1.8. Педагогічна технологія як

спосіб взаємодії учасників

педагогічного процесу

1. Періоди технологізації освіти.

2. Визначення сутності понять «технологія» та «педа­гогічна технологія».

3. Навчальні та виховні технології, приклади техно­логічних процесів.

Умовно технологізацію освіти можна поділити на три періоди

1. 40-50 роки — відбувається широке впровадження у педагогічний процес технічних засобів навчання (ТЗН), тобто технізація навчання. Використовується навчальне та лабораторне обладнання, аудіо- та відео-візуальне приладдя, наочний матеріал. Низка технічних ідей цього періоду має продовження і сьогодні, у вигляді нової ін формаційної технології навчання, за допомогою якої планується підвищення ефективності навчання шляхом його комп'ютеризації.

2. 50-60 роки — виникає особливий «технологічний» підхід до організації навчання, тобто на зміну періоду застосування технологій у навчанні прийшов період технології навчання, який отримав назву програмованого навчання. Характерна ознака — уточнення навчальних цілей і послідовна, поелементна процедура їх досягнення. В основу закладається максимальна програмованість, структурна чіткість в організації педагогічного процесу. Цілі навчання враховують можливості тих, хто навчається, і на кожному етапі навчання обумовлюють базовий рівень знань, умінь та навичок. Постійно відбувається зворотний зв'язок і зникає обмеженість часу для тих, хто навчається, що дає змогу досягти мети навчання.

Недоліки такого навчання, організованого за точним розпорядженням (розпорядком), проявляються в немож­ливості визначення пізнавальних і емоційних процесів, фор­мування творчих умінь, які не піддаються розподілу на окремі наочні дії.

В силу цікавих ідей, внесених В. Блумом, Р. Ганье, Р. Тайлером та іншими психологами і педагогами біхеві-

50

ористичного напрямку, означена модель навчання знайшла своє широке втілення і сприяла народженню «математич­ної теорії навчання», яка і відіграла вирішальну роль у виникненні теорії програмованого навчання. Головним елементом програмованого навчання є програма, як упоряд­кована послідовність завдань, що передаються за допомо­гою дидактичної машини або програмованого посібника.

Перші програми американського математика Б. Скінера передбачали керування процесом засвоєння знань ко­жного учня, але не враховували ані індивідуальних мож­ливостей, ані рівня розвитку тих, хто навчається.

Наступним кроком у розвитку програмованого навчан­ня була система Н. Краудера, яка припускала адаптацію навчання щодо інтелектуальних можливостей тих, хто навчається, в межах окремого завдання або теми.

Провідною тенденцією у програмованому навчанні є гармонійне поєднання в дидактичному процесі тради­ційного, проблемного та програмованого навчання (роз­робники: В.П. Беспалько, А.М. Матюшкін, Н.Ф. Тализі-на, Л. Клінберг).

Дослідження теорії поетапного формування розумо­вих дій свідчить, що на основі цієї теорії (О.М. Леонтьєв, П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна) можна встановити прин­ципи й етапи програмування процесу засвоєння. За допо­могою моделі процесу засвоєння учень виконує запрограмо­вані дії, які призводять не тільки до правильної відповіді у програмованому навчанні, але й до розуміння того, чому ця відповідь правильна. Отже, можна стверджувати, що програ­ми навчання, які побудовані на основі теорії поетапного фор­мування розумових дій, дають необхідну інформацію щодо ходу розумової діяльності тих, хто навчається.

Аналіз особливостей програмованого навчання обумо­влюється тим, що воно виявляє себе в модульному навчанні, але без характерних недоліків. Тобто, все позитивне, що є у програмованому навчанні, знайшло своє відображення в модульному підході. А саме:

• програмоване навчання забезпечує стабільне підси­лення діяльності тих, хто навчається;

• воно зменшує можливість пропусків (прогалин) у знаннях, труднощів у навчанні; з цією метою здійснюється безпосередній зворотний зв'язок для вияв­лення труднощів тих, хто навчається і недоліків са­мої програми; має місце постійний контроль. Програмоване навчання сприяє індивідуалізації темпу навчання та міри допомоги; воно має виховне та розвивальне значення, оскільки побічно сприяє працездатності, пунктуальності, послідовності.

При розгляді проблеми управління навчальною діяль­ністю учнів має місце ще один підхід — алгоритмічний. Алгоритм — це система умов і правил виконання низки дій, він являє собою інформацію і водночас забезпечує мож­ливість обробки інформації.

Роботи швейцарського психолога і педагога Ж. Шаже підтвердили цей підхід, а теорія поетапного формування розумових дій стимулювала його розвиток.

Дослідження Л.Н. Ланди, що засноване на алгоритміч­ному підході, інтерпретує процес навчання, як низку пере­ходів, які на основі системи навчання забезпечують той чи інший рівень знань з наперед визначеною вірогідністю.

3. 70-ті роки характеризуються розробкою процесу навчання на основі системного підходу. За характеристи­кою японського вченого-педагога Т. Сакамото, педагогічна технологія — це впровадження в педагогіку системно­го способу мислення. Системний підхід охоплює всі основні сторони розробки систем навчання — від постановки ці­лей та конструювання навчального процесу до перевірки його ефективності.

