Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Semke_Sots (1).doc
Скачиваний:
168
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
2.16 Mб
Скачать

1. Сутність девіантної поведінки

Галузь соціології, що займається дослідженням проблем по­ведінки, що відхиляється, називається соціологією девіантної поведінки. Соціологи почали цікавитися та активно розроб­ляти проблеми девіації ще в кінці ХІХ-на поч. XX ст. (роботи Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, Р. Мертона,М. Гернета та інші). Але соціологія девіантності як самостійна наука є порів­няно молодою наукою. Її становлення пов'язують з серединою XX століття.

Соціологія девіантної поведінкице дисципліна, що в сис­темності вивчає прояви девіації, її причини — як соціально-пси­хологічні, так і загальносуспільні чинники, а також систематизує весь наявний матеріал, всі наукові джерела, підходи до вив­чення, принципи, що стосуються поведінки, діяльності людей та груп, які не відповідають загальноприйнятим нормам. При цьо­му сама соціологія займається вивченням найбільш загальних причин і наслідків девіації, її впливу на розвиток соціальних процесів, показує шлях відповідного ефективного контролю, ліквідації, запобігання наслідкам проявів такого типу.

Об'єктом соціології девіацій виступають, таким чином, суб'єкти девіантної поведінки — люди, групи людей, організа­ції. Предметом даної дисципліни виступають характеристики і природа такого соціального явища як девіантна поведінка та діяльність і розгляд їх як специфічних відповідних відносин.

Девіантна або та, що відхиляється (з латин. — відхилення), поведінка завжди пов'язана з якою-небудь невідповідністю людських вчинків, дій, видів діяльності поширеним у суспіль­стві або його групах цінностям, правилам (нормам) та стерео­типам поведінки, очікуванням, звичкам. Це може бути не тіль­ки порушення формальних (правових) або неформальних (мо­раль, звичаї, традиції, мода) норм, але й «девіантний» спосіб життя, «девіантний» стиль поведінки, що не відповідають при­йнятим у цьому суспільстві, середовищі, групі.

Так, з точки зору А. Коєна, девіантна поведінка — це така поведінка, яка йде всупереч інституціоналізованим очікуван­ням, тобто очікуванням, які поділяються й визнаються закон­ними всередині соціальної системи. Е. Гуд вважає, що девіантність — це поведінка, яку деякі люди в суспільстві визнають образливою (неприйнятливою, зневажаючою) і яка викли­кає — або може викликати у разі виявлення — несхвалення, покарання або ворожість по відношенню до суб'єктів такої поведінки. Девіантною називають поведінку, яка не відпові­дає нормам та ролям. При цьому одні соціологи у якості точки відліку («норми») використовують очікування відповідної по­ведінки, а другі — еталони, зразки поведінки. Дехто вважає, що девіантними можуть бути не тільки дії, але й ідеї, погляди. Девіантну поведінку нерідко пов'язують з реакцією суспільства на неї і тоді визначають девіацію як відхилення від групової норми, яке викликає ізоляцію, лікування, позбавлення волі або інше покарання порушника.

Виходячи з цих самих загальних уявлень, можна дати на­ступне визначення: девіантна поведінка — це вчинок, дія людини (групи осіб), що не відповідає офіиійно встановленим або ж фактично існуючим у даному суспільстві (культурі, субкуль турі, групі) нормам і очікуванням. При цьому під «офіційно встановленими» розуміються формальні, правові норми, а під фактично існуючими — норми моралі, звичаї, традиції.

Визначення поняття передбачає виділення значущих ознак явища. Доцільно виділити ті специфічні особливості девіантної поведінки особистості, які допоможуть нам відрізнити її від ін­ших феноменів, а також при необхідності констатувати її наяв­ність і динаміку у конкретної людини:

1.Девіантна поведінка особистості — це поведінка, яка не відповідає загальноприйнятим або офіційно встановленим со­ціальним нормам.

2.Девіантна поведінка і особистість, що її проявляє, викли­кають негативну оцінку з боку інших людей.

3.Девіантна поведінка характеризується як та, що стійко повторюєтеся (неодноразово й на протязі довгого часу).

4.Для того щоб поведінку можна було кваліфікувати як ту, що відхиляється, вона повинна співпадати з загальною спря­мованістю особистості (наприклад, це не може бути вбивство під час війни чи самозахисту при наявності реальної загрози життю).

5.Особливістю девіантної поведінки є те, що вона розгля­дається у межах медичної норми (наприклад, поведінка психо­логічно хворої людини як соціальна девіація у рамках соціоло­гії девіантної поведінки не розглядається).

6.Особливістю девіантної поведінки є те, що вона супровод­жується різними проявами соціальної дезадаптації (при цоьму стан дезадаптації, в свою чергу, може бути самостійною причи­ною поведінки, що відхиляється).

Завжди важливо пам'ятати: коли соціологія девіантної по­ведінки вивчає поведінку, що відхиляється, мова завжди повинна йти про конкретне суспільство, конкретну нормативну систе­му і про відхилення від діючих у даному суспільстві норм — і не більше того. У інших суспільствах, в інший час «девіантність», що розглядається, може не бути таковою. Деякі акції розгля­даються як девіація тільки у певних суспільствах, інші — у всіх без винятку. Наприклад, не існує суспільства, яке вибачає вбивство своїх членів чи експроприацію власності інших лю­дей проти їх волі. Вживання алкоголю — серйозне порушення в багатьох ісламських країнах. А відмова випити спиртне за певних обставин в Україні чи Франції вважається порушенням прийнятої норми поведінки. Критерій девіантності змінюється не тільки при переході від одного суспільства до іншого, але й впродовж розвитку одного й того ж суспільства. Так, на­приклад, тютюнопаління в Америці ще кілька десятиліть тому розглядалося як норма, а сьогодні суворо засуджується.

Усі суспільства, держави мають закони, і скрізь караються їх порушники. Водночас чимала частина людей порушує вста­новлені правила і закони. Це вже питання для соціологів. Вони намагаються знайти загальні теорії, що пояснюють поведінку правопорушників. Серйозність правопорушення залежить не тільки від значимості порушеної норми, але також від частоти такого порушення. Якщо студент вийде з аудиторії задом напе­ред, то це викликає лише посмішку. Але якщо він буде робити це щодня, то буде потрібно втручання психіатра. Людині, що не мала раніше справ з міліцією, можуть пом'якшити покаран­ня навіть за досить серйозний злочин, а тій, у кого судимість є, загрожує строге покарання за невелику провину.

Соціологи звичайно займаються тією категорією девіантів, що переступають закон, тому що вони являють собою загрозу для суспільства. І найголовніше для соціологів — зрозуміти при­чини росту злочиності, знайти теорії, що пояснюють ці процеси.