5.5. Педагогічна культура епохи Відродження

Епоха Відродження пов'язана із значними змінами у соціально-економічній та духовній сферах життя. Формується нова ідеологія, новий світогляд і світосприйняття. Най­більш яскраво ці тенденції можна прослідкувати в Італії. у Західній і Центральній Європі утворюються буржуазні нації» посилюються економічні взаємозв'язки між держа­вами, інтенсифікується процес первинного накопичення ка­піталу, виникають національні мови.

У філософії та педагогіці висувається ідеал життєрадіс­ної, сильної духом і тілом людини. Зразки античної куль­тури стають еталонами поведінки. У педагогічній культурі, поряд з традиційними християнськими цінностями, значна частина європейських мислителів пропагує достатньо супе­речні та небезпечні ідеї. У радянський період у вітчизняній філософській і педагогічній літературі перехід із Середніх віків у Новий час був представлений однозначно світлим (розсіявся «морок середньовіччя»). Однак це дуже небезпеч­ний стереотип сприйняття культури. Людина, опинившись у центрі світу, сприймала його як полігон для своїх гло­бальних експериментів. Мільйони людей були виховані на педагогічній парадигмі «Ми — Боги, Ми — Титани». Ці іде­али стали основою для перетворень у сфері природи та су­спільства.

«Усі покоління, що живуть тепер, у тому числі й ті, що мають жити завтра, виховуються в дусі людиноцентризму епохи Відродження й перетворювального титанізму, «в ДУсі, вже зараз явно несучасному й здатному викликати серйозні лиха, просто небезпечному» (Рубцов А. Стерео­типи восприятия культури // Народное образование. — 1999. - № ₂).

Епоха є суперечною: висовуючи ідеал вільної, всебічно Розвинутої особистості, стверджуючи пошану до людини, віру в його сили, вона деформувала цілу низку основоположних християнських духовних і моральних цінностей, звільнивши людину від цілої низки обмежень і моральних табу вироблених світовою людською культурою протягом тисячоліть. Середньовічна освіта і виховання носили яскраво виявлений релігійно-догматичний характер. Головною її пер вагою було формування християнського світогляду й християнської моралі. Однак вони мали й великі недоліки У школах панував формалізм, схоластика, сувора дисципліна, вживалися покарання, вчителі часто не мали професійної підготовки.

Епоха Відродження на зміну ідеалу споглядання внес­ла ідеал дії, творчості.

Найбільш яскраво головні педагогічні ідеї представлено у працях П. Верджеріо (1350-1444); М. Веджо (1406-56) Е. Пікколоміні (1405-64), Л. Бруні (1369-1444) — в І_та.' лії; Х.Л. Мвеса (1492-1540) — в Іспанії; Т. Мора (1478-1535), Р. Ашама (1515-68) — в Англії, Ф. Рабле (1483-1553), М. Монтеня (1535-1592) — у Франції, Р. Агріколи (1443-85), І. Рейхліна (1455-1522) — у Німеччині; Еразма Роттердамського (1439-1536) — у Нідерландах.

Гуманісти по-новому відкрили, як багато для європей­ської культури зробили Афіни й Рим. Вивчення греко-римської культури — це найкращий шлях виховання. По-новому гуманісти підходили до методів навчання й вихо­вання. Як зразок, вони розглядали ідеї Квінтіліана. Ідеал всебічно розвинутої особистості, висунутий ще в Афінах, був наповнений новим змістом. Самі гуманісти були живим втіленням своїх ідей. Багато з них були одночас­но і поетами, і філософами, і воїнами, і політиками, і ком­позиторами. Велику увагу вони приділяли фізичному вихованню, загартовуванню, гігієні.

Особливу увагу гуманісти приділяли трудовому вихован­ню. Т. Мор підкреслював обов'язкову участь усіх грома­дян у виробничій праці, обов'язково з'єднаної з освітою. У своєму творі «Утопія» Томас Мор описав ідеальне суспільство, виклав свої погляди на виховання. Мета су­спільства — дати кожному можливість розвивати свої ду­ховні сили, займатися вивченням наук і мистецтв. Головні людські якості: скромність, доброчинність, працелюбність, доброта.

