3. Класи у сучасному суспільстві

Концепт «соціальний клас» був введений у науковий обіг на поч. XIX ст. французькими істориками Тьєрі і Гізо, які вкладали в нього, перш за все, політичний зміст. Активно вжи­вати цей термін почав К. Маркс. У сучасній соціології відсутня універсальна інтерпретація терміна, можна говорити про де­кілька основних підходів до аналізу феномена. Зупинимося на двох основних підходах, а саме марксистському і традаційному.

К. Маркс основною класоутворюючою ознакою вважав наявність власності на засо­би виробництва. За цією ознакою він розби­вав будь-яке суспільство на два основні кла­си — клас, що володіє власністю на засоби виробництва, і клас, що не володіє ними. Конкретні прояви цих двох класів зміню­ються залежно від суспільства.

У рабовласницькому суспільстві існують класи рабів і рабовласників, у феодальному — кріпаків і феодалів, у капіталістичному — робітників і капіталістів. К. Маркс визнавав існування інших великих соціальних груп, наприклад, у капіталістичному суспільстві — це селяни і дрібна буржуазія, але на його погляд, ці пережитки докапіталістичної економіки зникають у ході розвитку капіталістичної системи.

Класи-власники одночасно виступають правлячими, непро­дуктивними і експлуататорськими, тобто вони привласнюють додатковий продукт, який був вироблений іншими. Клас, що позбавлений власності, підлягає експлуатації, ним управля­ють, і він є продуктивним.

У марксистській концепції класи були дещо більшим, ніж просто способом опису економічного становища соціальних груп. К. Маркс розглядав класи не лише як зручну аналітич­ну модель, а й як реальні соціальні сили, спроможні змінювати суспільство.

Хоч економічний підхід К. Маркса підкреслює первин­не значення об'єктивних характеристик, серйозна увага при цьому приділяється суб'єктивним аспектам функціонування класів, а саме класовій свідомості. К. Маркс відрізняв «клас у собі» — тобто клас, який не усвідомив своїх інтересів, і «клас для себе» — клас з розвиненою класовою свідомістю, який чіт­ко розуміє власні інтереси і бачить методи боротьби за їх від­стоювання.

К. Маркс не дав чіткого визначення класів, тому багато вче­них, які вважали себе його послідовниками, намагалися закри­ти цю прогалину.

У радянському суспільствознавстві широко використову­валося визначення, яке дав В. І. Ленін: «Класами називають великі групи людей, що відрізняються їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва по їх відношенню до засобів виробництва (більшою мірою закріпленою і офор­мленому у законах), їх роллю в суспільній організації праці, а отже, засобами отримання і розмірами тієї частки суспільно­го багатства, якою вони розпоряджаються».

Пізніше спробу удосконалення марксистсь­кої класової схеми зробив Ерік Райт. Його теорія отримала назву «неомарксизм». Це було пов'язано із прагненням вписати у схему чисельну групу менеджерів, яка виникла внаслідок відокремлення таких фун­кцій капіталу, як власність і управління. В межах класичної марксистської концепції менеджери потрапляють до робочого класу, хоча доходи цієї групи, місце у системі організації ви­робництва і, як наслідок, стиль життя суттєво відрізняються від пролетарського. Е. Райт, окрім власності на засоби вироб­ництва, запропонував ще один критерій класоутворешш — на­явність управлінських функцій, в результаті чого він виокре­мив не два, а чотири класи, а саме:

* буржуазія, яка має засоби виробництва і виконує управ­лінські функції;

* робочий клас, який не має ані першого, ані другого;

* менеджери, які мають управлінські функції, але позбав­лені засобів виробництва;

* дрібна буржуазія, яка має засоби виробництва, але позбав­лена управлінських функцій.

За деякий час Е. Райт у своїх роздумах дійшов висновку, що у сучасному суспільстві все більшого значення набуває третій критерій утворення класів — наявність дефіцитних знань і вмінь. Тому його оновлена класова схема ускладнилася і ба­зується на трьох вимірах.

За наявністю власності на засоби виробництва типологія поділяється на два сектори: власників і найманих робітників. Сектор власників представлений трьома класовими позиція­ми, які відрізняються кількістю найманих робітників, це: ка­піталісти (мають більше 10 найманих робітників), дрібні пра­цедавці (2-9 робітників) і дрібна буржуазія (не має найманих робітників).

Серед найманих робітників відбувається розподіл за двома іншими вимірами — наявністю управлінських функцій і наяв­ністю дефіцитних навичок і знань.

Вивчення розподілу населення за класами і стратами може відбуватися за допомогою трьох основних методів:

1. Об'єктивний метод. Сутність методу полягає в тому, що до певних класів і про шарків соціологи відносять людей, які мають певні соціальні ознаки. У західній соціології застосовують навіть соціально економічний індекс — інтегрований показник соціального ста новиїца індивіда і сім'ї.

Репутаційний метод. Даний метод бере початок від кой цепції Л. Уорнера, який оцінював соціальний статус індивіда з точки зору інших членів суспільства.

Суб'єктивний метод — метод, використовуючи який соціологи пропонують індивіду самостійно оцінити своє соціалії не становище. Цей метод широко використовується у вітчиа няній соціології, що пояснюється існуванням в українському суспільстві «тіньової економіки». Це призводить до того, що офіційні статистичні дані не відображають реальної картини, і навіть під час опитувань індивіди схильні замовчувати свої реальні доходи, аби не мати справи з податковою інспекцією В такій ситуації залишається брати до уваги суб'єктивні від чуття респондентів. Один з результатів такого дослідження представлений у табл.