Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Semke_Sots (1).doc
Скачиваний:
168
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
2.16 Mб
Скачать

2. Організація як об'єкт управління

Організація це цілеорієнтована сис­тема, в якій функціонують різні за своїми інтересами ієрархічно підпорядковані групи. Вони є структур­ним елементом організації і суб'єктами цілеполагання.

Прикладом соціальної організації можуть бути сталеливар­на компанія, банк, політична партія, злочинна група, футболь­ний клуб, рада засновників.

Характерними рисами соціальної організації є:

1) цільовий характер;

  1. складна система соціальних позицій і ролей, які викону­ються членами цієї організації;

  2. ієрархічність. Необхідність управляючої системи зумов­лена потребою координації різноспрямованої діяльності гори­зонтальних структур;

  3. регламентованість діяльності, тобто існування чітких внутрішньоорганізаційних норм, системи санкцій і заохочень, контролю за їх виконанням;

5) соціальна організація є цілісною соціальною системою.

Елементами організації є:

  1. соціальна структура, яка включає сукупність взаємопов'язаних ролей, а також впорядкованих взаємостосун­ків між членами організації, в першу чергу — відносини влади і підпорядкування;

  2. цілі;

  3. технології;

  4. члени організації, або учасники;

  5. культура організації;

6)зовнішнє оточення.

Кожна організація існує у специфіч­ному фізичному, технологічному, культурному, політичному і соціальному оточенні, до якого вона повинна адаптуватися і існувати з ним.

Залежно від ступеня формалізації відносин і здатності співробітників впливати на цілі організації виділяють такі види організацій:

Адміністративні організації (підприємства і установи).

Громадські організації (політичні партії, масові рухи, профспілки, релігійні організації, фундації тощо).

Асоціативні організації або напіворганізації (сім'я, науко­ва школа, поселення).

На підставі способу інтеграції членів організації і механізму контролю виділяють:

* примусові — вони спираються на пряме на­сильство, фізичне або військове;

* утилітарні — об'єднують своїх членів на основі матеріального інтересу;

* символічні організації, які об'єднують своїх членів на ос­нові солідарності, яка обумовлена загальними моральними або ідеологічними принципами.

За ступенем формалізації існуючих зв'язків організації поді­ляються на формальні і неформальні.

Формальна організація являє собою систему встановлених адміністрацією правил, стандартів, розпоряджень, програм, що регулюють поведінку працівників і діяльність організації, яка була закріплена в нормативних документах, фіксуючих взаємозв'язок формальних (посадових і професійних) пози­цій. Вимоги до кожної посадової позиції універсальні, рутинні, стандартні і формулюються без урахування особистих особли­востей працівників. Відносини між працівниками будуються як безособистісні і в ідеалі зводяться до відносин між ста ту сами і функціональними позиціями. Формальна організація припускає мінімізацію ролі людського компонента на ділові відносини і зміст діяльності в організаціях.

Неформальна організація це система соціальних зв'язків, дій, норм, що є продуктом більш-менш тривалого міжособистісного і внутрішньогрупового спілкування, яке складається спон­танно.

Неформальна організація є сферою регулювання по­ведінки конкретних людей як в діловому, так і в повсякденно­му житті.

Типи неформальних організацій такі.

Соціально-психологічна — заснована на міжособистісних зв'язках і не орієнтована на досягнення організаційних цілей. Її основу складають почуття (приязні і неприязні, переваги або не­повноцінності, належності до однієї групи) і особові інтереси.

Позаформальна — неформальні відносини у сфері ділової співпраці, направлені на вирішення організаційних задач не­формальними методами.

У будь-якій організації завжди є відома відмінність між фор­мальною офіційною структурою і неформальною, несанкціоно­ваною поведінкою. Існує багато причин такої відмінності: фор­мальна структура завжди трохи застаріває; вона призначена, головним чином, для роботи в рутинних ситуаціях і в меншій мірі — в нерутинних; вона рідко дозволяє тонко розрізняти конкретні ситуації. Односторонній аналіз тільки формальної структури надає досить обмежені можливості для розумін­ня організаційної поведінки і управління нею. В цілому, фор­мальна структура показує, як повинна працювати організація, як слід виконувати роботу, а неформальна — як організація працює насправді. Неформальна організація може мати неод­нозначний вплив на формальну. З одного боку, при великому збігу цих структур складатиметься обстановка, сприятлива для ефективності організації. Але, з іншого боку, при їх незбігу або, тим більше, відкритому конфлікті між цими структурами діяльність організації може бути повністю блокована. Задачею управління і конкретних керівників є зближення формальної і неформальної структур організації..