Основа морального виховання — релігійна. Священи­ки повинні «наставляти у моралі». Томас Мор був като­ликом, однак він був далеким від релігійного фанатизму. Виховання моральної культури є найпершою виховною проблемою. Паралельно з цим людині треба дати освіту. Тільки освічена людина здатна досягти щастя.

Діти й дорослі повинні працювати, відвідувати навчальні зняття, слухати музику, займатися філософією, наукою. Особливу увагу Мор приділяв жіночій освіті. Він цінував у жсінці вченість у сполученні з притаманною їй доброчин­ністю.

Головні педагогічні ідеї Відродження втілити було дуже складно. Між ідеалами гуманістів та реальними умовами виховання й освіти існував великий дисбаланс. Ідеї природовідповідності виховання, демократизації системи на­вчання, збагачення методів і змісту виховання й освіти благотворно вплинули на розвиток європейської системи освіти. Ці ідеї втілювались у практику протягом століть.

Одним з головних центрів нової гуманістичної культу­ри стала Платонівська академія у Флоренції. Крім неї май­же в усіх країнах Європи виникали гуртки інтелектуалів. Прищеплення своїм сучасникам нових ідей — це стало одним з головних напрямків діяльності гуманістів. Значне місце в їхній творчості займали переклади й коментарі ан­тичних авторів. Цей напрям у культурі одержав назву «філологічного» гуманізму. Вивчення латинської грамати­ки, наслідування античних класиків стало домінуючим у середній освіті.

Християнські ідеали, як і колись, панували у європей­ській культурі, але вони піддалися значній трансформації. Е. Роттердамський намагався поєднати античну й христи­янську культуру у процесі формування та виховання особистості. Люди, на його думку, є рівними, незалежно від їхнього походження. Для всіх характерними є прагнення До самовдосконалення, але шляхетність і знатність визна­чається не походженням, а особистою активністю, діяльністю, способом життя. Ці дві ідеї є типовими для значної частини гуманістів. Освіта повинна зайняти головну роль У Формуванні людини. Усі провідні педагогічні питання гу­маністи починають розглядати у безпосередньому зв'язку з ідеєю вдосконалення суспільства.

У 20-ті роки XV ст. два італійських педагога створю­сь «експериментальні» школи. Вітторіно да Фельтре (1378-1446) створив школу, що ввійшла в історію розвиток освіти, як «Будинок радості». Це була придворна школа якій, поряд з дітьми мантуанського герцога вчилося ще більш, ніж сорок, незаможних учнів і сорок дітей : них. У школі навчалися хлопчики й дівчатка. У розвивалися творчі здібності, самостійність. Головними предметами у школі Вітторіно да Фельтре були класичні мови й література. Методика викладання нагадувала ора­торську школу Квінтіліана. На початкових етапах навчан­ня було багато творчих завдань, ігор. Давалися також знання із сфери точних наук. Поряд з моральним та ес­тетичним вихованням приділялася увага фізичному ви­хованню (прогулянки, танці, ігри та ін).

У Феррарі іншу школу очолив Гуаріно Гуаріні (1374-1460). Крім дітей маркіза, тут навчалися сини бідняків. Гуаріно намагався підготувати своїх вихованців до трудо­вої діяльності, дати професійні знання. У його школі були представлені предмети природничо-наукового циклу. Як і Вітторіно да Фельтре, Гуаріно Гуаріні надавав великого зна­чення формуванню громадянських якостей. Викладачі шко­ли приділяли велику увагу аналізу сучасних проблем, порів­нюючи їх з прецедентами, що були взяті з античної історії. Школа Гуаріні при його сині переросте в університет.

Ціла низка нових навчальних закладів виникає у Фран­ції, Німеччині, Нідерландах, Іспанії та Англії.

У Франції багато коледжів відкриває Гійом Бюде (1468-1540). Він, поряд з викладанням мов, вводить нові курси, наповнені фактами із сфери економіки, політики. Буде складає найбільш фундаментальний на той час під­ручник і словник давньогрецької мови.

