Тема 2. Соціологічні вчення XIX - початку XX ст.

План викладу

1.Соціологічний позитивізм О. Конта

2. Соціологічний органіцизм Г. Спенсера

3. Історичний матеріалізм К. Маркса

4. Натуралістичні школи

5. Психологічний напрям у соціології

6. Соціологічна концепція Е. Дюркгейма

7. Німецька класична соціологія

8. Політична соціологія

Із зіткнення думок народжується істина.

Народна мудрість

Ключові поняття й терміни: соціологічний позитивізм, закон трьох стадій, соціологічний органіцізм, історичний матеріалізм, натуралізм, психологія народів і натовпу, теорія наслідування, інтеракціонізм, інстинктивізм, механічна солідарність, органічна солідарність, аномія, формальна соціологія, «розуміюча» соціологія, соціальна дія, цирку­ляції еліт, залізний закон олігархії.

Соціологія є однією з наймолодших наук серед всіх наук про суспільство. Як наукова дисципліна вона сформувалась у XIX ст. Засновники соціології, вважали, що вона, на відмі­ну від інших суспільствознавчих дисциплін (філософії, історії, політекономії), має поєднати в собі знання про конкретні про­цеси, що відбуваються в суспільстві, і стати реальним інстру­ментом активного впливу на всі галузі громадського життя.

Історія соціології як науки нараховує не більше двох сотень років, у той час як передісторія соціологічної дисципліни сягає своїми коріннями глибокої давнини. Із самого початку свого існування людство висувало різноманітні ідеї щодо влаштуван­ня суспільства, управління державою, організації й господарю­вання і т. ін. Ці ідеї накопичувались і формувались у соціальні вчення в рамках філософського знання. Особливістю перших соціальних вчень було те, що суспільство розглядалося в них з позиції його ідеального, найкращого устрою, а не з позиції реальної взаємодії людей. Мислителі, філософи минулих епох, займаючись вивченням суспільства, спиралися не на система­тичне вивчення процесів, які в ньому відбуваються, а на власні враження та вчення попередників. Створені ними соціальні тео­рії були своєрідною формою осмислення і пояснення соціальних явищ свого часу. Ці вчення заклали концептуальні основи роз­витку соціологічної науки, але при цьому залишилися органіч­ною частиною філософської науки. Сукупність соціальних вчень, створених до середини XIX ст., називається протосоціологією.

Виникнення соціології було обумовлено рядом соціаль­них та інтелектуальних чинників. Історичні події, пов'язані з Великою французькою революцією, і крах, філософських раціоналістичних теорій XVIII ст. унаслідок її поразки, швид­кий розвиток капіталізму і наростання соціальних конфліктів поставили перед ученими питання про необхідність реформи теорій про суспільство та пошуку нових методів вивчення со­ціального життя. Виникла гостра потреба у створенні науки про суспільство, яка базувалася б на об'єктивних спостере­женнях і сприяла реальному розв'язанню назрілих соціальних проблем.

1. Соціологічний позитивізм о. Конта

Огюст Конт (1798-1857) увійшов в історію як ро­доначальник нової пози­тивної соціальної науки, яка мала звільни­ти наукове знання від умоглядної філософії (метафізики) і теології. Позитивна соціаль­на теорія, на його думку, повинна опирати­ся на наукові методи, які б дозволили ре­зультати одного дослідника перевірити ще раз і підтвердити або спростувати іншик дослідником, як це має місце в природничо-наукових теоріях.

Спочатку цю науку він назвав «соціальною фізи­кою», оскільки така назва, як здавалося вченому, передавала основний задум «позитивного» методу пізнання: відмова від умоглядності та спирання на доказовість із використанням спостережень й експерименту. Пізніше О. Конт замінив термін «соціальна фізика» на термін «соціологія», оскільки перший став використовуватись вченими для характеристики статис­тичних досліджень суспільного життя. Для О. Конта це було неприйнятним через те, що наука про суспільство, на його дум­ку, має бути не описовою, а теоретичною.

