1. Поняття, соціальні якості та функції культури

У науці і навіть у повсякденному житті важко знайти поняття, яке б використовувалося частіше і мало б більше значень, ніж поняття культура. Тому дуже складно дати єдине визначення поняття культури, в якому були б враховані всі відтінки і тлумачення цього терміна. Взагалі слово «культура» має латинське поход­ження (сикига — «догляд», «обробка») і спочатку означало об­робку землі, вирощування врожаїв. На сьогоднішній день існус безліч визначень поняття «культура», часто це поняття вжи­вається як синонім цивілізації, суспільства, наприклад «культу­ра майя» чи «трипільська культура». Проте в будь-якому разі культура завжди розуміється як творчі набутки людей, відо­кремлені від того, що дає нам природа. Тому культура не успад­ковується генетичним шляхом, вона безпосередньо пов'язана з суспільством. Культура та суспільство взаємопов'язані між со­бою, але варто розуміти, що культура має відношення до стилю життя членів даного суспільства — їх звичок, традицій, манери поведінки, матеріальних цінностей, які вони мають. Суспільс­тво ж — це, перш за все, — система взаємовідносин, що об'єднують людей однієї культури. Жодна культура не може існувати без суспільства, але також жодне суспільство не може існувати без культури. Без культури ми не мали б мови, щоб висловлювати свої думки, не володіли б самосвідомістю, наша здатність дума­ти і міркувати була б обмежена. Тільки люди, на відміну від усіх інших тварин, базують виживання свого виду, спираючись не на інстинкти, а на культуру. Тобто без культури ми не були б людьми в повному сенсі цього слова.

Під культурою ми будемо розуміти явища, властивості, елементи людського життя, що якісно відрізняють людину від природи. Культура уособлює в собі все, що ми думаємо, як чи­нимо і чим володіємо. З точки зору соціології, культура — це цінності, норми, традиції, переконання, моделі поведінки та ма­теріальні предмети, які разом формують стиль життя людей, об'єднуючи їх в єдину цілісність — суспільство.

Щоб зрозуміти зміст поняття культури, необхідно пам'ятати, що культура завжди існує у двох формах.

Матеріальна куль­тура — це матеріальні цінності, створені людьми, техніка, споруди, одяг, предмети побуту тощо.

Нематеріальна або духовна культура — це ідеальні (тобто нематеріальні) фор­ми суспільного життя, ідеї, що створюють люди: мова, релігія, ідеологія, моральні і правові норми, фольклор та народні тра­пи ції, наука, мистецтво тощо.

Культуру вивчають різні науки — філософія, культурологія, її пірія, антропологія та ін. Однак соціологія має свій аспект иимчення культури; вона досліджує в першу чергу роль культу­ри, її функції у формуванні та розвитку соціальних систем, те, як ті чи інші елементи культури впливають на життєдіяльність і оціальних спільнот.

Соціальна природа культури розглядалась багатьма нау­ковцями як основа створення і функціонування суспільства. Американський антрополог Дж. Мердок виділив кілька фун­даментальних характеристик, притаманних усім людським культурам. Отже культура:

- передасться завдяки навчанню. Колективний досвід, за­кладений у тій чи іншій культурі, не успадковується.генетично, кожне нове покоління повинне опанувати цей досвід шляхом навчання. Тому кожна культура передбачає наявність певних механізмів трансляції культури;

- прищеплюється завдяки вихованню. Засвоєння культури новими поколіннями передбачає не тільки опанування певних інань та навичок, але також, як вважав Дж. Мердок, дисциплі­нування тваринних імпульсів дитини з метою пристосування її до соціального життя. Тобто перетворення дитини у культурну істоту завжди пов'язане з обмеженням, примушенням і стри­муванням природних імпульсів і реакцій;

- має соціальний характер. Культура — це завжди колектив­не явище, не існує культур-«одинаків». Щоб перетворитися на елемент культури, особистісна вигадка повинна бути колек­тивно зрозумілою та сприйнятою. Культура створюється лише н процесі взаємодії людей, завдяки колективним зусиллям і ві­дображує колективний досвід, специфічний для кожної конк­ретної спільноти. Вивчаючи культуру, завжди треба пам'ятати, що вона притаманна лише спільноті, групі людей;

- має ідеаційний характер. Колективний досвід, який ста­новить зміст культури, може бути вербалізований та концептуалізований, тобто сформульований у вигляді слів і понять, які дають можливість приймати рішення і діяти за різних об­ставин. Однак незважаючи на те, що люди часто знають і ро­зуміють зміст культурних стандартів, в реальному житті вони можуть тою чи іншою мірою відхилятися від останніх. У таких випадках мова йде про девіантну поведінку, яку ми детально розглянемо пізніше;

