3. Типи релігіиних організацій

На думку соціологів, сотні різних релігійних організацій, дію­чих в усьому світі, створюють безперервний духовний простір із церквою на одному полюсі й сектами — на іншому. Визначивши для будь-якої релігійної організації її місце, можна дати їй опис в залежності від виявлення двох типів — церкви й секти.

У 30-ті роки Эрнст Трельч визначив церк­ву як тип релігійної організації, успішно вбудованої в суспільство. Організації, подіб­ні церкві, можуть існувати столяттями. У церкві діють жорстко встановлені норми й правила, ритуали відправляють спеціаль­но підготовлені люди, священнослужителі.

Хоча церква орієнтує свою паству на служіння богу, вона намагається не відриватися від мирських проблем і привсе­людно вишиковувати свої відносини з державою. Церква може функціонувати або разом з державою, або незалежно від неї. Державна церква — це церква, офіційно об'єднана з державою, догми цієї церкви обов'язкові для членів цієї держави. Прикла­дом може служити іслам в Ірані, де глава держави є й главою церкви. Державна релігія існує з найдавніших часів: древні Індія, Єгипет були релігійними державами. Церква, що має державний статус, вважає всіх членів суспільства своїми па­рафіянами, що створює ґрунт для релігійної нерівноправності. Церква, що перебуває в стані деномінації, тобто існує незалеж­но від держави, більш схильна до прийняття релігійного плю­ралізму. У суспільстві, де церква відділена від держави, можуть мирно співіснувати члени різних конфесій. Кожна з конфесій дотримується свого релігійного вчення й відправляє свої ри­туали, але в той же час кожний вважає, що в інших є право на власне віросповідання.

Секта — тип релігійної організації, що намагається ізолюватися від суспільства. Чле­ни секти мають тверді релігійні переконання й вважають їх істиною в останній інстанції. Як правило, для членів секти релігія є не просто одним з видів їх соціальної діяльності, а всепоглинаючим способом життя. У деяких ви­падках члени секти поривають із суспільством і повністю зосе­реджуються на відправленні релігійних обрядів. Так робили старообрядники в Росії, порвавши з офіційною православною церквою, вони намагалися ізолюватися від держави й масово йшли в нові необжиті місця.

Секта на відміну від церкви будується за зразком релігійної родини, відносини між членами секти більш емоційні й довір­чі, ніж між парафіянами церкви. Секти заперечують зайву ра­ціоналізацію релігійних уявлень і звертають основну увагу на особисте спілкування членів секти з богом.

Друга відмінність сект від церкви проявляється у формах лідерства. У церквах лідерство пов'язане зі спеціальною під­готовкою й одержанням сану священника, у сектах переважає лідерство, засноване на особистих якостях. Керівники сект прославляють особисте відчуття бога й намагаються передати своїм підопічним знайдене завдяки особистому досвіду божес­твенне натхнення. Як правило, ці лідери знаходять божествен­не натхнення в стані екстазу. У цьому стані вони впливають на оточуючих, проявляють пророчі й телепатичні здібності. М. Вебер писав, що: «Саме ці...вихідні за межі повсякденності сили стали називатися «манна», «оренда», а в іранців «мага» (звідси магічний), які ми будемо визначати терміном «харизма». Харизма може бути « …природним дарунком, властивим об'єкту або особі, здобути який неможливо ніякими зусилля­ми. Вона може бути й штучно повідомлена об'єкту або особі якими-небудь, звичайно, незвичайними засобами».

Звичайно секти утворюють групи, що відкололися від виз­наних релігійних організацій. У силу свого неформального статусу секти менш стабільні, ніж церкви, перед ними завжди стоїть проблема виживання. Секти, які виживають, стають схо­жими на церкву, знаходять стійку внутрішню структуру. Щоб розширити свій вплив, секти активно залучають на свою сторо­ну нових адептів. Умінням проводити пропагандистську робо­ту й залучати нових членів відзначаються секти свідків Ієгови. Багато сектантських організацій активно використовують різні психотехніки й сучасні засоби комунікації.

Секти відрізняються від церков своїм соціальним складом. Оскільки церкви більш тісно пов'язані з державою й суспіль­ством, вони залучають у свої ряди людей зі стійким соціальним статусом. Секти орієнтовані переважно на маргінальні про­шарки суспільства, через емоційні проповіді порятунку вони більш привабливі для людей, які менш захищені соціально й емоційно.

Культ — це релігійне співтовариство, що перебуває, як правило, поза культурни­ми традиціями суспільства. Якщо більшість сект виростають на грунті традицій, характерних для даного суспільства, то культ звичайно складається навколо фігури лідера, що має надзвичайно сильну харизму. Його вплив на оточуючих настільки великий, що протистояти його красно­мовству й переконливості практично неможливо. Оскільки принципи й звичаї культових організацій вибиваються із тра­дицій суспільства, то вони сприймаються як явне відхилення від норми, як породження темних сил.

Зрозуміло, більшість культів недовговічні, оскільки їхнє існування пов'язане з індивідуальною харизмою лідера. Деякі культи вимагають від своїх членів беззаперечного прийнят­тя релігійної доктрини й радикальної зміни способу життя. Подібні вимоги сприймаються як ідеологічна й соціально-пси­хологічна обробка населення. Багато держав ставлять перед культовими організаціями жорсткі умови ненанесення шкоди психічному й фізичному здоров'ю віруючих.