3. Україна у світ-системному вимірі

Наукова неспроможність теорії стадій економічного зрос­тання полягає у несистемному розгляді сучасного світу. Всі країни зображуються в них як бігуни на довгу дистанцію, де положення кожного залежить від нього самого — його сили, витривалості, наполегливості тощо, які визначають, чи попаде він у групу лідерів, середняків, чи буде у числі відстаючих, які мріють уже не про перемогу, а про те, щоб не зійти з дистанції. У багатьох з нас такий підхід, таке трактування сучасного світу їм ішкликає протесту. І шкода.

Самостійність будь-якої країни на світовій арені, покладена в основу такого підходу, — це не більш ніж свідомо і штучно підтримувана ілюзія. Капіталізм, який зароджувався в рамках окремих країн, по мірі свого розвитку перетворився у світо­ву систему, а після розвалу Радянського Союзу і системи соціалізму — у всесвітню. У процесі глобалізації склалося світове ринкове господарство, і параметри окремих країн, значною мірою залежать від того місця, яке вони займають у системі, від тих функцій, які вони в ній виконують.

Сьогодні безперспективна будь-яка наша спроба знайти ппхід із становища, залишаючись у «системі координат» самої України. Розробка такої стратегії в епоху глобалізації мож­лива лише на основі розуміння сутності і тенденцій розвитку Не тільки окремої країни, але й усього сучасного світу.

Цей процес розкриває концепція світ-системи, створена аме- рикамським соціологом І. Валлерстайном. Сьогодні капіталізм як цілісна система існує тільки як світова система, у рамках якої окремі країни є не більш ніж її підсистеми, що підлягають дії її загальних законів. При цьому змінилися масштаби капіталізму, але не його сутність. Сутністю і метою цієї системи, як і раніше, залишається механізм присвоєння доданого продукту. Проте суб'єктами відносин з приводу виробництва і присвоєння даного продукту в цьому випадку виступають уже не лише окремі класи, але й країни або групи країн, які спираються на ті ж самі ресурси — силу, гроші, знання або інформацію.

Авжеж, їх взаємозв'язок стає набагато складнішим. На змі­ну лінійності відносин двох основних класів у рамках окремого суспільства у глобалізованому просторі сучасного світу взає­модіють сотні суб'єктів, але їх відносини у кожній конкретній взаємодії залишаються, по суті, без змін. Кожний такий суб'єкт взаємодіє з безліччю інших, і результати таких взаємодій за об­сягом, а головне — за напрямком переміщення доданого про­дукту можуть істотно відрізнятися.

Головне — результуюча всіх цих взаємодій. Саме її величина визначає місце окремої країни у світовому рейтингу. Чи то буде ядро світ-системи, яке часто називають «золотим мільярдом» або напівпериферія, чи доля підготувала країні місце в пери­ферії, практично не залишивши їй шансу на вихід з бідності. У цьому питанні світова статистика невблаганна — розрив (протиріччя) між багатими і бідними країнами збільшується з неймовірною швидкістю, ставлячи неминуче питання про межі міцності самої світової системи.

Яким же шляхом відбувається присвоєння доданого продукту? Таких каналів багато, назвемо один: ножиці цін. Власне виробництво в розвинених країнах завжди концентрується на створенні свого роду ексклюзиву — виробництві товарів або послуг, які з тих або інших причин (але найчастіше в силу нау ково-технічного потенціалу) ще не можуть широко тиражува тися іншими країнами, і не настільки важливо, що являє собою цей товар — продукцію аерокосмічної галузі чи програмне за безпечення Microsoft, фінансові послуги чи компакт-диски із записами модних виконавців, супутниковий зв'язок чи імідж модної фірми. їх поєднує головне — монопольне становище на ринку, а отже, й монопольно високі ціни, які часто набагато перевищують реальну вартість товарів. Ця рента, що збирається з усього світу, значною мірою визначає постійно зростаючий розрив у рівні добробуту невеликої кількості країн і більшої частини світу. В цьому полягає ендогенна причина нездійснен­ності теорій модернізації.

І що дивно: виробникові в таких країнах часто немає необ­хідності заощаджувати на витратах, зменшувати собівартість продукції. Часом навіть навпаки: чим вище витрати на вироб­ництво такої продукції, тим вигідніше країні-виробникові — їх сплатить покупець. Десятки й сотні мільйонів доларів, витрачуваних, наприклад, у Голівуді на постановку фільму, — це не «гроші на вітер», а інвестиції в економіку США, сплачені гля­дачами багатьох країн. Авжеж, таку монополію оберігають са­мим ретельним чином.

Коли ж мова йде про випуск однотипної продукції — насам­перед у сільському господарстві — продукція менш розвинених країн або взагалі не допускається на ринок розвинених, або об­кладається величезними митами, а власний сільгоспвиробник одержує від держави громадні дотації, без яких він не витри­мав би конкуренції і розорився. Про вільну конкуренцію, цю святиню лібералізму, у цьому випадку забувають. І всі спроби країн напівпериферії та периферії змінити існуюче становище, насамперед у рамках СОТ, є марними. Свободу торгівлі розви­нені країни розуміють однобоко — тільки для себе, тільки там, де вони мають перевагу і можливість одержувати ренту.