- забезпечує задоволення, потреб. Будь-яка культура вклю­чає в себе уявлення про дозволені і схвалені суспільством засоби задоволення біологічних і соціальних потреб. Так, іш приклад, потреба в їжі притаманна всім людям. Однак те, як саме вони це роблять, що і яким способом споживають, визна чається культурою. Це стосується і всіх інших базових потреб Також треба зазначити, що культура не тільки забезпечує задо волення потреб, але й створює їх: люди хочуть, як правило, того що вважається бажаним саме в їх культурі;

- має адаптивний характер. Адаптація — це пристосування до середовища. Будь-яка культура є результатом пристосуван ня спільноти до природного середовища. Цю характеристику культури можна виявити, спостерігаючи за різноманітними видами господарської та побутової діяльності, особливостями одягу і житла різних народів світу. Також культура адаптуєть­ся до соціального середовища та біологічних і психологічних потреб людей;

- має інтегративний характер. Виділяючи дану характеристику, Дж. Мердок підкреслює, що елементи будь-якоі культури мають тенденцію до утворення цілісності, в якій ко жен елемент пов'язаний з іншими, і зрозуміти його сутність виявляється можливим лише у зв'язку з культурою в цілому. Однак інтегративність, цілісність культури в реальному житті проявляється саме у вигляді тенденції. Культурна уніфікація та цілісність притаманна лише архаїчним, нечисленним і не достатньо структурованим суспільствам, наприклад, суспіль ствам мисливців та збирачів, що існували у далекому минуло­му. У більш пізніх і складних культурах зазвичай співіснують елементи старого і нового, власні традиції та звичаї поєдну ються з елементами, запозиченими з інших культур. Проте Дж. Мердок вважав, аю культура, попри все, «прагне» до цілісності та інтеграції складових елементів.

Також соціологічний аналіз культури пере­дбачає вивчення її соціальних функцій. До них можна віднести такі як:

Функція адаптації.

Культура виконує зазначену функцію як по відношенню до суспільства в цілому, так і по відношенню до окремого індиві­ду. Тобто вона забезпечує пристосування до середовища — природного, історичного, психологічного.

Функція ідентифікації.

Спираючись на вироблені культурою ідеї та уявлення про навколишній світ, індивід створює власний «образ-Я», який отримав назву ідентичності. Формуванню ідентичності сприяє ототожнення себе з певною соціальною спільнотою, яке вини­кає на основі спільної культури.

Функція соціалізації.

Засвоюючи культурні зразки та навички, біологічний індивід стає людською особистістю, здатною думати, говорити, цілеспрямовано діяти і взаємодіяти з соціальним оточенням. Тому, розглядаючи процес формування особистості, соціологи розуміють його як процес формування носія, наступника та продовжувача культури.

Функція інтеграції.

Слині цінності, норми, традиції і стандарти поведінки (об ̓єднують величезну кількість людей у суспільство). Іншими словами, культура — це цемент, що поєднує людей і робить Можливими постійні, надійні самовідновлювані відносини.

Світоглядна функція.

Культура пояснює навколишній світ і допомагає знайти сенс людського існування. Найважливіша роль в цьому відводиться духовній культурі, яка завжди була «компасом» для суспільства. Завдяки духовній культурі людина має можливість зро­зуміти своє призначення, своє минуле, сучасне і майбутнє.

Регулятивна функція.

Культура — це нормативна система, набір правил, які вва­жаються розумними і правильними в даному суспільстві. За допомогою норм, цінностей, звичаїв культура упорядковує та орієнтує поведінку людей, завдяки культурі люди мають змогу відрізнити користь від шкоди, добро від зла.

Функція соціального контролю.

Культура накладає обмеження, контролює поведінку людей, які повинні вести себе так, як вважається прийнятим і при­йнятним у даній культурі. Вона здатна карати, заохочувати, ( гримувати поведінку людей.

Функція соціальної зміни.

Винаходи та новації в культурній сфері (наприклад, на­укові відкриття, нові релігійні культи або політичні ідеології) можуть виступати потужним чинником соціальних змін у су­спільстві в цілому.

2. БАЗИСНІ ЕЛЕМЕНТИ КУЛЬТУРИ

Незважаючи на те, що культури різних народів істотно відрізняються одна від одної, все ж таки можна виділити ба­зисні елементи культури, якими є, зокрема, мова, символи, цінності, норми і технології. Розглянемо кожний елемент окремо.

Мова виступає, образно кажучи, «ключем» до розуміння культури.

Мова — це код, шифр, за допомогою якого люди можуть спілкуватися один з одним та відрізняти «своїх» від «чужинців». На земній кулі існує майже 3600 мов, і тільки 300 з них літературні. У сучасному світі найчастіше вживають китайську, англійську та іспанську мову, четверте місце посідає російська мова.

