Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Semke_Sots (1).doc
Скачиваний:
168
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
2.16 Mб
Скачать

4. Інститут освіти і його функції

Освіта — це соціальний інститут, завдяки якому суспіль­ство забезпечує своїх членів важливими знаннями, в тому числі ,иро фундаментальні явища дійсності, професійні навички та культурні норми і цінності. Без освіти розвиток людського су­спільства неможливий. На відміну від тварин, моделі поведін­ки яких, навіть найскладніші, мають інстинктивний характер і передаються у спадщину генетичним шляхом, у людини под­війна біосоціальиа природа. Інстинкти складають тільки малу частину її поведінки, більша і найскладніша частина людських вчинків будується відповідно до «матриць», або, як прийнято говорити останнім часом, «соціальних практик», прийнятих у даному суспільстві. Сукупність таких матриць, вироблених людством у процесі еволюції та розвитку, і становить основу культури суспільства. Генетичним шляхом культура не пере­дається. Засвоєння її елементів відбувається в процесі освіти.

Поняття освіти багатозначне. Його можна розглядати і як процес передачі, і як результат засвоєння систематизованих знань, формування вмінь, навичок і розвитку особистості. У свою чергу, в освіті як процесі можна виділити два аспек­ти — засвоєння цінностей — виховання і засвоєння знань — власне освіту. В освіті як результаті також виділяють дві сто­рони — реачьну — рівень знань, фактичну освіченість та фор­мальну — наявність атестату, диплому, ліцензії тощо, які під­тверджують отриману освіту.

Освіту можна розглядати і як систему (підсистему), що виникла у самому суспільстві і розвивається разом з ним. На самому ранньому етапі вона була продовженням того інстин­ктивного «натаскування» дитинчати батьками, яке ми можемо спостерігати у багатьох тварин. Розбіжності починаються з мо­менту виникнення трудової діяльності. По мірі її ускладнення весь необхідний для такої діяльності комплекс операцій і про­цедур уже неможливо «запрограмувати» у наборі інстинктів окремого індивіда. їх носієм стає саме суспільство, в якому ці нові знання й уміння утворять ядро його культури. Щоб від­творювати ці дії, людина повинна попередньо засвоїти їх алго­ритм, що й становить зміст освіти.

У звичному нам вигляді освіта виникла у Стародавній Греції. Поряд з приватною сімейною освітою, яку здійснювали раби, з'являються і публічні школи для найбідніших прошарків віль­ного населення. Діти із заможних родин навчаються в елітар­них школах (ситаріях), в яких формують художній смак, вчать співати, грати на музичних інструментах. Фізичний розвиток

та військові здібності формувалися в палестрах, розвивалися у гімназіях. Саме у Стародавній Греції зародилися основні типи навчальних закладів — гімназія, ліцей, академія.

У Стародавньому Римі школа переслідувала таку мету як рішення прикладних, утилітарних завдань, була націлена на підготовку воїнів і державних діячів, у ній панувала жорстка дисципліна. Туї' вивчалися мораль, право, історія, риторика, література, мистецтво, медицина.

З розпадом Римської імперії роль і статус освіти в європей­ських країнах помітно занепадає. Навіть розвиток писемності відбувається в рамках іншого інституту — церкви. При ній же створюються й підлеглі їй нечисленні навчальні заклади.

У XII—XIII ст. в Європі виникають університети. Типови­ми факультетами в них були факультети мистецтва, лрава, тео­логії і медицини. Проте як кількість університетів, так і чисель­ність студентів, що в них навчалися, були невеликими.

Як соціальний інститут освіта формується у XIX ст., що стало слідством, у першу чергу, промислової революції. Розви­ток і постійне ускладнення промисловості вимагали масової підготовки кваліфікованих працівників. З'являється масова школа, збільшується кількість інших навчальних закладів, у тому числі вищих.

Другим чинником, який вплинув на становлення освіти як соціального інституту, стала Демократична революція. Як бачимо на прикладі Французької революції (1789-1792), вона була викликана зростаючим прагненням неаристокра- тичних прошарків суспільства брати участь у політичних справах. У відповідь на цю вимогу були розширені можли­вості отримання освіти: адже нові актори на політичній арені не мають являти собою неосвічені маси, щоб брати участь у голосуванні, народні маси повинні хоча б знати літери. Масова освіта виявилася тісно пов'язаною з участю народу у політичному житті.

І нарешті, третя важлива зміна, що сприяла розширенню системи освіти, була пов'язана з розвитком самого інституту освіти. Коли інститут закріплює своє положення, створюється група, об'єднана спільними законними інтересами, яка заявляє про свої вимоги до суспільства, наприклад, відносно збільшен­ня свого престижу або матеріальної підтримки з боку держави. Освіта не є виключенням з цього правила.