Термін «технологія» в буквальному перекладі з грець­кої означає «знання про майстерність». Технологія в нау­ковій літературі визначається, як конструювання процесу, як проект способу організації процесу з послідовною орі­єнтацією на чітко визначені цілі, як моделювання процесу, його кінцевого результату та способів його досягнення.

Педагогічна технологія визначається, як мистецтво використання результатів наукових досліджень у сфері освіти; проект педагогічної системи, яка реалізується на практиці; сукупність засобів і методів навчально-виховного процесу, що безперечно призведуть до запланованого резуль­тату; процес цілеутворення та об'єктивного контролю за отриманими результатами; системний метод створення, використання і призначення всього процесу викладання та засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ре­сурсів у їх взаємодії.

Отже, в основі поняття «педагогічна технологія» лежать процеси конструювання, моделювання, прогнозування, проектування, програмування, тобто процеси упорядкуван­ня педагогічного середовища. Для більш повного розумін­ня сутності цих процесів сьогодні необхідно звернутися також до нових розробок в галузі природничих наук. Ще в 30-ті роки нинішнього століття, незалежно один від од­ного (В.І. Вернадським і Е. Бауером), були сформульова­ні закони, згідно з якими існує прагнення до усталеної не­врівноваженості, тобто, безперервне використання для під­тримки і виробництва відповідної структури потоків матеріалів, енергії та інформації; існує ефект максимуму зовнішнього середовища, тобто, ефект найбільшої актив­ності у зовнішньому середовищі.

На підставі цих двох законів академіком В.П. Казна-чеєвим було сформульовано універсальну, космічну, за сту­пенем розповсюдження, закономірність: жива речовина тільки тоді прогресивно розвивається, якщо вона своєю життєдіяльністю збільшує упорядкованість середовища, в якому мешкає. Цю закономірність він також сформулював, використовуючи фізичну термінологію: негентропія певного згустку (моноліту) живої речовини може зроста­ти, якщо під його впливом зростає негентропія середови­ща його існування.

У рамках синергетичного підходу (автор Е. А. Файдиш) було також сформульовано гіпотезу про зв'язок життєвої енергії з упорядкованістю процесів поведінки, тобто зро­стання хаосу (ентропії) призведе до зростання деструктив­ного стану організму з низькою адаптивністю і, навпаки, зростання упорядкованості (негентропії) механізмів пове­дінки різко збільшить адаптивні можливості організму і виявлення незвичайних резервних можливостей людини. Педагогічна технологія конкретно реалізується в тех­нологічних процесах, тому логічно розмежувати в техно­логічному підході до складових освіти процеси «техноло­гія навчання» і «технологія виховання». Технологія навчання має за мету підвищення ефектив­ності процесу навчання за рахунок:

• планування, програмування діяльності вчителя і учнів, забезпечення максимальної організованості для досягнення необхідного результату;

• відтворення процесу навчання і його результатів на основі блочної побудови;

• перенесення акценту в навчанні з викладання на цілеспрямоване учіння, тобто на визначення стру­ктури і змісту навчально-пізнавальної діяльності учня;

• структуралізації змісту навчання, яке обумовлює його гнучкість, тобто можливість оновлення відповідно до соціального замовлення суспільства.

Сучасна дидактика розглядає різні освітні системи навчання, які породжують відповідні технології.

Класно-урочна система навчання передбачає у своєму арсеналі такі технологічні процеси: оптимізація навчаль­но-виховного процесу на уроці (Ю.К. Бабанський); поетапне формування розумових дій (П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализі-на); укрупнення дидактичних одиниць засвоєння матема­тичного матеріалу (П.М. Ерднієв); опорні аркуші чи кон­спекти (В.Ф. Шаталов); коментоване управління навчаль­ним процесом (С.Н. Лисенкова) тощо.

Модульнорозвивальна система пропонує: автодидактику (теорія і практика самонавчання); маєвтику (на ос­нові «сократівського» методу пізнання); синектику (метод пізнання за допомогою уподібнення, аналогії — пря­мої, суб'єктивної, символічної, фантастичної); сугестопедагогіку (за допомогою методів сугестії — навіювання та самонавіювання) тощо.

Технологія виховання включає такі компоненти:

• постановка виховних цілей, їх максимальне уточ­нення;

• чітка орієнтація всього процесу виховання на досяг­нення результатів,

• корекція виховання;

— прикінцева оцінка результатів. Технологічними процесами у виховній роботі школи

виступають: технологія проектування виховного процесу (річний план роботи школи, план виховної роботи класного керівника, вимоги до складання плану тощо);

• технологія підготовки і проведення колективних творчих справ (КТС: пізнавальні, трудові, художні, спортивні, організаційні тощо);

• технологія педагогічної взаємодії з органами учнів­ського самоврядування (учкому). КТС має 6 стадій конкретної роботи: визначення цілей у вигляді стар­тової бесіди, колективне планування, підготовка КТС, проведення КТС, колективне підведення підсумків, найближча післядія КТС.