Поряд з мовою як усною культурною традицією існує писемність. Писемність люди винайшли приблизно 5 тис. років тому, і це можна вважати величезним кроком вперед у людській історії. Люди розробили сотні алфавітів. Відрізняються навіть правила письма: в західних країнах пишуть зліва напрано, у північно-західній Африці та Західній Азії — з правого боку наліво, а у Східній Азії — знизу вверх.

Мова — явище соціальне, її неможливо опанувати без спілкування з іншими людьми. Також мова виступає головним засобом передачі та транслювання культури. Як у нашому організмі присутні гени предків, так і в культурі містяться не­зліченні символи тих, хто жив до нас. Саме тому відомий аме риканський соціолог Дж. Масіоніс називає мову «ключем, що відчиняє століття накопиченої мудрості».

Мова бере участь в отриманні та організації досвіду людей. Це можна побачити при порівняльному аналізі різних мов. У мові гренландських ескімосів немає слів «ліфт» і «тролей­бус», але існує майже 70 визначень снігу та льоду; в арабській мові існує 6000 слів для визначення верблюда, частин його тіла та збруї. Іноді в одній мові є слово, яке повністю відсутнє в ін­шій. У мешканців островів Тихого океану відсутнє слово «уні­верситет», тому їм треба довго пояснювати: «Це місце, куди приходять люди після 18 років вивчати якісь складні речі». І, до речі, невідомо як таке пояснення вони зрозуміють.

Також з соціологічної точки зору цікаво проаналізувати, як зміна відношення в суспільстві до одного й того ж об'єкта приз­водить до зміни його назви у мові. Візьмемо приклад з новітнь­ої історії США. Впровадженню сучасного терміна «афроамериканець» передував ряд понять, що використовувалися для ви­значення чорношкірих американців: «раби» — «кольорові» — «негри» — «чорні» — «афроамериканці». В кожному випадку спочатку змінювалось соціальне сприйняття, ставлення до цієї групи, потім — назва. Попередні назви відображали факт расо­вого домінування, а новий термін акцентує увагу не на расовій належності, а на походженні, що ставить вихідців з Африки на одні щаблі з іншими етнічними групами США.

Єдина мова консолідує, підтримує єдність суспільства, тому зрозуміло, чому будь-яка держава приділяє велике значення проблемі державної або національної мови, надаючи їй всіляку підтримку.

Українська мова — одна з розвинутих літературних та писемних мов світу, хоча свого часу її розвиток був штучно загальмований. Ще з XIX ст. наша рідна мова перетворилася на предмет політичних спекуляцій. Деякі російські науковці намагалися довести, що української мови не існує, що це спотворена польська мова. Російська імперія всіляко намагалася заборо­ити вживання української мови. Протягом XVIII ст. не було надруковано жодної книги українською мовою, її виключили і програм освітніх закладів. За радянських часів українська мова не заборонялась, але й не застосовувалась функціонально (в економіці, науці, адмініструванні). Це призвело до русифі­кації етнічних українців, особливо у східних регіонах. Політич­ні дебати навколо української мови продовжуються і в сучасній Україні, причому напередодні чергових виборів вони завжди загострюються. Таким чином, питання про мову і для сучасних українських політиків перетворилось в «козирну карту», за до­помогою якої можна додати собі голосів виборців. Отже, хоч мова є могутньою об'єднуючою силою, вона водночас може роз'єднувати людей. Наявність різних лінгвістичних груп у межах однієї нації може бути причиною глибинних, тривалих розбіжностей, які ми, на жаль, спостерігаємо в Україні.

Символи виступають базовим елементом кожної культури. Люди, як і всі інші істоти, сприймають навколишній світ за допо­могою органів чуття, але на відміну від інших ми створюємо сим­воли. Американський антрополог Алвін Л. Уайт взагалі визначив культуру як сукупність символів. На його думку, принципова різниця між людським розумом і розумовими можливостями тварини полягає в тому, що людина здатна розуміти і оперувати символами. Вчений пише: «Неможливо, щоб собака, кінь, птах, або навіть людиноподібна мавпа хоч у будь-якій мірі усвідомили значення хреста для християн або збагнули, що чорне (у Китаї — біле) є кольором скорботи. Жоден шимпанзе або лабораторний щур нездатні усвідомити різницю між святою та дистильованою водою, усвідомити значення слів «вівторок», «три», «гріх»...

Отже, символи — це поняття (концепти), що несуть у собі особливий зміст, зрозумілий та визнаний людьми однієї культу­ри. Слово, посмішка, картина у приймальні директора, білий халат лікаря або мундир військового, сигнал «SOS» тощо — все це символи, за допомогою яких ми спілкуємося і передаємо ін­формацію один одному.