Як правило, світ-систему зображують у вигляді трьох кон­центричних кіл: у центрі їх ядро, потім напівпериферія та пе­риферія. Однак світ-систему можна представити і в іншій про­екції. Якщо концентричні кола — це «вид зверху», то конус — це «вид збоку». У цьому випадку вершина конуса — це ядро світ-системи, її середня частина — напівпериферія, а нижня — периферія. Це дозволяє співвіднести її з тео­рією стадій економічного зростання, що оперує поняттями дондустріального, індустріального і постіндустріального су­спільства, — відповідно: основа конуса, її середня частина й вершина. Схема дозволяє побачити їх внутрішні, ретельно приховувані зв'язки та відносини.

а)

б)

Світ-система: а) вид зверху; б) вид збоку

1 — ядро («золотий мільярд»); 2 — напівпериферія; 3 — пе­риферія.

Для більшої наочності можна запропонувати інший образ, що дозволяє представити не тільки взаємне розташування чистин, але й характер процесів, що протікають у ній. Уявіть банку з молоком і те, у що воно перетворюється через кілька днів: небагато вершків, шар сирної маси, а знизу — сироватка. Якщо сюди ж улити склянку свіжого молока, воно розділиться в тій же пропорції, поповнивши кожну із складових частин. Це й відбулося з пострадянськими країнами, коли вони «влилися» у світову капіталістичну систему. І яким би великим не було б сумарне багатство суспільства — «вершки» і «сироватка» опиняються на протилежних полюсах. Як біохімічні закони для молока, так і непереборний потяг капіталу до зростання місця для інших варіантів не залишають.

Однак є між цими процесами і дві відмінності. По-перше, якщо для молока цей процес одноразовий, то в людському співтоваристві «сепарація» протікає безупинно, з кожним ро­ком збільшуючи розрив між країнами ядра світ-системи та ре­штою держав. І, по-друге, якби якась людина стверджувала, що все молоко без залишку можна перетворити на вершки, її б вва­жали за дурня. Коли те ж саме говорять стосовно суспільства, ми говоримо, що люди стоять на позиціях лібералізму (теорії стадій економічного зростання і т. д.). Це аж ніяк не означає, що ці люди дурні. Скоріше навпаки. Чого не скажеш про тих, хто їм вірить.

Безвихідність країн периферії та напівпериферії випливає з того, що, змушені віддавати доданий продукт більш розвине ним, вони підсилюють шанси останніх не тільки зберегти свою перевагу, але й збільшити існуючий між ними розрив. Для розвинених же країн збереження такого розриву в рівні потен­ціалу саме і є умовою, який дозволяє й надалі привласнювати доданий продукт, що разом із результатами власної діяльності і робить їх процвітаючими. Обсяг доданого продукту, який вилучається щорічно країнами «золотого мільярда» з решти держав, на думку експертів, обчислюється сотнями мільярдів або навіть трильйонів доларів. Є серед них і наші, українські Українські дослідники цієї проблеми вважають, що за роки незалежності Україна вже втратила кілька десятків мільярдів доларів. І процес триває.

При цьому функціонування світ-системи не усунуло проблему відбирання доданої вартості усередині окремих держан, а істотно модифікувало її. У країнах периферії та напівпери ферії проблема доданої вартості загострилася, — оскільки та­ким державам доводиться нести подвійну ношу — забезпечу­вати свою буржуазію та водночас країни «золотого мільярда». Звідси й неминуче зубожіння цієї частини світу.

Додана вартість формально існує і у високорозвинених країнах, але значною мірою вихолощена, оскільки її механізм, який спирається на володіння все тими ж ресурсами — владою, грішми та інформацією, використовується вже не стільки для одержання доданої вартості усередині країни, скільки для пе­рерозподілу тієї, яка надходить з периферії і.напівпериферії. У цьому бере участь все суспільство, у тому числі одержувачі соціальної допомоги. Зародження цієї тенденції та її сутність розкрив ще К. Маркс стосовно Англії XIX ст., назвавши про­цесом «обуржуажування пролетаріату». Тільки за століття останній з незначної тенденції перетворився в сутнісну рису сучасного світу.

До речі, на відміну від вітчизняних соціологів та еконо­містів, які здебільшого заперечують присвоєння доданого продукту розвиненими країнами, останні цього не прихову­ють. Дуже популярний підручник соціології Дж. Масіоніса, що витримав десяток видань, роз'яснює: «Хоча ми схильні вважати благополуччя нашим достоїнством, соціологічний підхід показує, що ці досягнення пов'язані в основному з при­вілейованим становищем, яке займають США в глобальній соціальній системі». Країна, що вміє ефективніше за інших привласнювати доданий продукт, чітко уявляє джерело свого благополуччя. Такою є реальність, подобається це комусь чи ні. І реагувати на неї можна по-різному.