За задумом французького вченого нова наука про суспіль­ство повинна, з одного боку, вивчати суспільство з позиції його структури та елементів, а з іншого — з позиції його змін, спира­ючись на «вивчення законів безперервного розвитку» суспіль­ства. Таким чином в соціології з'явились два розділи — соціаль­на статика і соціальна динаміка.

Соціальна статика вивчає основи, умови та закони існуван­ня суспільства, оперуючи поняттями «порядок», «рівновага», «стабільність» і «гармонія». Завданням соціальної статики є розгляд основних соціальних інститутів — держави, релігії, сім'ї з точки зору їх соціальної функції та ролі у встановленні злагоди і солідарності в суспільстві.

Соціальна динаміка фокусує свою увагу на законах суспіль­ного розвитку, використовуючи поняття «прогрес», «техноло­гія», «зміни». Головне завдання соціальної динаміки — вив­чення механізмів і законів постійного розвитку суспільства. У рамках соціальної динаміки О. Конт формулює теорію со­ціального прогресу, що базується на законі трьох стадій.

Відповідно до цього закону вирішальним чинником суспіль­ного прогресу виступає духовний і розумовий розвиток людства, що проходить три стадії — теологічну, метафізичну і позитивну.

* Теологічна стадія (від початку існування суспільства до 1300 р.) характеризується тим, що люди пояснюють явища, які відбуваються навколо них, втручанням надприродних чин­ностей — богів, духів та інших фантастичних істот. Теологічні уявлення про навколишній світ формують і певний соціальний порядок, в якому панівне положення займають люди, чий авто­ритет обумовлений вірою в те, що вони є посланцями бога, — священики та воїни. Соціальний порядок, який виник на тео­логічному етапі розвитку людства, отримав у О. Конта назву військового суспільства.

* Метафізична стадія (1300-1800 рр.). У процесі нагро­мадження знань і вдосконалення форм мислення відбуваєть­ся перехід від теологічного пояснення навколишнього світу до метафізичного (абстрактного). У спостережуваних явищах у цей період вчені шукали прихований зміст, сутність, пізна­ти які можна було тільки за допомогою розуму. Такий підхід при вивченні явищ перетворює будь-яке знання в метафізику. Метафізика — філософське міркування про зміст, сутність і загальні принципи явищ і процесів. Використовуючи мета­фізичний підхід, люди беруть під сумнів існуючий соціальний порядок, відкидають непохитні раніше авторитети. У суспіль­стві розростаються егоїстичні тенденції, все частіше виникають випадки протесту проти монархічної влади і спроби встанови­ти владу народу. Неможливість втілити абстрактні принципи в життя приводить до того, що на метафізичній стадії не утво­рюється ніякого міцного соціального порядку. Ця епоха є пе­рехідною.

* Позитивна стадія (після 1800 р.). На цьому етапі еволюції розвитку людства наука стає головним інструментом пізнан­ня навколишнього світу. Науковий підхід дозволяє досягти й підтримувати рівновагу, гармонію, злагоду в суспільстві. Бурхливий розвиток науки і техніки у XIX ст. сприяє появі но­вих соціальних груп — учених і промисловців — і формуванню нового соціального порядку, який О. Конт назвав індустріаль­ним суспільством. На третій стадії створюються всі умови для формування «позитивної» науки про суспільство — соціології, а «позитивізм» стає головним принципом соціального пізнан­ня. Критерії позитивного знання - об'єктивність, достовір­ність, точність, корисність теорії. Соціологія, за задумом вче­ного, повинна забезпечити теоретичну і практичну основу новому, більш стійкому соціальному порядку — індустріаль­ному суспільству. Для цієї епохи характерним є науковий світогляд.

Заслугою О. Конта є те, що він створив проект самостійної науки про суспільство, обґрунтував необхідність наукового підходу при вивченні суспільства і можливість пізнання за­конів розвитку суспільства. Він визначив соціологію не лише як об'єктивну науку, засновану на спостереженні, але і як на­уку, покликану практично перетворити все соціальне життя. О. Конт увійшов в історію не тільки як «батько соціології», але і як творець одного з напрямків соціологічної думки, що отримав назву позитивної соціології.