2. Основні теорії, що пояснюють виникнення девіантної поведінки

Існує три основні підходи, що пояснюють причини виник­нення девіації:

а) біологічний;

б) психологічний;

в) соціологічний.

Зупинимося більш детально на кожному з підходів.

Науковий інтерес до девіантної поведінки одним з перших виявив італійський лікар Ц. Ламброзо, який показав зв'язок між кримінальною поведінкою та відповідними фізичними рисами. На його думку, люди з певними людськими рисами обличчя (притаманними особам на більш ранніх стадіях розвитку люд­ської свідомості) — більш схильні до негативних «злочинних» проявів. Саме фізичні риси, особливості людини пов'язані зі схильністю до злочинів.

Подібну ідею розвивав і американсь­кий психолог В. Шелдон. Він підкреслював важливість вив­чення будови тіла людини для прогнозування її поведінки. В. Шелдон вважав, що в собак окремих порід (такса, хортиця, лайка) є схильність до певного типу поведінки. Так само й у людей: певна будова тіла означає визначені особистісні якості. Виділяються наступні типи будови тіла людей:

* Ендоморф — помірна повнота з округлим тілом, такій лю­дині властиві товаристськість, уміння ладити з людьми.

* Мезоморф — тіло відрізняється силою і стрункістю, лю­дина виявляє схильність до занепокоєння, активна і не дуже чутлива до болю.

* Ектоморф — відрізняється тонкістю і слабкістю тіла, схильний до самоаналізу, наділений підвищеною чутливістю і нервозністю.

Спираючись на дослідження поведінки двухсот парубків, В. Шелдон зробив висновок, що найбільш схильні до девіації мезоморфи, хоча вони далеко не завжди стають злочинцями.

У відповідності з іншою біологічною концепцією (У. Гуов), чоловіки, що мають додаткову хромосому типу У, більш схиль­ні до проявів девіації, чим інші, однак не виявлено чіткого причинно-наслідкового зв'язку між наявністю абераигних хромо­сом та девіацією.

Біологічні концепції поступово витісня­лися пізнішими психологічними дослідженнями. Представником цього підходу є відомий австрійський психіатр З.Фрейд, засновник психоаналі­тичної теорії. На основі психоаналітичних гіпотез робились спроби встановити зв'язок між девіантними вчинками і ба­гатьма психологічними проблемами, як правило, конфліктного характеру, психологічними травмами, особливо, якщо вони пе­реживалися індивідом у дитинстві. З точки зору З. Фрейда, девіантна поведінка виникає в результаті конфлікту між Ego та Id або Super-Ego та Id. Наприклад, злочини виникають в тому разі, коли Super-Ego — цивілізований самоконтроль індиві­да — не може впоратися з примітивними, деструктивними, жорстокими імпульсами Id (елемент підсвідомості). Різні ім­пульси можуть пригнічуватися, тим самим переходячи в несві­домі пласти психіки.

Соціологічний підхід. Згідно соціологічного підходу виникнен­ня девіації пояснюється впливом на людей соціальних і культурних чинників. У рамках цього підходу виділяється кілька окремих теорій:

1. Теорія аномії Е. Дюркгейма. Е. Дюркгейм протягом всієї своєї діяльності надавав особливого значення вияву причин порядку та безладдя у суспільстві. Важливе місце в аналізі девіантної поведінки і теоретичних проблем суспільства та особистості посідають поняття «норма» та «патологія», які ві­дображають нормальні та патологічні стани суспільного жит­тя. Розрізняти нормальне та патологічне вчений рекомендував з точки зору структурно-функціонального стану суспільства. Нормальним, за Дюркгеймом, є всі «діяння» соціального ор­ганізму, котрі випливають з умов його існування Але якщо якесь діяння порушує функціонування суспільства і призво­дить до його деградації — тоді це діяння стає патологією. Саме тут Дюркгейм застосовував принцип історизму, котрий до­поміг краще зрозуміти сутність проблеми — факт може бути нормальним чи патологічним лише щодо даного суспільного устрою. Виділяючи «ненормальні», з його точки зору, форми суспільного життя, вчений одним з перших теоретизує і виз­начає поняття «соціальна аномія» як такий суспільний стан, за якого відсутня чітка моральна регуляція поведінки індивіда, групи, як роздрібненість правій, котрі регулюють відносини між соціальними функціями. Це свого роду стан ціннісно-нор­мативного вакууму, який характерний для кризових періодів розвитку суспільства, коли загострюється протиріччя між кла­сами, групами, індивідами та суспільством, відбувається зане­пад соціальних функцій. Основні положення Е. Дюркгейма актуальні і сьогодні.