Люди повинні адекватно розуміти один одного. Для цього їм слід оперувати спільними значеннями, їм потрібна спільнії мова, зрозумілі слова, поняття, терміни, знакові системи. Таким чином, люди «домовляються» вважати той чи інший звук, рух, колір, геометричну форму тощо зрозумілими для себе і оточення. Так з'являються символи — умовні значення, якил не існує в природі. Проте однакові предмети, фізичні явища та жести мають різні значення залежно від контексту культури Наприклад, звичний жест «о'кей», за допомогою якого молодь інколи висловлює схвалення та задоволення, дуже образить француза, який прочитає це послання як «ти — нікчема». Або великий палець, піднятий вгору, — жест, який для нас значить «молодець!», в Австралії може додати вам клопоту, оскільки для місцевих мешканців він означає «пішов ти!»

Деякі символи мають виняткове значення для окремої лю­дини та культури суспільства в цілому. Це державний прапор, герб, гімн, архітектурні пам'ятники, могили предків тощо. Образливе ставлення до них з боку представників інших куль­тур, наприклад, спалювання державного прапора під час полі­тичних мітингів або спаплюження могил на цвинтарі завжди сприймається як образа цілого народу і викликає обурення. Державний прапор у такому випадку сприймається не як шма­ток тканини, а як об'єкт шанування і поваги. Таке ставлення пов'язане з тим, що подібні символи виступають як соціальні цінності, які мають особливе значення в культурі.

Цінності — це ієрархічно розташовані морольні та естетичні стандарти (імперати­ви), які створені людською культурою і виз­начають уявлення людей про добро, зло, справедливість, красо­ту і т. ін.

Щоб задовольнити свої потреби, людина повинна обов'яз­ково оцінити навколишній світ, його елементи, зв'язки, зро­зуміти їх значення для себе, виробити уявлення про бажа­не. Для цього необхідно застосувати абстрактні, узагальнені критерії оцінки. Саме такі узагальнені критерії оцінки дій, зв'язків, явищ, ідей складають основу культури і мають назву цінностей. На перший погляд може здатись, що цінності — це абстрактні ідеали, які не проявляються у повсякденному житті людини. Втім, це не так. Незважаючи на те, що в буденній ме­тушні (виконання домашніх обов'язків, робота, навчання) ми багато речей робимо в автоматичному режимі, не порівнюючи свої дії з цінностями. В таких випадках цінності проявляють­ся у латентному, прихованому вигляді. Однак, якщо людина знаходиться у стані вибору, внутрішнього конфлікту, ціннісна свідомість актуалізується. В такі моменти людина оцінює, що для неї є більш бажаним, наприклад, коли жінка і працює на підприємстві, і виконує роль матері та дружини, вона змушена вибирати щось одне, більш важливе для неї.

Цінності завжди складають основу моральних принци­пів. У християнській культурі — це десять заповідей, які пе­редбачають особливу цінність людського життя («не убий»), подружню вірність («не чини перелюбу»), повагу до батьків («шануй своїх батьків»). Такі цінності можна вважати загаль­нолюдськими.

Поряд із загальнолюдськими існують національні цінності. Нони формують основу етнічної культури, сприяють самоідентифікації, об'єднують людей. Це народні традиції, свята, фоль­клор, історичні реліквії, пам'ятники архітектури тощо. Для українців — це гетьманські клейноди, бойові козацькі прапори, рукописи «Кобзаря» Т.Г. Шевченка, українські пісні та багато іншого.

Аналогічним чином можна виділити групові, сімейні і навіть індивідуальні цінності. Наприклад, рушник, фотографія або ювелірна прикраса можуть мати велику цінність для окремої родини або людини і не бути важливими для усіх інших людей.

Норми (від латин, norma — «правило», «зразок») — зразки, стандарти та прави­ла поведінки, виконання яких очікується від членів суспільства та підтримується за допомогою певних сан­кцій. Норми завжди регулюють поведінку людей відповідно до цінностей певної культури.

Розрізняють декілька видів норм — юридичні, моральні, релігійні, етичні, естетичні, адміністративно-службові, а також народні звичаї, традиції та ритуали.

Юридичні, або «писані», норми зафіксовані у конститу­ції, кодексах, законах, постановах, указах тощо. Їх виконання є обов'язковим для всіх членів суспільства. Державні право­охоронні органи (міліція, прокуратура, служба безпеки) та сис­тема юстиції забезпечують їх виконання і застосовують санкції щодо порушників.

Моральні, або «неписані», норми встановлює не держава, а громадська думка. Вони містять в собі усні домовленості лю­дей про бажану поведінку і спираються на культурні традиції певного народу.