Образ людини нового часу створює Мішель Монтеяь (1533-1592) у своєму тритомному творі «Досліди». Дослі­дження, за М. Монтенем, це основа людського знання. Людину з дитинства треба вчити самостійно мислити й вирішувати проблеми. М.Монтень у кожній дитині бачить індивідуальність. Дитина перетворюється в особистість не стільки завдяки знанням, скільки завдяки розвитку своїх аналітичних здібностей, умінню самостійно мислити. Сучасна школа — це в'язниця, звідки чути крики дітей, над якими знущаються. У школі більше повинен говорити учень, а вчитель повинен більше слухати. Учнів необхідно, як це не важко, привчати досліджувати довкілля. М.Монтень вважав утопією енциклопедичну освіту («не можна навчити багатьом речам»). Найбільш ефективно з’єднувати учнів з довкіллям, через тисячі взаємозв'язків і взаємодій.

Цікавою є педагогічна спадщина Хуана Луїса Вівеса (14492-1540). Вівес певний час був наставником дочки англійського короля Генріха VII, він є відомим, як автор низки педагогічних трактатів. Вівес пропонував більш гнучко ставитися до античної культури* не копіювати методи Цицерона, Квінтіліана. На першому місці у Віве­са — необхідність обліку психофізіологічних можливостей дітей, вживання сократівських методів навчання. Більшу роль повинно відіграти шкільне, ніж домашнє, навчання й виховання, хоча ці види виховання він не протиставляє. Процес навчання залежить від закономірностей пізнання. Жінки нарівні з чоловіками повинні одержувати освіту.

Багато цінного гуманісти внесли у методи вивчення мов. Більшість з них вважали, що вивчення повинно роз­починатися з рідної мови, далі — мов сусідніх народів і тільки потім — латинської та грецької. Р. Ашам (1515— 1568) розробив новий метод навчання латинської мови. У його основу було покладено переклад оригінального тексту на рідну мову, граматичний аналіз вже зрозуміло­го тексту й зворотний переклад з рідної мови на латин­ську. Книгу Ашама «Шкільний учитель» англійці і сьо­годні вважають зразковим твором з питань виховання й навчання, що може служити керівництвом для вивчен­ня мов.

Однією з найвидатніпіих фігур нового гуманістичного виховання у Німеччині став Рудольф Агрікола (1444-1485). "ін розробив триступеневу програму гуманітарно-філологічної освіти. Перший ступінь навчання — елементарний (знайомство з основами дисциплін, що вивчаються); другий — граматичний (заснований на поглибленому вивчен-⁸¹ граматичних форм та побудов); третій — логічний (пе­редбачає достатньо високий рівень володіння мовами).

Деякі гуманісти відходили від демократичних тенденцій у своїх педагогічних проектах. Наприклад, англієць Томас Еліот (1490-1546) розробив проект виховання й навчання для «шляхетних» дітей. Гуманістичний ідеал всебічно розвиненої особистості у нього стосується моделі ви. ховання аристократів.

На початку XVI ст. гуманістична думка стикається з новим реформаційним рухом, який боровся з католицизмом. Хоча в частині філософських і педагогічних питань думки гуманістів і представників Реформації збігалися, у головному вони були діаметрально протилежними.

Діяльність Мартіна Лютера (1483-1546), Жана Кель­віна (1509-1564), Ульриха Цвінглі (1484-1582) була спря­мована проти середньовічної католицької церкви, вимага­ла зміни релігійної свідомості народу в дусі християнсь­кої віри. Найбільш характерним для реформаторів було скасування пишної обрядності, протиставлення авторите­ту Біблії соціально-політичній діяльності середньовічної католицької церкви. Ідеологи Реформації звинуватили католицизм у викривленні вчення Христа. Головним завданням вони вважали повернення до правдивого хрис­тиянства апостольських часів.

Мартин Лютер не заперечував цінності активної ді­яльності на землі. Успіх трудової діяльності є показником Божої благодаті. Сама реформаційна боротьба була неоднорідною. У Німеччині спостерігалося дві течії: бюр­герська й селянська (Т. Мюнцер). Реформатори прагнули розширити мережу навчальних закладів, висунули гасло загального елементарного навчання для дітей всіх прошарків.

Для утримання шкіл використовувалися приватні пожертвування й секуляризоване церковне майно. Навчан­ня стало проводитися рідною мовою. При церквах утворю­валися школи. У церковних статутах були розділи, Ш° стосувалися організації навчання, регулювання часу занять, укладання програм виховання, уроків.