Послідовним борцям з капіталізмом вона не подобається і викликає бажання боротися із цим несправедливим суспіль­ством, замінити його соціалізмом. Варто тільки згадати два по­ложення самого марксизму. По-перше, суспільний лад не змі­ниться раніше, ніж вичерпає свій ресурс. А в сучасній світ-системі його вистачить ще на кілька десятків років.

По-друге, капіталізм не можна перемити в окремо взятій країні. За Марксом, заміна капіталізму можлива тільки одночасно в усіх країнах або принаймні у більшості найрозвинені­ших. Навіть Радянському Союзу, з його історією, повною вели­ких і трагічних подій, не вдалося це спростувати. Глобалізація знчення цієї тези тільки підсилила.

Дещо іншої позиції дотримуються країни напівпериферії та периферії. Вони хочуть змінити світ-систему може й не так радикально, але вже зараз. Неймовірне, здавалося б, зростан­ня цін на нафту, яке почалося у 2005 р., зумовлене, у першу чергу, підвищенням попиту на неї в Китаї. І, як відзначають європейські експерти, це тільки «квіточки»: накопичені цією країною золотовалютні запаси дозволяють «накрутити» на купівлі(!) ціни так, що нафта може стати малодоступною не лише для слаборозвинених, але й для багатьох європейських держав. Саме цим пояснюється негативна реакція Європей­ського Союзу на заяви Росії про можливу переорієнтацію експорту та енергоносіїв на Схід і прагнення Європи взяти ці ресурси під свій контроль шляхом нав'язування їй (Росії) Енергетичної Хартії.

Що ж стосується України, то багато політичних діячів стверджують, що у нас є шанс побудувати соціальну державу з ринковою економікою, досягти стандартів розвинених країн. Можливо, що це й так, але з деякими застереженнями.

По-перше, рішучий ривок у развитку має відбутися у самий найближчий час, а не у далекому майбутньому нашими онука­ми. Так довго сучасна система не проіснує (поцікавтеся про­гнозами експертів на найближчі 50 років).

По-друге, успіху можна досягти не завдяки допомозі високо розвинутих країн, а всупереч їх опору, оскільки ми хочемо позбавити їх права бути щасливими за наш рахунок.

По-третє, для успіху необхідна продумана стратегія. Для її розроблені варто зрозуміти роль і місце України у сучасній світ-системі. Щоб уже зараз розробити заходи, що дозволять, хоча б частково перекрити ті канали, якими створена в країні додана вартість перетікає до щасливих власників соціальних економік і, навпаки — розширити ті нечисленні, по яких вона надходить до нас.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1 Охарактеризуйте основні теорії суспільства.

2. Дайте визначення суспільства та назвіть його ознаки за Е. Шиллзом. Чим відрізняються по няття суспільства, держави, країни?

3. Назвіть основні характеристики суспільства як системи.

4. Назвіть основні сфери та функції суспільства.

5. Чим відрізняються еволюційні та революційні зміни в суспільстві? Наведіть приклади революційних та еволюцій­них соціальних змін.

6. Які причини спричиняють соціальні зміни? 7 У чому полягає сутність теорії революційного розвитку суспільства. Що є економічною основою революції за К. Марксом? Які типи суспільства визначав К. Маркс? 8. У чому полягає сутність теорій еволюційного розвитку суспільства?

9.Охарактеризуйте доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне суспільство.

10. Що таке модернізація? Чим відрізняється органічний вид модернізації від неорганічного? У чому полягає сутність теорій циклічного розвитку суспільства? Що таке «світ-система», та її характеристики.

11. Яке місце України в сучасній світ-системі, чи існують для неї можливості потрапити до її ядра?

ТЕМА . КУЛЬТУРА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН

План викладу

1. Поняття, характеристики та функції культури

2. Базисні елементи культури

3. Культурне розмаїття. Види культури

4. Етноцентризм і культурний релятивізм

Культура — це місток у минуле і провідник у майбутнє.

Китайська мудрість

Ключові поняття й терміни: культура, матеріальна та духовна культура, мова, символи, цінності, норми, технології, панівна культу­ра, субкультура, контркультура, елітарна культура, народна культу­ра, масова культура, етноцентризм, культурний релятивізм.

Вивчаючи соціальне життя людей, соціологія намагаєть­ся відповісти на питання: «Чому люди діють у той чи інший спосіб?» Е. Контон стверджує: якщо збентежити жінку, яка приймає ванну, те, які частини тіла вона буде закривати, зале­жить від культурних традицій. Жінка, що сповідує іслам, за­криє обличчя, мешканка Лаосу — груди, островів Самоа — пу­пок, жінка з Суматри — коліна, а європейська жінка однією рукою закриватиме груди, а іншою зону геніталій. Щоб дати відповідь, слід звернутися до культурних норм, цінностей, моделей поведінки, притаманних конкретному суспільству. Культура впливає на наші вчинки та думки незалежно від того, замислюємося ми над цим чи ні. Тому для соціолога су­спільне життя, соціальна реальність — це завжди соціокуль- турна реальність, а для соціології соціокультурний підхід — один з найголовніших.