3.12. Класне керівництво й учнівський колектив

Сьогоднішні соціально-економічні зміни в нашому су­спільстві торкнулися кожної школи, кожної сім'ї, кожно­го Учня. Процес соціальної адаптації школярів надзвичайно Ускладнився. Школярі досить рано беруть реальну участь У всіх сферах життя. Філософи, педагоги, психологи, що Працюють з підлітками, відзначають, що у вихованні відбувається відставання росту моральних устоїв у сприйнятті Дійсності. Частіше переважають раціональні устої над почуттєвими. Дисбаланс, що виникає між моральним і раціональним, призводить до дисгармонії у процесі розвитку школярів. Часто домінує прагматичне, або споживацькі ставлення до суспільства, цинічне ставлення до традицій них цінностей: порядності, почуття честі, совісті, обов'язку.

Шкала цінностей сучасного школяра за останні 10-ід років серйозно змінилася, суттєво відрізняються його інтереси, мотиви, потреби, моральні ідеали від потреб і цін­ностей підлітків і школярів 80-х років.

Класний керівник, паралельно з батьком і матір'ю₎ повинен стати людиною, до якої діти повинні приходити з наболілими проблемами. Вибір форм праці класного керівника залежить не тільки від його педагогічної куль­тури, але, передусім, від динаміки потреб та інтересів шко­лярів.

Школа вийшла на новий рівень у своєму пошуку ефек­тивної методики виховання. Вчитель, класний керівник повинні відмовитися від суворого авторитаризму, безпомічного лібералізму, вони повинні прагнути до більш оп­тимальних форм співпраці, стимуляції шкільного, класного самоврядування.

Яку роль відіграє класний керівник у сучасній школі? Чи потрібен інститут класного керівництва на означено­му етапі школи? Питання про призначення класного керів­ництва — ключове питання в проблемі — чи зберегти цей інститут у школі?

У 80-х рр. класний керівник повинен був виконувати багато обов'язків типу: «повинен забезпечувати дисцип­ліну учнів», «повинен установлювати зв'язок з батьками»» «повинен...».

У «Положенні про середню загальноосвітню школу України» (1991 р.) зазначається: «Повсякденне керівни­цтво навчально-виховною роботою у класі здійснюється класним керівником, який призначається адміністрацією школи з числа вчителів, що викладають у цьому класі.

Класний керівник:

• здійснює виховання в учнів культури поведінки, формує у них високі моральні якості;

• забезпечує єдність педагогічних вимог з боку сім'ї і школи;

• організовує в разі необхідності допомогу учням (на­вчальну, матеріальну, моральну); проводить заходи, що передбачають зміцнення здоров'я учнів;

• організує суспільно корисну працю учнів, веде документацію класу;

• будує свої відносини з дітьми та їхніми батьками на демократичних началах, співробітництві, сприяє роз­витку самоврядування учнів» (Освіта. — 1991. — № 12).

З означеного можна дійти висновку, що однією з найголовніших функцій класного керівника є здійснення у школі педагогічного коректування всіх виховних впливів, що припадають на клас як у школі, так і з боку суспільства.

Класний керівник у загальношкільній виховній роботі є постійно максимально уважним до школярів, яких обминув виховний вплив. Як він може здійснювати корекцію виховних впливів на клас та окремих його учнів? Для цьо­го він повинен постійно знаходитись у тісній взаємодії з класом, накопичувати необхідну інформацію. В.М. Галузинський та М.Б. Євтух пропонують таку схему змісту знань про клас та методи вивчення класного колективу:

Зміст знань про клас

1. Склад класу (кількість хлопчиків і дівчаток). Клас­не самоврядування. База класу (класна кімната, закріплений навчальний кабінет).

2. Узагальнена типовість внутрішньоколективних взаємин, їх переважна спрямованість (на навчання, працю, спорт, бізнес). Стан «опору» окремих учнів. Переважний тон і стиль у внутрішньоколективних стосунках (доброзич­ливість, байдужість, конфліктність, індивідуалізм).