Моральні та юридичні норми тісно пов'язані між собою, і державне право здебільшого ґрунтується на громадській дум­ці. Наприклад, обов'язок батьків піклуватися про своїх дітей, а дорослих дітей — про літніх батьків існував протягом тисяч років. Його виконання контролювалося громадською думкою, до порушників цієї норми застосовувалися різні неформалі.ні санкції з боку сусідів або сільської громади. Сьогодні в Україні як і в більшості країн світу, існує кримінальна відповідальнії м за ухилення від сплати аліментів, ухилення від сплати копи їй на утримання непрацездатних батьків, злісне невиконаним батьківських обов'язків (статті 164-166 Кримінального кодсксу України).

Дотримання або порушення соціальних норм викликає від­повідну реакцію з боку оточення, яка набуває форми заохочу вання або покарання. Санкції (наприклад, схвальна посмішки або здивований погляд) утворюють систему соціального кон і ролю — різноманітних засобів, за допомогою яких суспільство контролює виконання необхідних норм.

У процесі соціалізації люди вивчають соціальні норми, отри муючи таким чином здатність оцінювати власну поведінку. Здійснення поганого вчинку (наприклад, зрада друга або «скачування» курсової роботи з Інтернету*!) може викликати в людини відчуття вини та сорому. Подібні відчуття здатні переживати лише культурні істоти. Саме це мав на увазі Марк Твен, коли казав, що люди — «єдині тварини, які здатні і зобов'язані червоніти».

Поряд з такими невідчутними на дотик феноменами як символи, норми та цінності культура існує також у вигляді цілком ма­теріальних речей. Китайці їдять не ножем та виделкою, а паличками, японці сидять на підлозі і знімають взуття, перед тим як зайти в домівку, молодь частіше ко­ристується СД - програвачами та мобільними телефонами.

Тех­нології існують у будь-якій культурі.

Технології — це спосіб виробничної діяльності і знання, які допомагають людям нала­годити життя в даних умовах.

Розвиток технологій у сучасному суспільстві привів до фор­мування так званої «техносфери». Велика кількість технічних пристроїв, які оточують людину, утворюють штучне середови­ще, аналогів якому раніше ніколи не було. Стиль і ритм життя все більше визначаються функціонуванням технічних систем, а не природними ритмами людського життя. Для того щоб зро­зуміти міру залежності сучасної людини від технологій, досить уявити собі наслідки тривалого відключення електроенергії в масштабі хоча б одного великого міста.

До розвитку технологій в соціальному середовищі ми спо­стерігаємо двояке ставлення. З одного боку, соціологи погоджу­ються з тим, що сучасна могутня технологія значно полегшила життя людей і поширила їх можливості. Наприклад, завдяки ви­никненню Інтернету значно зросли можливості спілкування, роботи на відстані, навчання; розвиток біохімії та медицини » дозволив винайти ліки від невиліковних раніше хвороб. Од­нак з іншого боку, бездумний розвиток технологій отруює навколишнє середовище, винищує природні запаси корисних копалин, призводить до появи зброї, один постріл якої може знищити всі досягнення людської культури і людство взагалі.

3. Культурне розмаїття. Види культури.

Людським культурам притаманна дивовижна різноманіт­ність. Цінності і норми широко варіюються і часто дуже відріз­няються від тих, які ми вважаємо «нормальними». Наприклад, французи їдять устриць, але не вживають в їжу кішок або собак, які вважаються делікатесом в деяких інших країнах. Іудеї не їдять свинину, в той час як індуси їдять свинину, але не вжи­вають яловичину. Європейці розглядають поцілунок як цілком природний прояв сексуальної поведінки, однак в багатьох ін­ших культурах (наприклад, у Нигерії) він невідомий або ж ви­шиється огидним. Індуси дивуються, що дружина європейця звертається до чоловіка на ім'я в присутності його матері і без її дозволу. Японці, розповідаючи про сумні події, усміхаються, щоб не завдати болю слухачеві. Мусульманин буде вражений, побачивши алкогольні напої за столом на християнських по­минках. Наведені приклади є лише окремими аспектами ши­рокого культурного розмаїття, що відрізняє одне суспільство під іншого.

Культура суспільства рідко виглядає як щось єдине та ціліс­не. Цілісність культури — коли всі члени суспільства розділя­ють одні цінності, норми і мають майже однаковий стиль жит­тя, притаманна лише архаїчним суспільствам, які є нечислен­ними, недостатньо структурованими, в них майже відсутня со­ціальна нерівність. Соціальна диференціація призводить до виникнення різноманітних культурних форм. Тому деякі вчені схильні порівнювати культуру з «величезною колекцією обріз­ків та клаптиків».

Якщо спробувати зрозуміти, з чого скла­дається ця «колекція», можна виділити такі види культури. Основою будь-якого сус­пільства виступає насамперед, так звана панівна культура — культура більшості або панівних класів. Це загальні, уніфіковані форми культури, притаманні великим суспшьствам, націям або народам в цілому. Так, спільна історія, умови проживання, особливості побуту тощо призводять до виникнення спільних соціально-психологічних рис народу, які називають менталітетом.

