- •Рецензенти:
- •1.1. Педагогіка як наука 11
- •2.1. Дидактичні основи процесу навчання...........71
- •5.2. Виховання в Давньому Римі 247
- •Загальні основи педагогіки
- •1.1. Педагогіка як наука
- •1.1.1. Предмет та завдання педагогіки
- •1.1.2. Основні категорії педагогіки
- •1.1.3. Педагогічні закони і закономірності
- •1.1.4. Виникнення та розвиток педагогіки
- •1.2. Методи педагогічного дослідження
- •1.3.1. Біологізаторські та соціологізаторські концепції розвитку людини. Педологія
- •1.3.2. Фактори розвитку людини
- •1.4. Вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини
- •1.4.1. Закономірності розвитку в різні
- •1.4.2. Особливості розвитку і виховання дітей різного віку
- •1.5. Особистість учителя сучасної школи
- •1.6. Педагогічна техніка вчителя
- •1.7. Педагогічний процес як система
- •1.7.1. Цілісний педагогічний процес
- •1.7.2. Діалектика педагогічного процесу
- •1.7.3. Загальні закономірності педагогічного процесу
- •1.7.4. Етапи педагогічного процесу
- •1.8. Педагогічна технологія як
- •1.9. Система освіти в Україні
- •1.9.1. Державна національна програма «Освіта» (Україна у XXI ст.)
- •1.9.2. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти (18.06.96 р.)
- •1.9.3. Закон України «Про освіту» (23.03.1996 р.)
- •1.9.4. Закон України «Про загальну середню освіту» (13.05.1999 р.)
- •1.9.5. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес
- •2.1. Дидактичні основи процесу навчання
- •2.1.1. Історичний екскурс (різноманітні системи навчання)
- •2.1.2. Сутність навчання, його структура та функції
- •2.1.3. Зміст загальної середньої освіти. Функції навчальних дисциплін
- •2.1.4. Закономірності навчання
- •2.1.5. Принципи навчання
- •2.2.1 Активні методи навчання
- •2.3. Види навчання
- •2.3.1. Проблемне навчання
- •2.3.2. Програмоване навчання
- •2.3.3. Індивідуалізоване навчання
- •2.3.4. Модульне навчання
- •2.3.5. Комп'ютерне навчання
- •2.3.6. Дистанційне навчання
- •2.4. Стилі навчання
- •2.5. Технології навчання
- •2.6. Форми організації процесу навчання
- •2.6.1. Загальна характеристика організаційних форм навчання
- •2.6.2. Урок — основна форма організації навчання
- •2.6.3. Інші форми організації навчання
- •2.7. Перевірка й оцінка результатів навчання
- •3.1. Сутність процесу виховання. Принципи виховання
- •3.2. Методи виховання
- •3.3. Виховання особистості в колективі
- •3.4. Моральне виховання
- •3.5. Моральне самовиховання учнів
- •3.6. Естетичне виховання
- •3.7. Розумове виховання
- •3.8. Патріотичне виховання учнів. Формування культури міжнаціональних відносин
- •3.9. Трудове виховання і профорієнтація
- •3.10. Робота з важковиховуваними дітьми
- •3.12. Класне керівництво й учнівський колектив
- •3.14. Сутність гуманістичних відносин у педагогічній діяльності
- •Основні ознаки співробітництва
- •Управління освітніми системами
- •4.1. Теоретичні засадиуправління загальною середньою освітою в україні
- •4.1.1. Рівні загальної середньої освіти
- •4.1.2. Стратегічні завдання та пріоритетні напрями розвитку загальної середньої освіти
- •4.1.3. Система державного управління загальною середньою освітою
- •4.1.4. Заклади системи загальної освіти
- •4.1.5. Шляхи та засоби оновлення функцій управління сучасними закладами загальної середньої освіти
- •4.2. Педагогічний менеджмент як сучасна концепція внутрішкільного управління
- •4.2.1. Основні поняття традиційної теорії внутрішкільного керівництва
- •4.2.2. Основні підходи до визначення сутності поняття «педагогічний менеджмент»
- •4.2.3. Що таке педагогічний менеджмент?
