і за ступенем стійкості на силь- но-, середньо- і слабостійкі.

  5. За проявом у поведінці виділяють реальні, або актуальні, і потенційні мотиви. Реальними ми називаємо мотиви, що фак­тично спонукають поведінку і діяльність. Під потенційними мотивами можна розуміти такі, які сформувалися в особис­тості, але не виявляються в даний момент. Тут можуть бути два випадки: або людина готується до майбутньої діяльності, або вона займалася певною діяльністю раніше, але переключилася на іншу.

Іноді, у певні моменти деякі реальні мотиви можуть перехо­дити в потенційні. Причиною цього може бути недостатня сила мотиву, що обумовлює його прояв лише в якихось крайніх си­туаціях, або перевага інших мотивів. Наприклад, людина оби­рає місце роботи, перш за все, залежно від рівня платні, незва­жаючи на її цікавість або умови праці. Проте якщо раптово її умови життя зміняться (вона отримає спадок, виграє в лоте­рею), мотив трудової діяльності може змінитись, оскільки ма­теріальний аспект питання її вже цікавити не буде.

Особливим елементом особистості, що регулює її поведінку в соціальному середо­вищі, є ціннісні орієнтації. Ціннісні орієн­тації це результат засвоєння людиною в процесі життя со­ціальних цінностей, тобто того, що цінується в цьому суспіль­стві. Ціннісні орієнтації людини — це упорядкування цінно­стей суспільства, уточнення або індивідуальне переломлення групових і суспільних цінностей. З усього різноманіття цін­ностей, що існують у суспільстві, люди засвоюють цінності тих груп, на які вони орієнтуються, які їм подобаються і членами яких вони хочуть бути.

Основними видами цінностей і, відповідно, ціннісних орієнтацій є:

а) матеріальні (наприклад, одяг, автомобіль, мобільний те­лефон) і духовні (наприклад, доброта, ідея справедливості);

б) природні (наприклад, їжа, відпочинок) і соціальні (нап­риклад, мода, престиж);

в) реальні (ті, які людина цінує на цей час) та потенційні (те, на що вона може в принципі орієнтуватись);

г) цінності-норми (норми поведінки, на які людина орієн­тується) та цінності-об'єкти (об'єкти, які людина цінує);

д) термінальні цінності, або цінності-цілі (те, що людина хоче досягти, мати, наприклад, сім'ю, високий матеріальний статок, престижну роботу) та інструментальні цінності, або цінності-засоби (людські якості, які поважаються, наприклад доброта, чесність, практицизм, економність тощо).

Центром системи ціннісних орієнтацій є ідеа­ли. Ідеали це те, чого прагнелюдина, це вираз належного в майбутньому. Ідеали можуть існу­вати в персоніфікованій формі, як уявлення про ідеальну людину.

Класифікація ідеалів:

За сферами діяльності — політичні, економічні, релігійні, соціальні.

За суб'єктами — суспільні та індивідуальні.

Деякі соціологи та соціальні психологи розглядають цінніс­ні орієнтації та ідеали як різновид соціальних установок — ще одного важливого компонента структури особистості.

Соціальна установка це продукт, резуль­тат зіткнення потреб і умов, за яких ці пот­реби можуть бути задоволені. Соціальні ус­тановки можуть закріплюватися в структурі особистості в про­цесі розвитку людини.

Установка це стан готовності, налаштованості на певну поведінку у певній ситуації для задоволення потреби.

Будь-яка соціальна установка складається з трьох основних елементів емоційного, раціонального та поведінкового.

Емоційний компонент виражається у ставленні, почуттях людини до чого-небудь або кого-небудь,раціональний в оцін­ці якого-небудь об'єкта, поведінковий являє собою дії людини стосовно якого-небудь об'єкта. Часто буває, що ці три складові рівні не збігаються, тобто людина почуває одне, говорить друге і робить третє.