До культурних рис та цінностей українського народу можна віднести: індивідуалізм (на відміну від колективізму росіян), інтровертність (спрямованість психіки на внутрішній світ), ес­капізм ( від англ. escape — «втеча», тобто втеча від реальності, мрійництво), кордоцентризм (від латин, cordis — серце, тобто сентиментальність, ліризм), пісенність, консерватизм, загальна аполітичність та анархізм.

Однак українська культура неоднорідна. В усіх суспільствах є численні підгрупи, які мають свої культурні цінності та традиції.

Система норм та цінностей, що поширені в межах соціальної спільноти і відрізняють її від інших, називається субкультурою. Субкультури формуються під впливом таких чинників як належність до класу, етнічне походження, релігія, місце проживання, вік тощо. Тому до субкультур можна від­нести молодіжну субкультуру, культуру українських гуцулів, культуру комп'ютерних фанатів, субкультуру лікарів, інтелі­генції тощо. Людина може брати участь у багатьох субкультурах одночасно, але це не означає, що вона відмовляється від па­нуючої культури, частіш за все вона лише демонструє незначне відхилення від неї. Наявність та розмаїття субкультур у су­спільстві говорить про внутрішнє багатство даного суспільства, допомагає йому адаптуватися до нових умов, знайти відповіді на нові виклики історії, надає майже безмежні можливості для саморозвитку.

Однак субкультура інколи може приймати форму контркультури. Контркультура — це субкультура, норми та цін­ності якої не тільки відрізняються від загальноприйнятих, але й протистоять їм. Контркультура—це форма протесту, виклик існуючій соціальній системі. Головна мета носіїв контркультури збурити суспільство, викликати інтерес до «андеграунду», звернути увагу на певні суспільні проблеми. Прикладом контркультури може виступати культура хіпі. Хіпі — це рух молодіжного протесту, що виник у 60-ті роки XX ст. в США та інших країнах як реакція на сучасний бюрократизм і тоталі­таризм, прагнення поставити усі сфери суспільного життя під бюрократичний контроль. Хіпі виступали проти цінностей західного суспільства, не визнавали влади грошей і держави, виступали проти насильства у всіх його проявах. Хіпі носили довге волосся, слухали рок-н-рол, вживали наркотики (здебіль­шого маріхуану), жили в комунах, мандрували автостопом, за­хоплювалися медитацією та східною релігією, більшість з них були вегетаріанцями. Оскільки хіпі часто заплітали у волосся квіти, роздавали квіти перехожим або вставляли їх у дула зброї солдат чи поліцейських, їх стали називати «діти квітів».

Савши дорослими, більшість хіпі прийняли суспільну мораль, одружилися та перетворилися на добропорядних громадян. Нове покоління бунтарів більше схвалювало світогляд панків. Однак ідеї хіпі, які в 70-ті роки здавалися консерватив­нії налаштованим пересічним громадянам утопією, є звичайними для сучасної людини. Під впливом руху хіпі відбулися певні зміни у культурі — сексуальна революція, лояльне відношення до нетрадиційних сексуальних меншин та расових відмінностей, антивоєнний рух (пацифізм), альтернативна служба в армії, рух за права тварин та ін. Далеко не всі ці зміни можна оцінити як позитивні, але відмова від консерватизму, більша відвертість у відносинах між людьми, повага до особис­тості, терпимість по відношенню до представників інших куль­тур, толерантність — ці риси сучасної культури сформувалися, безумовно, під впливом хіпі.

Таким чином, наявність у суспільстві потужної контркультури виступає ознакою глибокої кризи культури та незадово­леності частини суспільства (здебільшого молоді) системою цінностей, норм і зразків поведінки, які пропонує культура. Такі моменти частіше або рідше переживає будь-яка культура. Отже за допомогою контркультур ці кризи можливо подолати, сприймаючи позитивні елементи, вдосконалюючи відносини між людьми.

Культурне розмаїття також передбачає належність людей до того чи іншого класу. За цією ознакою розрізняють елітар­ну та популярну культуру. Як правило, культура асоціюється з такими видами мистецтва як класична музика, література, живопис. Тому культурними людьми зазвичай називають тих, хто відвідує оперу, балет чи драматичний театр, читає твори Толстого або Достоєвського.

Елітарна, або висока культу­ра — культурні зразки, що створювалися та споживалися елі­тою, включає, насамперед, класичну музику та літературу, об­разотворче мистецтво.