- •4.2.4. Характеристика функцій і принципів педагогічного менеджменту
- •4.2.5. Сутність професійної діяльності керівника сучасного навчально-виховного закладу як менеджера освіти
- •4.2.6. Сутність самоменеджменту в професійній діяльності керівника сучасного закладу
- •Нариси з історії педагогіки
- •5.1. Виховання у Давній Греції
- •5.2. Виховання в Давньому Римі
- •5.3. Значення християнства для виховання
- •5.4. Освіта, школи, університет в середні віки
- •5.5. Педагогічна культура епохи Відродження
- •5.6. Педагогічні погляди я.А. Коменського
- •5.7. Педагогічні погляди:
- •Д. Локка, ж-ж. Руссо,
- •Й.Г. Песталоцці, а. Дістервега,
- •Й.Ф.Гербарта
- •5.8. Основні віхи розвитку освіти і педагогічної думки в Україні (х-хіх століття)
- •5.8.1. Освіта і педагогічна думка в Київській Русі до середини XIII століття
- •5.8.2. Становлення педагогічної теорії і практики в Україні в другій половині хіп-хуш століття
- •5.8.3. Вплив соціально-політичних та економічних зрушень на освіту і педагогічну думку України в XIX столітті
- •5.9. Педагогічна система к.Д. Ушинського
- •5.10. Софія Русова
- •5.11. Освіта в Україні у XX сторіччі (1900-1933 рр.)
- •5.12. Педагогічні погляди а.С. Макаренка
- •5.13. Педагогічна творчість в.О. Сухомлинського
- •5.14. Педагоги-новатори сьогодення
- •Педагогіка
- •61022, Харків-22, пр. Правди, 7, кв. 31.
4.1.4. Заклади системи загальної освіти
Сучасний навчально-виховний заклад — це елемент національної системи освіти, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття загальної освіти, її інтелектуальний духовний і фізичний розвиток, соціальну адаптацію та підготовку до навчання у вищій школі, майбутньої професійної діяльності та повноцінного життя у суспільстві. Традиційним і основним типом навчально-виховного закладу у сучасній національній системі загальної освіти є середня загальноосвітня школа. Сучасна загальноосвітня середня школа покликана здійснювати розумове, трудове, моральне, фізичне й естетичне виховання учнів, прилучаючи підростаюче покоління до духовної культури й матеріального виробництва, озброюючи його необхідними знаннями і способами діяльності.
Школа — це навчально-виховний заклад для навчання, освіти і виховання дітей, молоді та дорослих. Школа — явище історичне, завдання й зміст діяльності якої змінювався зі зміною суспільно-економічного ладу. Школи поділяють:
за обсягом знань — на початкові, основні середні, старші середні й вищі;
за характером знань — на загальноосвітні й професійні;
за віком учнів — для дітей, молоді і дорослих;
за тим, хто їх утримує, — на державні, приватні й муніципальні (органів місцевого самоврядування), громадські;
за статтю учнів — сумісні (для учнів обох статей) і роздільні (чоловічі, жіночі);
за часом перебування й характером організації учнів — на школи-інтернати (пансіонати), де учні навчаються і живуть, та школи з подовженим днем, в яких учні тільки навчаються;
за відношенням до релігії — на конфесійні й світські.
Вирішальною передумовою перспективного розвитку сучасних середніх навчально-виховних закладів є створення демократичної структури загальної освіти на основі застосування засад державно-суспільної системи управління, яка має на меті:
координацію і взаємозв'язок різних ланок цієї системи з метою всебічного і гармонійного розвитку особистості, її професійної орієнтації та загальної підготовки;
всебічну демократизацію освіти, яка передбачає постійний розвиток самостійності та відповідальності керівників навчально-виховних закладів і кожного члена його колективу;
органічне поєднання в управлінні закладом освіти державних і суспільних основ, відмову від командно-адміністративних методів управління; гласність, виборність і періодичну заміну управлінських органів і керівників;
урахування національних і регіональних особливостей розвитку освіти в Україні;
орієнтацію управлінських рішень на кінцевий результат, послідовне здійснення системно-цільового підходу в управлінні;
забезпечення глибокого аналізу середньої освіти; упорядкування системи планування, організації і контролю;
створення умов для творчої роботи керівних та педагогічних працівників загальноосвітніх закладів щодо організації навчально-виховного процесу.