По всій Європі виникають світські організації та брат­ства. Вони були характерними для католиків і протеста­нтів. В багатьох братствах було загальне майно, сумісне харчування й робота, однаковий одяг. Серед соціальних завдань у багатьох братствах головним було виховання й освіта. Одна з найкрупніших католицьких організацій XV ст. — брати спільного життя» — створила цілий ряд шкіл: французьку школу в Льєжі, голландські у Зволлі та Девенері. Девентерську школу закінчили М. Кузанський, Е. Рот-ердамський, Р. Агрікола та ін. Ці навчальні заклади від­значалися високою кваліфікацією викладачів, цілою низ­кою нововведень, оригінальними методами навчання, вчителям допомагали старші учні. Поступово вводилася система іспитів.

На думку М. Лютера, однією з головних завдань почат­кової школи було навчання читання й розуміння Біблії. Середня школа повинна була служити підготовці кваліфі­кованих кадрів для держави. Невдовзі, після придушення селянського повстання у Німеччині, М. Лютер відмовляєть­ся від ідеї загальної освіти.

Прибічники М. Лютера Філій Меланхтон (1497-1560) та Йоганн Штурм (1507-1587) створили два показових нав­чальних заклади, у яких здійснювали свої педагогічні ідеї. Меланхтон у Віттенберзі відкрив приватну школу. Навчання в ній проходило на латинській основі. Діти поділялися на класи, передусім вивчалася латинь, рідна мова витіснялася. Велика увага приділялася Закону Бо­жому, співам, римській та грецькій поетиці і прозі.

У 1538 р. Й. Штурм у Страсбурзі створює гімназію, де виховання й навчання базується на: доброчинності, крас­номовстві, знанні. Крім гуманітарних предметів, вивчала­ся геометрія, красномовство. Учні добре знали мови.

Французька Реформація була менш радикальною, ніж німецька, її антипапська спрямованість була приглушеною, лоча у Паризькому університеті гриміли словесні баталії. Показовим навчальним закладом у Франції можна Узвати Гієнський коледж у Бордо. В ньому глибоко ви­далася французька мова, вживалася методика широкої Розмовної практики, а не зубріння латинських текстів. . Мартін Лютер переклав Біблію німецькою мовою, Каль-*⁸ — французькою, Уіяльм Гіндель (1484-1536) — анг­орського мовою.

Широкі верстви населення Англії, Франції, Німеччини в язували з Реформацією соціально-політичні зміни. Одним з головних факторів цих змін повинна була стати нова система освіти. Буржуазне суспільство, що тільки народжувалося, формувало нову духовну культуру. Але в ній яскраво виділялися й традиційні цінності: християнські ідеали спільності, працелюбства, народність, громадянськість.

З середини XVI ст. набирає силу католицька реакція Одним з яскравих її представників був Ігнатій Лойола (1481-1556). У його педагогічних поглядах, без сумніву присутні ідеї Вівеса. Контрреформація мала й позитивні тенденції. Це ідея загальнодоступних початкових шкіл нова система середніх закладів, які повинні були підтри­мувати й пропагувати ортодоксальний католицизм. Єзуїтам належать цікаві знахідки у сфері виховання й навчан­ня: шкільне самоврядування, змагання між класами, кон­курси, різного роду заохочення, театралізація навчання й виховання. Однак було створено й міцну систему маніпу­лювання громадською думкою.

Епоха, що має назву Відродження, незважаючи на супе­речливість головних своїх тенденцій і пошуків в економі­ці, політиці, культурі, освіті, є однією з унікальних епох, що принесла підйом творчих сил людства, створила нові оригінальні системи навчання й виховання. У її надрах намітилися дві головні тенденції соціалізації людини: гуманістична, що проповідувала гармонійний розвиток вільної особистості, яка перетворює суспільство і природу, та реформаційна, що пропагувала ідеал спільноти і визначала функціонування особистості в межах громади, а та­кож намагалася реформувати католицизм.

Педагогіка Відродження створила новий тип школи, що орієнтувала учнів на практичне вирішення задач, на знан­ня, що базуються на світських і раціоналістичних принци­пах (дослідного походження). Проте кількість таких на­вчальних закладів була ще невеликою, а ідея загальної осві­ти не була практично здійснена.

276