Народна культура — культурні зразки, які широко розповсюджені серед населення, це фольклор, казки, міфи та пісні, що споживались біднотою. Такий розподіл існу­вав до початку XX ст., потім, з виникненням засобів масової інформації (радіо, друковані видання, кіно, а пізніше телеба­чення, магнітофони, відеоносії, Інтернет тощо), відбулося сти­рання відмінностей між елітарною та народною культурою. Так виникла масова культура. Масова, або популярна куль­тура — культурні зразки, адресовані широкій аудиторії, так званому «масовому споживачу». Оскільки масова культура по винна подобатися багатьом, вона зазвичай буває не дуже висо кої, «середньої» якості і спрямована на те, щоб задовольнити не самі вишукані духовні потреби. Масова культура має комерційний характер, це, в першу чергу, стандартизований товар, призначений для масового ринку, а головним критерієм якості цього товару виступає комерційний успіх, те, наскільки вигідно його можна продати.

Масова культура значною мірою згладжує культурні відмінності: її споживачами виступають представники всіх прошарків і груп суспільства. Телевізійні серіали, популярна музика, де тективи і дамські романи знаходять своїх прихильників серед заможних і бідних, молоді і людей похилого віку, працюючих і безробітних. Споживачі такого культурного продукту можуть належати до будь-якої етнічної або релігійної спільноти, мати різний рівень освіти, займатися будь-якою професійною діяль­ністю. Культурні зразки, що розповсюджуються через ЗМІ, знаходять величезні аудиторії споживачів.

Завдяки своїй універсальності масова культура з легкістю долає величезні відстані та культурні кордони. Наприклад, сьогодні продукція Голівуду користується величезною попу­лярністю навіть у тих країнах, де більшість населення ненави­дить Америку і бачить в ній головного ворога. Романи про Гарі Поттера побили усі рекорди популярності як у друкованому, так і в кінематографічному варіанті. Мільйони дорослих і ді­тей — представники різних культур — побачили в головних героях щось близьке для себе.

Масова культура зазнає істотної критики з боку соціоло­гів за те, що вона, на відміну від високої культури, пропонує примітивні зразки, меншою мірою збагачує людину духовно, не здатна передати справжні почуття і тим самим не дозволяє реалізуватися особистості.

Однак масова культура, що дуже часто і справедливо засуд­жується багатьма соціологами, створює культурну спільноту, яка об'єднує людей майже у всесвітньому масштабі.

4. ЕТНОЦЕНТРИЗМ І КУЛЬТУРНИЙ РЕЛЯТИВІЗМ

Людина, яка з дитинства виховувалась на ідеях і цінностях своєї спільноти, зазвичай схильна оцінювати ці ідеї та цінності як природні і правильні. Цінності, ідеї та норми іншої культури можуть здаватися їй незрозумілими, дивними і навіть дикими. Цікаво, що термін «варвар», який широко використовувався у Давній Греції, для греків та римлян мав подвійне значен­им = «чужинець» і «дикун», «невихована людина». Використовуючи цей термін, греко-римляни, з одного боку, оцінювали носіїв іншої культури як представників більш низького рівня розвитку, а з іншого, вважали свій культурно-історичний шлях розвитку єдиновірним.

Отже, люди зазвичай дивляться на світ через призму своєї власної культури. Тенденція оцінювати звичаї, цінності і норми інших культур з позиції стандартів власної культури отримала на­зву етноцентризм. Етноцентризм може бути не тільки етніч­ним, хоча частіш за все ми стикаємося саме з цією формою, але й груповим. Наприклад, іноді військові використовують притаманні їм норми та цінності для оцінки діяльності громадсь­ких об'єднань або наукових колективів. З точки зору соціологїї як ідеологічно нейтральної науки, будь-яку культуру треба вивчати, виходячи з її власних норм та цінностей, оцінка іншої культури з позиції своєї власної для соціолога неприпустима.

Проте слід пам'ятати, що повага і любов до своєї культури, історії, традицій, мови сприяють згуртованості, формуванню пат­ріотизму. Тобто поміркований етноцентризм необхідний людям для відчуття емоційної єдності, інтеграції народу, спільноти.

Разом з тим етноцентризм може призводити до непорозумін­ня між людьми, а інколи і до конфліктів. Так, етноцентризм може приймати такі форми як ксенофобія (страх і неприязнь до чужих народів та їх звичаїв, традицій), шовінізм (визнання переваги власної культури, народу над іншими культурами і народами). Подібні прояви етноцентризму завдають шкоди, в першу чергу, самому народу і його інтересам.

Етноцентризм призводить до відсутності самокритики, не дозволяє побачити позитивні риси в інших культурах, тому культура виявляється нездатною подолати власні негативні риси, в тому числі і за ра­хунок запозичення у інших народів більш ефективних зразків поведінки. Також надто виражений етноцентризм породжує во­рожість, конфлікти з іншими народами, що пов'язані із спробою нав'язати їм свої, начебто більш прогресивні норми та цінності.