3. Вплив неформальних лідерів колективу на решту Учнів у навчанні, допомозі відстаючим, праці на загальну користь, в інтересах, у спорті.

4. Узагальнена участь у громадській роботі і одночасне спостереження за ставленням до неї учнів, переважними Установками всього класу. Зіставлення власних висновків Класного керівника з висновками і думками колег.

Вияв учнів-індивідуалістів, які не включаються у Колективні справи, ігри, відмежовуються від колективу. Мотиви їхнього відчуження; мотиви недоброзичливого ставлення до них з боку більшості згуртованих однокласників.

6. Зміни ставлення у взаєминах учнів у міру їх дорослішання. Наявність сталої парної дружби, широкого спіл­кування; позбавлення від угруповань і конфліктних ситуацій. Зростання можливостей до самовиховання і взаємовплив. Дружба і кохання в юнацькому віці, як впливові сили на виправлення окремих учнів.

Методи вивчення класного колективу

1. Педагогічне спостереження за характером взаємин між лідерами, які впливають на решту учнів. Довірливі бесіди з найавторитетнішими лідерами про ступінь взаємовпливу, позитивну чи негативну реакцію на втручання, одних у справи інших.

2. Розгляд конфліктів у процесі роботи щодо згуртування колективу, виявлення їх глибини і тривалості. Якнайчастіші контакти з лідерами колективу. Відмінність між «офіційними» активістами, які відіграють провідні ролі, та справжніми лідерами в колективі — реальність впливу тих та інших.

3. Ведення класного журналу та іншої документації. Опитування вчителів, які працюють у класі. Психолого-педагогічне спостереження за громадською думкою учнів і думка колег — предметників, які працюють у класі, про класний колектив (дружний, активний, складний, слабкий тощо). Якнайчастіші контакти з лідерами колективу, вплив на колектив через їхнє втручання, передача їм низки своїх функцій з організації самообслуговування, чер­гування по школі, харчування в їдальні тощо. Педагогічне спостереження за їхніми організаторськими діями.

4. Спостереження за зростанням відчуження до інтравертованих (замкнених) учнів. Вжиття заходів (у контексті групової або індивідуальної програми) щодо залучення їх до спілкування і громадського життя класу.

5. Психолого-педагогічні спостереження за розвитком учнівського колективу, його переходом на вищі стадії розвитку взаємин. Висновки з конфліктів, що сталися між учнями. Коректування всіх виховних впливів повинно йти через зміст діяльності учнів, з урахуванням рівня їхньої освіченості та вихованості, індивідуальних і групових особливостей.

Корекція виховних впливів, створення оптимальних умов для творчої самодіяльності учнів має кілька тенденцій: у її процесі школяр, будучи об'єктом впливу, все більше стає суб'єктом виховання. Класний керівник повинен прагнути до розвитку усвідомлення учнем усього, що відбувається у мікросередовищі.

Формуючи колектив класу, стимулюючи самоврядуван­ня класного колективу, класний керівник прагне макси­мально розвивати здібності кожного учня, пробуджувати його активність і самодіяльність, підвищувати відпові­дальність.

Учні не люблять прямого та безпосереднього впливу. Дуже важливою є позиція класного керівника у класно­му колективі, його стиль поведінки. Чим вищий рівень учнівського самоуправління, тим більше змінюється позиція класного керівника; від організатора, опікуна до консультанта, порадника.

Віртуозне володіння педагогічною технікою, виховними технологіями, різними засобами педагогічного стиму­лювання дозволяє класному керівнику виступати інструктором виховного впливу.

Для того, щоб цей вплив був ефективним, класному керівникові необхідно дотримуватися низки умов:

1. колективна діяльність конструюється адекватно специфіки цього класу, школи, її внутрішніх потенцій, з ура­хуванням духовно-моральної педагогічної підготовки вчителів, знань, інтересів, здібностей, потреб і віку учнів;

2. колективна діяльність конструюється цілеспрямо­вано, з урахуванням кінцевого результату виховання;

3. колективна діяльність повинна бути осмисленою та особистісно значущою для кожного учня;

4. колективна діяльність класу повинна носити творчий характер.

