1.9. Система освіти в Україні

Системою освіти вважають сукупність освітньо-вихов­них закладів, що функціонують у державі та суспільстві, зв'язки і взаємозв'язки між ними у процесі досягнення цілей виховання і освіти. Освітньо-виховний заклад у цій системі включає навчальну і виробничу матеріальні бази, кадри вчителів і викладачів, управлінський апарат, контингент учнів чи студентів, розроблену систему навчаль­но-виховної роботи, зв'язки з сім'єю, громадськістю, вироб­ничими колективами.

Управління системою — це збереження її цілісності та творче вдосконалення з метою підвищення ефективності цієї системи.

1.9.1. Державна національна програма «Освіта» (Україна у XXI ст.)

Програма визначає стратегію України в галузі освіти, спрямовану на розвиток національної системи освіти, формування творчої особистості. Мета програми — виве­дення освіти України на рівень розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних та організаційних елементів

Для цього потрібно реалізувати такі програми-завдання:

1. Створення національної системи освіти з урахуван­ням змін у всіх сферах громадського життя.

2. Забезпечення моральної, інтелектуальної та психо­логічної готовності всіх дітей до отримання освіти.

3. Досягнення якісно нового рівня при вивченні базо­вих навчальних предметів: української та іноземної мови, історії, математики, природничих наук.

4. Забезпечення передових позицій у світі в галузі біо­логічних і фізико-математичних наук.

5. Створення умов для задоволення освітніх і профе­сійних потреб і надання можливостей кожному громадя­нину України постійно вдосконалювати свою освіту, під­вищувати професійний рівень, оволодівати новими спеці­альностями.

Основним, основоположним принципом навчання та освіти Програма назвала принцип гуманізму, який ви­магає:

а) відповідності результатів освіти можливостям і природним задаткам дитини, діалогічного спілкування рівноправних учасників навчально-виховного процесу; стану психічного і фізичного здоров'я, як невід'ємного показника ефективності освіти разом з рівнем знань і вихованості;

б) гуманітаризації освіти, суттєвих змін в її змісті, збільшення питомої ваги дисциплін людинознавчого характеру, підсилення гуманістичної спрямованості природничо-математичної та професійної освіти.

Програма «Освіта» накреслила основні структурні еле­менти безперервної освіти: раннє сімейне виховання та освіту, дошкільну освіту, початкову освіту, базову середню освіту, повну середню освіту, професійну освіту, вищу освіту і післядипломну освіту. Крім того, програма висунула головні цілі кожної з цих освіт.

Другим стратегічним напрямком програма проголо­сила підвищення кваліфікації кадрів.

Третій стратегічний напрямок — школа майбутнього, вимоги до підготовки вчителя національної школи, реформ вищої педагогічної освіти. Програма також передбачає за­вершити нормативно-правову базу освіти, завдяки чому стане можливим докорінне реформування всієї системи освіти.

1.9.2. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти (18.06.96 р.)

Концепція складається з 5-ти розділів. У першому розділі — «Сутність національного виховання» — підкре­слюється, що ця концепція є елементом нової ідеології освіти. Стрижнем цієї системи виховання в Україні є національна ідея. Національний характер виховання по­лягає у формуванні молодої людини як громадянина Укра­їни, незалежно від її етнічної приналежності. Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультур­ного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів. Сучасне виховання має за­безпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. Національне виховання має суспільний характер, підкреслює концепція, тобто до ньо­го причетні сім'я, формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, закла­ди культури, релігійні об'єднання та ін.

Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді. Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форми на основі глибо­кого розуміння вихователем природи вихованців, встанов­лення між ними взаємин співробітництва.

Концепція проголошує ідеалом виховання гармонійно розвинену, високоосвічену, соціально активну й національно свідому людину

Головна мета національного виховання — набуття мо­лодим поколінням соціального досвіду, успадкування ду­ховних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадяни­на України, розвиненої духовності, моральної, художньо-ес­тетичної, правової, трудової, екологічної культури. Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними для всього суспільства:

• забезпечення умов для самореалізації особистості;

• відхід від уніфікації у процесі виховання;

• формування національної свідомості й людської гід­ності;

• виховання правової, художньо-естетичної, екологіч­ної культури;

• забезпечення духовної єдності поколінь, духовної та мовної культури, створення умов для вільного фор­мування власного світогляду;

• утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доб­роти та інших доброчинностей;

• культування кращих рис української ментальності працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;

• формування почуття господаря й господарської від­повідальності, забезпечення повноцінного розвитку дітей — фізичного, психічного та духовного здоров'я;

• усвідомлення взаємозв'язку між індивідуальною свободою, правами людини та громадською відпові­дальністю;

• спонукання вихованців до активної протидії про­явам аморальності.

Другий розділ проголошує принципи національного виховання. Серед них:

• єдність національного і загальнолюдського; природовідповідність виховання, культуровідповідність ви­ховання;

• активність, самодіяльність і творча ініціатива учнів­ської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів;

• демократизація виховання — розвиток різноманіт­них форм співробітвицтва;

гуманізація виховання — пріоритет завдань саморе­алізації особистості; безперервність і наступність ви­ховання;

єдність навчання і виховання;

• диференціація та індивідуалізація виховного проце­су;

— гармонізація родинного і суспільного виховання.

Третій розділ — основні напрями виховання.

Основні завдання і принципи виховання здійснюють­ся у ряді пріоритетних напрямів: патріотичне виховання, правове виховання, моральне виховання, художньо-есте­тичне виховання, трудове виховання, фізичне виховання, екологічне виховання. Усі ці напрями тісно взаємопов'я­зані, доповнюють один одного.

Четвертий розділ — особливості виховання на різних рівнях освіти. У цьому розділі розглядається специфіка діяльності кожної з виховних установ і, відповідно до цього, зміст, завдання і методи, що реалізуються разом із загаль­ними завданнями національної системи освіти. Розкрива­ються особливості сімейно-родинного виховання, виховання у дошкільних закладах освіти, у середніх закладах освіти, у позашкільних закладах освіти і у вищих навчальних закладах.

П'ятий розділ — основні шляхи реалізації концепції. Підкреслюється, що повнота реалізації поданої концепції залежить від конкретного навчально-виховного закладу. Найбільшу питому вагу тут мають: підвищення професі­оналізму вихователів, організаційне, фінансове та науко­во-методичне забезпечення, інтеграція у світовий освітян­ський простір.