Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Semke_Sots (1).doc
Скачиваний:
169
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
2.16 Mб
Скачать

3. Процес інституціоналізації

Соціальні інститути з'являються у суспільстві як масштаб­ні незаплановані продукти соціального життя. Як це відбу­вається? Люди у соціальних групах намагаються реалізувати свої потреби спільно та шукають для цього різні засоби. В ре­зультаті суспільної практики вони знаходять деякі прийнятні зразки, шаблони поведінки, які поступово, через повторення й оцінку, перетворюють у стандартизовані звичаї та звички. Через деякий час ці шаблони та зразки поведінки підтриму­ються суспільною думкою, приймаються й узаконюються. На їх основі розробляється система санкцій. Так, звичай призна­чати побачення як елемент інституту залицяння зароджувався як засіб вибору партнера. Банки — елемент інституту бізне­су — розвивались як потреба в накопиченні, переміщенні, позиках та відкладенні грошей і, врешті решт, трансформувались у самостійний інститут. Час від часу члени суспільства або соціальної групи можуть збирати, систематизувати і давати ле­гальне підтвердження цим практичним навичкам і зразкам, в результаті чого інститути змінюються та розвиваються.

Виходячи з цього, інституціоналізація являє собою пройде надання різним типам соціальної діяльності форми соціальних інститутів або, іншими словами, процес упорядкування, фор­малізації та стандартизації соціальних зв'язків. Інституціоналі­зація — це заміна спонтанної та експериментальної поведінки на передбачувану поведінку, яка очікується, моделюється, ре­гулюється. Так, доінституціональна фаза суспільного руху ха­рактеризується спонтанними протестами та виступами, хао­тичною поведінкою. З'являються на короткий термін, а потім заміщуються лідери руху, їх поява залежить, значною мірою, від енергійних закликів. Кожного дня можлива нова авантюра, кожне зібрання характеризується непередбачуваною послідов­ністю емоціональних подій, в умовах, коли людина не може уя­вити собі, що буде робити далі. При появі інституціональних моментів у суспільному русі починається формування певних правил і норм поведінки, що поділяються більшістю його по­слідовників. Призначається місце збору чи мітингу, встанов­люється чіткий регламент виступів, кожний учасник отримує інструкції щодо того, як треба себе вести в тій чи іншій ситуа­ції. Ці норми та правила поступово приймаються й стають зро­зумілими. Одночасно починає складатися система соціальних статусів та ролей, з'являються стійкі лідери, які оформлюються офіційно, згідно з прийнятим порядком (наприклад, обираються чи призначаються). Крім того, кожний учасник руху має певний статус і виконує відповідну роль: він може бути членом організа­ційного активу, знаходитися у складі групи підтримки лідера, бути агітатором або ідеологом тощо. Збудження поступово мен­шає під'впливом певних норм, і поведінка кожного учасника стає стандартизованою і передбачуваною. З'являються переду­мови для організованих спільних дій. Врешті-решт суспільний рух більшою або меншою мірою інституціоналізується. Процес інституціоналізації, тобто утворення соціального інституту, досить склад­ний і довготривалий, він складається з кіль­кох послідовних етапів, якими є:

а) виникнення потреби, задоволення якої вимагає спільних організованих дій;

б) урегулювання спільних цілей;

в) поява соціальних норм та правил у процесі стихійної соціальної взаємодії, яка здійснюється методом проб та по­милок;

г) поява процедур, пов'язаних з нормами та правилами;

д) інституціоналізація (регламентація, закріплення, прий­няття, практичне застосування) норм та правил, процедур;

е) встановлення системи закладів, організацій, заходів (сан­кцій) для підтримки норм і правил, диференційованість їх функціонування та застосування в різних випадках;

ж) створення системи функцій, ролей, статусів, які охоплю­ють усіх членів інституту.

Отже, фіналом процесу інституціоналізації можна вважати створення відповідно до норм і правил чіткої статусно-рольової структури, соціально схваленої більшістю учасників цього соціального процесу.

Без інституціоналізації, без соціальних інститутів жодне сучасне суспільство існувати не може. Завдяки наявності со­ціальних інститутів невпорядковані сварки та бійки перетво­рюються на високоформалізовані спортивні поєдинки; допит­ливість, бажання пізнати істину — на впорядковані наукові дослідження; невпорядковане статеве життя — на міцну сім'ю. Інститути, таким чином, є символами порядку та організова­ності у суспільстві.

Люди завжди прагнули інституціоналізувати свої взає­мовідносини, пов'язані з актуальними потребами. Це праг­нення ми бачимо у самих різних галузях діяльності. Нап­риклад, продаж або розподіл товару серед значної частини людей викликає потребу у справедливому порядку такого розподілу. Той, хто прийшов першим, має отримати своє раніше від тих, хто прийшов пізніше. Стихійно виникає черга зі своїми загальноприйнятими нормами та правилами. Далі відбувається закріплення в черзі певних ролей — розпоряд­ника (записує чергу), борця за справедливість (слідкує за до­триманням черги), останнього в черзі та ін. Виникає інститут черги — специфічна, інституціоналізована форма поведінки. Очевидно, що формування інституту може не завершитися створенням чіткої системи статусів та ролей (наприклад, черга може і не мати цієї системи), тоді ми говоримо, що ці соціальні зв'язки мають неповний інституціональний статус. Теж саме можна сказати і про зразки поведінки в інституті, що не отримав певного соціального схвалення: цей інститут також не повністю розвинувся або він знаходиться у стані відмирання.