Для класного керівника дуже важливим є знання тео­рії стадій розвитку дитячого колективу, знання адекватних методів роботи класного керівника на кожному етапі Розвитку колективу. Перша стадія: знайомство з учнями, початок створення колективу учнів.

Головні завдання: розробка програми діяльності колективу, знайомство з дітьми, формування органів самовря­дування, розподіл обов'язків,

Методи і форми роботи: знайомство з учнями та їхніми батьками, знайомство з учителями, розробка програми вивчення учнів класу (їхнього рівня знань, вихованості, громадської активності), знайомство учнів зі своїми вимогами. Обрання старости класу. Інструктування кожного з учнів. Виявлення лідерів. Висування найближчих пер­спектив, які мають яскраво виражений особистісний характер.

Друга стадія: стимулювання діяльності активу, поши­рення впливу активу на колектив.

Головні завдання: налагодження контактів з лідерами класу, його активом, стимулювання самостійності, ініціативи, творчої самодіяльності кожного учня. Робота з важковиховуваними учнями. Додатковий розподіл обов'язків.

Методи і форми роботи: висування подальших перс­пектив діяльності колективу, які повинні мати й суспіль­но корисну спрямованість; формування відносин взаємодо­помоги та взаємодовіри між учнями і класним керівником. Часткова передача функцій класного керівника активу класу. Створення класних традицій. Підключення батьків до виховної роботи з класом. Вивчення мікро-груп у класі. Налагодження взаємодії із шкільним самоврядуванням. Класний керівник починає впливати на колектив опосередковано, через актив.

Третя стадія: регулювання взаємовідносин за допомогою самоврядування, використання громадської думки більшості.

Головні завдання: стимулювання розвитку самосвідо­мості колективу. Формування громадської думки. Педагогічне стимулювання всіх напрямків самовиховання. Підвищення рівня відповідальності.

Методи і форми роботи: постанова нових перспектив діяльності. Розвиток систем вимог. Надання нових прав учнівському самоврядуванню. Підвищення рівня самооцінки та самоаналізу учнів. Самостійне планування учнями різних форм роботи. Впровадження системи доручень у мікрогрупах з поступовим їх ускладненням.

Четверта стадія: самовдосконалення — вища форма виховання у колективі.

Головні завдання: участь усіх учнів класу у самовря­дуванні. Педагогічне стимулювання самовиховання учнів. Консультування класним керівником окремих організа­ційних питань. Постановка нових творчих, громадсько спрямованих перспектив.

Методи і форми роботи: всебічне вивчення учнів. Пе­дагогічне стимулювання самовиховання учнів (складан­ня індивідуальних програм самовдосконалення). Оволодіння головними методами самовдосконалення особистості та колективу. Залучення громадської думки з різних питань. Консультування та методична допомога учням. Створення нових традицій.

3.13. Фізичне виховання

Під фізичним вихованням розуміють спеціально організовану і планомірну діяльність, сутність якої полягає в управлінні фізичним розвитком та фізичною освітою людини.

Основними завданнями фізичного виховання є:

1. гармонійний розвиток та життєдіяльність організму, зміцнення здоров'я та повноцінного довголіття людини;

2. здобуття спеціальних знань у галузі фізичної культури та спорту;

3. формування вмінь і навичок прикладного та спортивного характеру;

4. виховання позитивних почуттів та переживань, що пов'язані з руховою діяльністю і на цій основі формуван­ня інтересів, бажань та потреб до систематичних занять Фізичними вправами;

5. розвиток і виховання фізичних, моральних і вольових якостей, що забезпечують повноцінний характер рухової діяльності.

Засобами фізичного виховання є фізичні вправи, гігієнічні та природні фактори. Фізичні вправи — це рухові дії, які виконуються свідомо, відповідно до закономірностей фізичного виховання Найбільш розповсюдженою класифікацією фізичних вправ є гімнастика, ігри, спорт і туризм.