Процес демократизації, який відбувається в суспільному житті України, обумовив виникнення і розвиток навчально-виховних закладів нового типу: ліцеїв, гімназій, коледжів, авторських та приватних шкіл, шкіл-комплексів. Повноцінний розвиток нових навчально-виховних закладів вимагає додержання ряду умов: наукових, матеріально-фінансових, кадрових, психологічних, соціальних, педагогічних та ін., а також визначення їх соціально-педагогічного статусу та провідних функцій. Так, діючими нормативними документами Міністерства освіти і науки України визначено, що гімназії та ліцеї створюються для пошуку, навчання, виховання й розвитку обдарованих і талановитих дітей. Вони повинні відродити і зміцнити інтелектуальний потенціал України та започаткувати мережу закладів освіти, яка б доповнювала масову загальноосвітню школу за змістом, методами та формами навчання й виховання. Одним із важливих еле-
ментів у діяльності гімназій та ліцеїв є пошук обдарованих дітей, тому діючими нормативними документами де передбачено входження в їх структуру школи першого ступеня (перших — четвертих класів).
Гімназія — це середній навчально-виховний заклад освіти, що зорієнтований на навчання і виховання здібних та обдарованих дітей, який починає працювати з учнями після закінчення школи першого ступеня (з І по VII клас). Діяльність гімназії спрямована на забезпечення науково-теоретичної, класичної гуманітарної (з певним профілем або без нього), загальнокультурної підготовки учнів.
Мета: активна участь у процесі формування інтелектуального потенціалу держави, розвиток вищих соціальних потреб особистості, громадянського та духовного відродження.
Завдання: вияв найбільш здібних та обдарованих дітей; створення умов для розвитку індивідуальних здібностей кожної особистості на основі розширення базового компонента; формування потреб до саморозвитку та самонавчання; підготовка учнів до здобуття вищої освіти; творчої праці в різних сферах наукової та практичної діяльності.
Гімназія може мати напрямок: гуманітарний, педагогічний, технічний та ін. Комплектування гімназії здійснюється спеціальною комісією за конкурсом абітурієнтів. Випускникам видаються атестати про середню освіту.
Ліцей — це середній загальноосвітній заклад, зорієнтований на навчання й виховання дітей, які вже закінчили 7(8) класів загальноосвітньої школи або мають неповну середню освіту. Його діяльність спрямована на одержання учнями освіти понад державний мінімум та здійснення науково-практичної підготовки. Ліцеї повинні мати чітко визначений профіль (технічний, гуманітарний) і відповідні умови для залучення учнів до науково-дослідної, експериментальної, конструкторської діяльності з обраного профілю.
Мета: формування інтелектуального потенціалу суспільства.
Завдання: надання найбільш здібним та обдарованим учням оптимальних умов щодо здобуття повноцінної освіти, реалізація індивідуальних творчих запитів, здійснення
загальноосвітньої допрофесійної підготовки до навчання у вищих навчальних закладах освіти.
Однією з вимог, якої слід дотримуватися при створенні гімназій та ліцеїв, є наявність базових наукових установ або вищих навчальних закладів.
Коледж — це модель елітарної школи (раніше — спецшкола), де проходять відбір діти за критерієм сформованої певної пізнавальної чи творчої потреби. У навчально-виховному процесі коледжу, що може мати профіль: технічна, музична чи художня творчість, туризм або спорт, роль провідної діяльності виконує пізнання чи творчість. Пріоритет пізнавальної чи творчої діяльності не виключає розвитку сфери дозвілля. Структура та характер провідної діяльності визначає ліберально-демократичний тип відносин між учасниками навчально-виховного процесу. Ідеологія коледжу будується на ідеї престижу цього закладу, який спеціально створено та який постійно відтворюється й відроджується. Імідж коледжу формується за рахунок корпоративної етики.
Школа-комплекс — це модель навчального закладу, мета якого спрямована на забезпечення інтеграції всіх ланок безперервної освіти особистості, або інтеграції різноманітних форм розвитку її розумових, фізичних та художньо-естетичних здібностей. Як система забезпечення безперервної освіти, школа-комплекс передбачає в своїй структурі такі елементи:
центр сім'ї і раннього дитинства;
дитячий заклад як передпочаткову школу;
початкову школу;
основну і середню школу;
певне виробництво (науково-виробниче об'єднання) чи окремий вищий заклад освіти.