У XX ст. роль освіти значно зростає, а з другої його по­ловини (з розгортанням науково-технічної революції) стає одним із ключових чинників розвитку суспільства. Освіта забезпечує як розвиток інтелекту — духовної основи науково- технічого прогресу, так і підготовку висококваліфікованих кад­рів, здатних втілювати у практику наукові ідеї та розроб­ки. Тому розвиток даного інституту посідає провідне місце в діяльності як розвинених країн, так і країн, що прагнуть стати такими. Значна частина їх молодого населення одер­жує повну середню освіту (США — 86 % молоді, Японія — 94 %). Збільшується й частка осіб, які мають вищу освіту. Для характеристики рівня освіченості населення викорис­товується такий показник як кількість студентів на 10 тис. населення. За цим показником лідирують Канада, США та Куба, у яких він наближається до 300.

Приріст національного доходу за рахунок вкладення коштів у сферу освіти сягає 40-50%. Рентабельність інвестицій в осві­ту є значно вищою, ніж у сферу безпосереднього виробництва. Тому зростання видатків на освіту, у тому числі з боку держа­ви — загальносвітова тенденція.

Освіта як соціальний інститут виконує у сучасному суспільстві певні функції. До них відносяться:

Соціально-економічна. Підготовка до трудової діяльності робочої сили різного рівня кваліфікації.

Культурна. Забезпечує передачу культурної спадщини від одного покоління іншому.

Соціалізуюча. Прийняття особистістю соціальних норм і цінностей суспільства.

Функція соціальної мобільності. Освіта виступає каналом соціальної мобільності.

Функція відбору (селекції). Перешкоджає одержанню більш високого соціального статусу особами, які не мають не­обхідної для цього формальної або реальної освіти.

Гуманістична. Всебічний розвиток особистості. Як і будь-який соціальний інститут, освіта, окрім явних, ви­конує також і ряд латентних функцій, до яких належать фун­кція «няньки» (школа на якийсь час звільняє батьків, від не­обхідності доглядати за дітьми), формування молодіжної суб- культури, функція середовища спілкування та вибору друзів (а у вищій школі — ще й вибору шлюбного партнера).

Серед різноманітних цілей освіти виділяється три найбільш стійкі — інтенсивна, екстенсивна та продуктивна.

Екстенсивна ціль освіти передбачає передачу накопиче­них знань, досягнень культури, допомогу учневі у самови­значенні на цій культурній основі, можливість використан­ня наявного потенціалу. Вона була домінуючою протягом багатьох сторіч.

Інтенсивна ціль освіти проявляється в широкому та повно­му розвитку якостей учнів для формування у них готовності не тільки засвоювати певні знання, але й постійно поглиблювати їх, розвивати свій творчий потенціал.

Продуктивна ціль освіти проявляється у можливості під­готувати учнів до тих видів діяльності, якими їм передбачено займатися у тій структурі зайнятості, що склалася.

Стрімке зростання обсягу знань і наукової інформації, що почалося у XX ст. (ще на початку XX ст. обсяг знань на планеті подвоювався кожні ЗО років, а сьогодні щороку оновлюється на 15 %) зробило нагальною потребою перехід від екстенсив­ного до інтенсивного типу освіти. Якщо ще в минулому століт­ті знань, отриманих у вузі, було достатньо для професійної діяльності протягом усього життя, то сучасним випускникам доводиться постійно поповнювати їх або навіть одержувати нову професію, якої на момент їх попереднього навчання ще не існувало. Жоден ВНЗ не може забезпечити випускників знан­нями на все життя. У своєму розвитку освіта вийшла на рівень принципу безперервності, що передбачає постійне поповнення й відновлення знань людини, її духовне вдосконалення протя­гам всього життя.

На рубежі ХХ-ХХІ ст. чітко позначилися основні тенденції оновлення освіти, якими є:

перехід від екстенсивної до інтенсивної моделі освіти;

створення системи безперервної освіти;

інформатизація всього процесу освіти;

широке використання дистанційних форм навчання;

інтеграція різних форм і систем освіти як на національно­му, так і світовому рівнях.

За роки незалежності інститут освіти в Україні істотно змінився. При збереженні традиційних рівнів освіти — дошкільної, по­чаткової, середньої, вищої, аспірантури й докторантури — від­булися значні зміни в наборі його елементів і принципів функ­ціонування. Загальна середня освіта стала 12-річною, перейш­ла на 12-бальну систему оцінювання, стала більш різноманіт­ною — крім традиційних шкіл відроджені ліцеї та гімназії, а поряд з державними навчальними закладами в країні функ­ціонують і приватні.

Помітні зрушення відбулися і в професійній освіті. Насам­перед значно розширилася мережа вищих навчальних закладів і чисельність студентів, які в них навчаються. Приведемо дані Державного комітету статистики України (див. табл.)