Особливістю гімнастики є зовнішня форма рухів, обов'язкова точність виконання, а у спортивних видах — ще й виразність.

Ігри вирізняються тим, що рухова діяльність проходить у них в умовах, що несподівано змінюються.

Спорт характеризується прагненням до прояву вищої майстерності в рухах і досягненню максимально високо­го результату.

Для туризму характерною є різноманітна рухова діяльність у природничому середовищі, самообслуговуван­ня і пізнавальна спрямованість.

Гігієнічні фактори виступають в якості допоміжних засобів фізичного виховання, це — особиста гігієна, гігієна приміщень, в яких відбуваються заняття, режим життя, харчування тощо.

Формами організації фізичного виховання є: урок фізичної культури, секції загальної фізичної підготовки, спортивні секції, заняття лікувальною фізкультурою, фізкультурно-оздоровчі заходи (рухливі ігри, ранкова гімнастика, фізкультхвилинки, позакласні і позашкільні масово-фізкультурні заходи (спортивні змагання, спортивні свята, спортивні вечори).

У процесі фізичного виховання насамперед досягаєть­ся повноцінний розвиток організму, зміцнюється здоров'я, формується здібність свідомо керувати своїми рухами. Але це — лише мала частина можливостей, що потенційно несе в собі фізичне виховання. Заняття фізичною культурою і спортом сприяють формуванню таких важливих якостей людини, як наполегливість, сміливість, рішучість, чесність, потреба в праці, упевненість у своїх можливостях тощо-Однак вияв цих якостей залежить від того, наскільки цілеспрямовано і свідомо здійснюється виховний вплив У педагогічному процесі, що забезпечує всебічний розвиток виховання шляхом взаємозв'язку всіх видів виховання-Процес фізичного виховання створює сприятливі умови щодо формування певних моральних норм, вольових якостей і на цій основі, стійких звичок поведінки. Наприклад, вольову якість, цілеспрямованість визначають такі вмін­ня, як уміння точно визначити завдання, які сприяють досягненню поставленої мети. У спортивній діяльності така якість — запорука успіху та високих досягнень.

Так, виконання обов'язків судді, інструктора або страхуючого привчає водночас до керівництва і підпорядкованості, розвиває вміння критично ставитись до себе і до інших, бути чесним, відповідальним. Необхідно додержува­тись встановлених правил: норми взаємовідносин у стані емоційного збудження під час спортивної гри або змагання привчають до дисциплінованості і вміння володіти собою. Останнє вміння може бути сформовано таким чином, що у досвідченого спортсмена лише пульс стає значно частішим, як одна із зовнішніх ознак передзмагального емоційного стану, що має відношення до вегетативних змін.

Зв'язок розумового виховання з фізичним може бути як опосередкований, так і прямий. Опосередкований зв'язок виявляється в тому, що міцне здоров'я і повноцінний фізичний розвиток забезпечує продуктивну розумову ді­яльність людини. Підвищення інтенсивності серцево-судинної діяльності та обміну речовин позитивно впливають на стан нервової системи і головного мозку.

Прямий зв'язок фізичного та розумового виховання полягає в озброєнні учнів спеціальними знаннями в галузі фізичної культури, біології, гігієни, анатомії, а також у розвитку пізнавальних здібностей, що пов'язані з руховою діяльністю. До таких здібностей можна віднести тактичне мислення, орієнтацію у складних спортивних ситуаці­ях, уміння аналізувати техніку виконання окремих рухів, здібності знаходити та виправляти помилки.

Фізичне виховання створює передумови для повноцінної трудової діяльності людини, це — загальна фізична підготовка, психологічна готовність до праці, звичка до Фізичної праці, міцне здоров'я.

