3. Етнічні конфлікти у сучасному суспільстві

Національно-етнічні конфлікти — це конфлікти, пов'язані з боротьбою за права й інтереси етнічних груп.

Міжетнічний конфлікт — це форма громадського, полі­тичного або збройного протиборства, в якому сторони або одна зі сторін мобілізуються, діють і страждають за ознакою ет­нічних відмінностей.

Міжетнічна напруженість і конфлікти породжуються не са­мим фактом існування етносів, а політичними, соціально-економічними й історичними умовами, у яких вони живуть і роз­виваються.

У залежності від проблем, що в тому чи ін­шому конфліктному протистоянні виходять на перший план, і пріоритетних цілей, що прагнуть досягти етнічні групи, виділяються такі основні типи етнічних конфліктів:

Типи етнічних конфліктів

а) соціально-економічні (ресурсні) конфлікти, де йдеться про забезпечення рівного, або переважного доступу до еконо­мічних ресурсів суспільства, ліквідацію існуючих диспропор­цій у рівні життя, матеріальному забезпеченні різних етнічних груп населення, нації, держави;

б) статуті конфлікти виникають за умов, коли якась ет­нічна спільнота є невдоволеною своїм місцем та роллю у полі­тичній системі, вимагає більш широких владних повноважень, зокрема у статусі етнотериторіальної автономії або суб'єкта федерації;

в) культурно-мовні та етно-конфесійні конфлікти, що пов'язані з прагненням збереження етнокультурної ідентич­ності та самобутності на противагу процесам насильницької асиміляції та акультурації, з вимогами забезпечення свободи віросповідання, повноцінного функціонування та розвитку мови та культури етнічної спільноти;

г) територіальні конфлікти між окремими етнічними гру­пами, між групами та державними інститутами за володіння територіями , які вважаються «історично їм приналежними». Територіальні вимоги, як правило, потребують суттєвих змін існуючого внутришнього етнополітичного простору;

д) сецесійні конфлікти мають на меті вихід етнічної спіль­ноти із складу нації-держави, утворення власної незалежної держави, або воз'єднання з «материнським» етносом у складі сусідньої держави.

За характером дій конфліктуючих сторін міжетнічні конфлікти можна класифікувати як насильницькі або нена­сильницькі. Всі форми ненасильницьких конфліктів мають своїм наслідком психологічні напруги, фрустрації (почут­тя безвихідності) в етнічних групах, переселення (турки- месхетинці у Таджикистані), а насильницькі конфлікти суп­роводжуються жертвами, потоками біженців, примусовими депортаціями, змушеними переселеннями (вірмено-азербайджанський конфлікт). До насильницького типу повною мірою можна віднести конфлікт між сербами й албанцями в Косово, а другий тип має місце в Кабардино-Балкарській автономній, республіці, де конфлікт між кабардинцями й балкарцями не переріс у насильницькі дії. Насильницькі конфлікти проявляються у формі регіональних війн (зброй­них зіткнень) за участю регулярних військ і використанням важких озброєнь, а також короткочасних збройних зіткнень, що тривають кілька днів і супроводжуються жертвами. Такі зіткнення ще прийнято називати конфліктами-бунтами, конфліктами-погромами.

Етнічні конфлікти проходять в своєму розвитку декілька стадій визрівання: виникає та поширюється етнокультурна дистанція, виникає етнічна неприязнь, яка досягає рівня етніч­ної ворожості; коли протистояння виходить на міжгруповий рівень, формується етнічна напруга, в діях груп реалізується етнічна конфронтація, за якою настає етнічний антагонізм, який проявляється в жорсткому змаганні за позиції, що дають переваги, і може доходити до зіткнень.

Для сучасної України, де налічується близько 130 етніч­них груп, характерними є початкові стадії конфліктів. Най­більш часто вони пов'язані з намаганнями етнічних груп збе­регти та відстояти свої цінності. Так, інтерпретуючи мовне питання, одні стверджують, що етнічні росіяни та інші росій­ськомовні намагаються зберегти своє домінуюче положення у культурному та інформаційному просторі суспільства, інша сторона наполягає на неприпустимості в демократичному суспільстві проводити з допомогою держави «насильницьку українізацію». Конфліктні процеси з етнічним забарвленням мають місце в міжконфесійних відносинах. Одні з найбільш гострих питань в етнічній сфері в Україні пов'язані з повер­ненням до Криму й обладнанням нормального життя крим­ських татар та проблемами перерозподілу землі на Кримсь­кому напівострові.

Урегулювання та подолання етнічних конф­ліктів — це досить складний процес. І завж­ди найкраще не допускати розпалювання конфлікту, шляхом виваженої, послідовно демократичної етнонаціональної політики прогресивних сил відповідно до конкретної ситуації та наявних ресурсів. Так для запобігання виникненню та ескалації конфліктів доцільне:

* усунення понадцентралізації;

* розробка загальної концепції перебудови всієї системи міжнаціональних відносин, заснованої на рівноправності, ба­лансі інтересів, діалозі;

* розвиток економічних зв'язків;

* створення в районах з напругою, що позначилася у між­національних відносинах, суспільних структур типу круглого столу, антиконфліктних комісій, формування інституту посе редників;

* розвиток прогнозування, спрямованого на вживання не­гайних заходів по попередженню, локалізації або якнайшвид шому, з найменшими втратами, дозволові.

Р. Дарендорф виділив обставини, необхідні для врегулюван ня конфліктів:

По-перше, наявність ціннісних передумов. Кожна з конф­ліктних сторін повинна визнати наявність конфліктної ситуа­ції, за опонентами визнати саме право на їхнє існування.

По-друге, визначена ступінь організованості сторін: чим більш вони організовані, тим легше досягти домовленості і до­могтися виконання умов договору.

По-третє, сторони, що конфліктують повинні погодитися щодо визначених «правил гри», при дотриманні яких тільки і можливий переговорний процес. Ці правила повинні надава­ти рівність можливостей, тобто забезпечувати баланс інтересів. Ця передумова фактично у всіх етнічних конфліктах відсутня. Регулювання й припинення міжетнічних конфліктів є жит­тєво важливою умовою існування будь-якого поліетнічного співтовариства.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Які актуальні проблеми має вирішувати етносоціологія на су­часному етапі суспільного розвитку? 2. Що спільного і в чому поля­гає відмінність між термінами «етнос» і «нація»?

3. Розкрийте поняття основних історичних типів етносу: «рід», «плем'я», «союз племен», «народність», «нація». 4. Порівняйте примордиалістський та кон­структивістський підходи до розуміння етносу. 5. Порівняйте основ­ні положення теорії етносів Л. Гумільова і Ю. Бромлея: що спільно­го і чим вони відрізняються? 6. Що таке «субетнос» і «суперетнос»?

7. Розкрийте поняття та типологію етнонаціонального конфлікту.

8. Чи можливі, на Вашу думку, етнонаціональні конфлікти в Україні? 9.Якщо так, то що б Ви порекомендовали, щоб запобігти їх появі? Проаналізуйте роль геополітичних чинників у етнонаціональних конфліктах.

10. Які Ви знаєте обставини, необхідні для врегулювання конфліктів згідно теорії Р. Дарендорфа?

ТЕМА . СОЦІОЛОГІЯ ДЕВІАНТНОІ ПОВЕДІНКИ