2. Теорія аномії Р. Мертона. Р. Мертон вважає, що девіація наростає, коли виявляється розрив між цілями, що схвалюються у даній культурі, та соціаАно прийнятними (або схваленими) засобами їх досягнення. Наприклад, загальновизнаним мерилом успіху вважається досягнення багатства. Соціально схвалені за­соби досягнення цієї мети передбачають такі традиційні мето­ди, як отримання достатньої освіти, влаштування на престижну роботу та побудова кар'єри. Але далеко не всі люди можуть от­римати необхідну освіту, кращі фірми приймають на роботу до­сить обмежену кількість спеціалістів. Коли люди зіштовхуються з неможливістю досягнення фінансового успіху соціально при­йнятними засобами, вони можуть скористатися незаконними засобами (торгівля наркотиками, шахрайство тощо).

3.Культурологічні теорії. Американські психологи Селлінг та Міллер визначили: причиною девіації є конфлікти між нор­мами певної субкультури та панівною культурою в суспільстві. Деякі вчені причиною девіації вважають антагонізм між нор­мами капіталістичного суспільства та певними соціальними елементами, у яких сформувалася інша ціннісна структура, що йде врозріз з пануючим ладом та буденністю.

4.Теорія стигмації, чи наклеювання ярликів, — це здатність впливових груп суспільства ставити клеймо девіантів деяким соціальним чи національним групам, або окремим особистос­тям (наприклад, циганам, особам кавказької національності тощо). Якщо на людині ставлять клеймо девіанта, то вона по­чинає поводитися відповідним чином. Прихильники цієї теорії розрізняють первинну і вторинну девіантну поведінку. Первин­на — поведінка особистості, що дозволяє навішати на людину ярлик злочинця. Вторинна — це така поведінка, що є реакцією на ярлик. Будучі затаврованими як злочинці, люди свідомо під­тверджують це. Ярлик девіанта: злочинець, алкоголік, повія — завжди обмежує офіційні можливості людини. їй складніше влаштуватися на роботу, встановити міжособистісні стосунки, а це підштовхує до наступних злочинів. Ярлик злочинця впли­ває на уявлення людини про саму себе. Ми часто бачимо себе такими, якими бачать нас інші, і діємо відповідним чином.

Всі вищезазначені теорії вказують на різні причини, що викликають соціальні відхилення. Таких причин є багато, і во­ни разом з тим змінюються з розвитком суспільства щодо пос­тійного головного джерела девіацій, яке робить це явище завж­ди притаманним людському суспільству. На думку соціологів, ним виступає соціальна нерівність — як нерівні можливості у задоволенні потреб. Перш за все, це проходить на фоні ди­ференціації і стратифікації суспільства, посилення соціальної нерівності і поляризації суспільства, що, в свою чергу, призво­дить до конфліктів та відхилень як на рівні внутрішнього світу індивіда, так і у його відносинах з суспільством. І, як правило, генератором девіантної поведінки виступає не сам по собі рі­вень задоволення матеріальних та культурних потреб, а ступінь різниці, розрив у можливостях їх задоволення для різних со­ціальних груп, ступінь розриву між співвідношенням потреб і можливостей їх задоволення.