Всі фізичні зокрема, рухові, якості, а саме: швидкість, сили, витривалість, гнучкість, спритність тощо — необхідні для високої ефективності трудової діяльності. Виконуючи фізичні вправи, діти привчаються володіти темпом, ритмом, амплітудою рухів, моментом прикладання зусиль, тобто диференціювати свої рухи в часі та просторі. Психологічна готовність до трудової діяльності вимагає наявності таких якостей, як хороша фізична підготовленість учнів, їх висока працездатність.

Фізична підготовленість — це здатність людини до успішного розв'язання завдань у певному виді діяльності і тут простежується прямий зв'язок між фізичною і трудовою діяльністю.

Сприйняття прекрасного завжди пов'язане з переживаннями. Це відображення особистісного ставлення до предмета чи явища. Естетичні переживання, пов'язані зі спортивною діяльністю, допомагають людині у створенні ідеалу гармонійно розвиненої особистості. Формування естетичних уявлень про рухову діяльність бере початок з тих знань, що їх отримують учні на уроках фізкультури, зокрема, про мету різних рухів, їх підпорядкованість певному ритму, естетику рухів тощо. Згодом діти почина­ють самостійно оцінювати естетичну спрямованість фізич­них рухів, спортивних досягнень. Крім того, участь у спортивних змаганнях, спостереження за ними викликають у вихованців певні емоційні почуття, вони починають давати емоційну оцінку чужим та власним рухам, а це, в свою чергу, стає основою для формування естетичних навичок, звичок і загалом естетичної поведінки.

Фізичне виховання вимагає врахування як вікових, так і індивідуальних особливостей вихованців. Ті чи інші дії, рухи, фізичні якості доцільно розвивати у найбільш сенситивному для них віці. Так, наприклад, у молодших школярів доцільно розвивати спритність, у підлітків — координацію рухів і т. ін.

Фізична культура і спорт мають великі виховні можливості. Ці види діяльності — емоційні, колективні, су­спільно значущі, вони дозволяють формувати позитивний досвід поведінки, цінні риси характеру, якості особистості. Заняття спортом супроводжуються фізичними та психічними перевантаженнями. Переборювання труднощів, що при цьому виникають, створюють умови для успішного виховання вольових якостей. Цілеспрямований процес тренування під керівництвом педагога-тренера формує працелюбність, наполегливість, товариськість, вчить переборювати труднощі. Участь у спортивній діяльності сприяє вихованню у підростаючого покоління ініціативи, самостійності, активності, колективізму, організаторських умінь та навичок.

Деякі соціологи саме у спостереженнях уболівальни­ків за вдалими виступами національних спортивних ко­манд та переживаннями, що при цьому виникають, вбача­ють започаткування ідеї національної єдності на сучасному етапі. Може, саме цим пояснюється велика увага до міжнародних змагань, Олімпійських ігор з боку засобів масової інформації, політиків, лідерів держав, видатних діячів культури та мистецтва.

Заняття фізкультурою та спортом тісно пов'язані з вихованням дисципліни, організованості, привчанням до суворого дотримання режиму тощо. Однак у спортивній діяльності можуть виникати і негативні явища. Так, наприклад, бажання за всяку ціну досягти видатних результатів може призвести до зловживання різного роду анаболіками і стероїдами, до порушення норм спортивної етики і т. ін. Отже, виховна робота з боку вчителя фізкультури або тренера повинна реалізовувати саме позитивні сторони фізичної діяльності, а це неможливо без усвідомлення того, що фізична культура — невід'ємна частина загальної культури особистості. В основу фізичного виховання покладено гармонію тіла і духу людини, узго­дженість її з природою. Фізична культура, як і інші види культури, має національну своєрідність. Ще за часів Київської Русі був накопичений чималий досвід виховання мужніх лицарів. Епоха Запорізької Січі стала вершиною національного фізичного виховання: сила і витривалість, мужність та спритність виховувались у молоді під наглядом старших у військових іграх, змаганнях, танцях (гопак), що забезпечувало успіх у військових справах і робило чоловіків грізною силою, якої боялися вороги. Всі ці історичні національні надбання можуть стати надійною основою для оновлення змісту фізичного виховання і спри­яти повноцінному фізичному розвитку молоді