Отже, етноцентризм — явище природне і неминуче для куль­тури, але існує він у трьох формах.

Недостатній етноцентризм може призвести до розмивання культури, акультурації, тобто прищеплення нових культурних форм, змішування їх з місце­вими культурними традиціями, і навіть до асиміляції культу­ри в більш сталій та розвинутій.

Абсолютний етноцентризм гальмує розвиток культури, робить її несприйнятливою до нового, консервативною та негнучкою. Поміркований етноцептризм виконує позитивні функції, формує неупереджене і толерантне ставлення до інших культур, що є ознакою впевненості, відкритості та розвинутості культури.

Позиція, протилежна етноцентризму, називається культурним релятивізмом. З том ки зору культурного релятивізму, кожна культура — це унікальне явище, тому вона повинна розглядл тися на основі прийнятих у ній стандартів. Однак дотримання принципу культурного релятивізму інколи спричиняє труднощі та питання. Наприклад, якщо в деяких культурах існує ритуальний канібалізм, чи повинні ми ставитись до цього як до «нормального прояву культурної різноманітності»? В багатьох сучасних східних суспільствах жінки і досі не мають рівних з чоловіками прав. Чи повинні ми відмовитися від негативної оцінки дискримінації жінок лише на основі поваги до чужих традицій? Відповіддю на ці питання, на нашу думку, буде твердження, що головне для науки — не оцінка, а розуміння явища.

Будь-який культурний зразок (звичай чи норма, цінність чи обряд), яким би «диким» він не здавався представнику іншої культури, може бути зрозумілим лише в контексті власної культури. Розуміння змісту того чи іншого звичаю не означає його схвалення та прийняття. Якщо ж все, що здається «непра­вильним», відкидається, розуміння іншої культури стає просто неможливим. Так, багатоженство неможливо оцінити і зро­зуміти у традиціях християнства, проте іслам та східні традиції дають можливість з'ясувати причини виникнення і сутність цього феномена.

Культурний релятивізм має застосовуватись не тільки в про­цесі наукового аналізу, а й у повсякденних взаємодіях представ­ників різних культур. Прищеплення культурного релятивізму відбувається складно, потребує розуміння незвичних цінностей і норм, відмови від культурних стандартів, яких люди дотриму­валися усе життя. Однак поступово, по мірі того як мешканці різних країн все частіше контактують один з одним, важливість розуміння інших культур значно підвищується. Бізнесмени усього світу починають розуміти, що успіх у світовій економіці залежить від знання тих чи інших культурних особливостей. Цьому сприяло декілька кумедних ситуацій, в які потрапили відомі компанії-виробники, що просували свої товари та по­слуги на світовий ринок. Так, компанія General Motors на влас­ному гіркому досвіді переконалась, що в іспаномовних краї­нах модель «Nova» майже не продається, оскільки іспанською її назва означає «не їде». В авіакомпанії Eastern Airlines мали проблеми з продажем квитків, тому що її працівники переклали слоган: «Ми кожен день одержуємо крила» як «Ми кожен день вирушаємо на небеса».

Отже, завдяки міжнародній економіці, розповсюдженню масової комунікації та інформації, процесам міграції ми спостерігаємо зближення світових культур, культурний обмін між ними. В різних куточках земної кулі ми можемо бачити людей, одягнутих в джинси, почути знайому поп-музику, з ̓ їсти батончик «Снікерс» або завітати до Макдональдсу. Незважаючи на це, і досі зберігаються значні культурні відмінності. Цілісність і самобутність культури забезпечується механізмами соціокультурної селекції та соціокультурним Імунітетом. Кожна культура в процесі культурного обміну намагається відібрати та зберегти лише ті риси, що відповідають її загальній логіці, менталітету. Для цього певна культура може чинити опір чужим для неї елементам. Так, майже всі країни світу запозичили у західного світу технології і засоби організацї виробництва, але не норми та принципи західної моралі. Подібний опір — це свідчення особливої турботи людей про власну культуру, збереження її самобутності та неповторності, оскільки втрата культури неодмінно призведе до розпаду данного суспільства, що завжди характеризується певними традиціями, нормами, зразками поведінки. Саме ці риси виділяють кожне суспільство з багатьох інших.

контрольні запитання

. Дайте визначення поняття «культура» та назвіть її основні фор­ми.

2. Назвіть головні функції культури.

3. За допомогою словників дийте кілька визначень поняття «культура», «цивілізація», «суспільство». Порівняйте їх.

4. Дайте характеристику базисних елементів культури. Яку роль вони відіграють у соціальних зв'язках?

5. Що таке контркультура і за яких умов вона виникає?

6. У чому полягає сут­ність масової культури? Назвіть позитивні та негативні наслідки ви­никнення та функціонування масової культури.

ТЕМА. Соціальна структура і соціальна стратифікація