Як система забезпечення інтеграції форм розумового, Фізичного, художньо-естетичного розвитку особистості Дитини, школа-комплекс вибудовується на таких підсистемах:
дитячий заклад профільного типу; початкова, основна і середня школа;
музична, художня, спортивна школа;
філіал юридичного, медичного, музичного, театрального та ін. ліцеїв чи відповідних факультетів середніх професійних або вищих навчальних закладів
Специфіка функціонування шкіл-комплексів обумовлена тим, що в них навчально-виховний процес побудовано на ідеї динамізму пошуку ефективних і варіативних шляхів формування особистості дитини, на підставі врахування її індивідуальних та вікових особливостей, і розуміння школи як соціокультурного інституту, що забезпечує фізичне, моральне й соціальне благополуччя кожної дитини як суб'єкта суспільних відносин.
Авторська школа — навчально-виховний заклад, що проектується автором — директором чи педагогічним колективом, в якому система організації навчання і виховання будується на базі однієї чи низки провідних психолого-педагогічних ідей. Окрема система, що покладена в основу авторської школи, зорієнтована на розвиток особистості дитини, удосконалення її відносин та взаємодії із зовнішнім середовищем, оптимізацію міжвікових стосунків учасників навчально-виховного процесу та їхньої співтворчості.
Виховні системи всіх авторських шкіл (С.Т. Шацького, А. С. Макаренка, В. М. Сороки-Росинського, С. М. Ри-верса, В. А. Караковського, М. П. Гузика та ін.) містять: комплекс виховних цілей та завдань; єдність людей, що їх реалізують; певну структуру відносин, що спеціально формується між учасниками педагогічної діяльності; певне навколишнє середовище, що застосовується школою для реалізації нею своїх провідних функцій.
Ефективність функціонування авторської школи визначається за критеріями «факту» та «якості». «Критеріями факту» є: упорядкованість життєдіяльності школи; наявність сформованого педагогічного колективу як команди однодумців; інтегрованість форм і методів навчально-виховної роботи у вигляді комплексів чи систем (центри, клуби, ключові заходи, тематичні програми і т. ін.). «Критеріями якості» виступають: ступінь відповідності виховної системи поставленим завданням; загальний морально-психологічний клімат; стиль ділових, творчих, міжособистісних відносин; самопочуття дитини; рівень навченості та вихованості випускників школи.
Загальноосвітній навчальний заклад недержавної (приватної) форми власності є складовою національні системи освіти і виступає в ній, як альтернативна форма
реалізації соціальних перетворень та суспільних відносин, до узаконена чинним законодавством України та Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні відносини між країнами. Ініціатором його створення можуть бути суспільні та релігійні організації, навчально-виховні заклади, підприємства, кооперативи, професійні об'єднання, окремі сім'ї або громадяни.
Навчальні заклади недержавної форми власності покликані забезпечити сприятливі умови для реалізації педагогічної ініціативи, самовираження суб'єктів навчально-виховного процесу, розкриття їхніх нахилів, здібностей і обдарованості. Приватний навчальний заклад — це відкрита, складна, динамічна соціально-педагогічна система, що задовольняє замовлення суспільства, запити засновників і потреби батьків та учнів, і якій притаманні властиві ознаки класичної системи:
наявність компонентів (педагогічний і учнівський колектив, адміністративно-управлінська ланка, обслуговуючий персонал, колектив засновників, батьківський колектив);
взаємозв'язок і взаємозумовленість між компонентами системи (школи);
зв'язок із зовнішнім середовищем;
ієрархічна підпорядкованість складових системи управління;
цілепокладання педагогічно доцільного функціонування системи.
Заклади освіти різних типів приватної форми власності мають право на видачу випускникам сертифікату, еквівалентного атестату державної школи, і розвиваються у Різних напрямах: школа співтворчості, школа усмішок, школа доброго настрою, школа бізнесу, гімназія «Гармонія» та ін. Вони можуть бути змішаного типу, що створені для забезпечення додаткової освітньої підготовки дітей та догляду за ними.
Незважаючи на певні відмінності у фінансово-господарській діяльності та управлінсько-адміністративній ланці, уклади освіти різних типів недержавної форми власності використовують не тільки інноваційні, а й класичні наукові підходи, ідеї, теорії управління соціально-педагочними системами, що сприяє досягненню ними ефективні навчання й виховання підростаючого покоління.