1.4. Вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини

Вікові особливості — найбільш характерні для певно­го періоду життя анатомо-фізіологічні та психічні якості людини. Існує певна залежність між віком та розвитком людини. Згідно принципу природовідповідності, навчан­ня та виховання повинні відповідати віковим етапам розвитку. Для педагогічно доцільного управління процесом розвитку необхідна класифікація періодів людського життя.

Педагогічна періодизація дещо відрізняється від пси­хологічної:

1. Немовля — з народження до 1 року

2. Переддошкільний вік — від 1 до 3 років

3. Дошкільний вік — від 3 до 6 років:

• молодший дошкільний вік — від 3 до 4 років;

• середній дошкільний вік — з 4 до 5 років;

• старший дошкільний вік — з 5 до 6 років.

4. Молодший шкільний вік — з 6 до 10 років.

5. Середній шкільний рік — з 10 до 15 років.

6. Старший шкільний вік — з 15 до 17 років.

Зміни, що відбулися за останні десятиріччя в соціаль­ному житті багатьох країн, у економічному оточенні лю­дини, призвели до акселерації — прискорення фізичного та частково психічного розвитку у дитячому та підлітко­вому віці.

1.4.1. Закономірності розвитку в різні

періоди життя. Закономірності фізичного

розвитку

1. В молодшому віці фізичний розвиток йде скоріше, а у зрілому віці темп розвитку стає більш повільним.

2. Фізично дитина розвивається нерівномірно: в якісь періоди життя більш швидко, в якісь — повільніше.

3. Кожен орган людського тіла розвивається за своїм темпом, у цілому частини тіла розвиваються нерівномір­но і непропорційно.

Закономірності духовного розвитку. Духовний розвиток невід'ємно пов'язаний з фізичним і також підкоря­ється певній низці закономірностей:

1. Між віком людини і духовним розвитком існує обернена пропорційна залежність: чим менший вік лю­дини, тим більший темп її духовного розвитку. З віком цей темп стає більш повільним.

2. Духовний розвиток людини йде нерівномірно.

3. В розвитку людини існують оптимальні сторони для формування всіх якостей особистості, такі періоди називають сензитивними.

4. У процесі розвитку людини її духовні якості набува­ють усталеності, при цьому її психіка зберігає свою плас­тичність і забезпечує можливість компенсації: більш слаб­кі психічні функції можуть бути компенсовані більш си­льними, але не менш важливими якостями. Наприклад, слабка пам'ять може бути компенсована більш високою організацією пізнавальної діяльності.

1.4.2. Особливості розвитку і виховання дітей різного віку

Молодший шкільний вік. Перехід дитини до школи пов'язаний з різкими змінами у її діяльності, спілкуванні, відносинах з іншими людьми. Провідною діяльністю стає навчання. З точки зору фізіології у молодших школярів проходить період інтенсивного розвитку системи м'язів, зростає вага, кістяк відрізняється великою еластичністю, тому що процес окостеніння ще незавершений, отже, дуже важливо у цей час слідкувати за статурою дитини, за тим, як вона сидить за партою для запобігання сутулості та викривлення хребетного стовпу. Швидко розвивається психіка дитини, поліпшуються асоціативні зв'язки в корі головного мозку, що дозволяє вивчати деякі предмети на більш абстрактному рівні (наприклад, математику).

Мислення у цей період розвивається від наочно-образ­ного до абстрактно-логічного, до рівня розуміння причин-но-наслідкових зв'язків. Пізнавальна діяльність тісно пов'язана з навчанням. Мислення розвивається у взаємозв'язку з мовленням дитини. Вплив шкільного навчання проявлюється в умінні усно та письмово висловлювати свої думки.

Разом з цим має місце невідповідність процесу збудження процесові гальмування, що пояснює неувагу учнів, неспроможність довго виконувати одноманітні вправи, їхню підвищену рухливість. У зв'язку з цим у цьому віці доцільно розвивати в дітей у плані фізичного розвитку спритність, а у плані навчання привчати дітей до спосте­режливості та уміння уважно слухати, використовувати різноманітні форми та засоби навчання, віддаючи перева­гу іграм, що навчають. Процес навчання і виховання в цьому віці повинен бути підкорений вихованню культури уваги, зважуючи на те, що увага молодших школярів мимовільна. Доцільно використовувати яскраву, цікаву наочність. Пам'ять дітей має наочно-образний характер, учні легко запам'ято­вують цікавий конкретний матеріал.

Цей вік має великі можливості для формування мо­ральних якостей та позитивних рис особистості. Дитяча довірливість, схильність до наслідування, великий автори­тет, що має вчитель, стають передумовами для започаткування моральної особистості. Саме у цей період дітей до­цільно привчати у школі до самообслуговування, допомо­ги дорослим. Найбільш сприяє цьому поєднання праці з цікавою грою, яка виховує любов до праці, культуру рухів, задовольняє цікавість дітей, формує навички колективної діяльності.

Середній шкільний вік — перехід від дитинства до юності. У цьому віці проходить бурхливе зростання і роз­виток усього організму. Найбільш інтенсивний зріст від­бувається у дівчат 13 років і хлопчиків 15 років. Значно зростає сила м'язів. Розвиток внутрішніх органів йде не­рівномірно, зростання кровоносних судин відстає від рос­ту серця, це призводить до порушення ритму його діяль­ності, частішає биття серця, це може призводити до так званої юнацької гіпертонії. Крім того, погіршення кро­вопостачання знижує працездатність підлітків. Дихання підлітків також прискорене, таким чином компенсуєть­ся нестача кисню. Нерівномірність фізичного розвитку у цьому віці впливає на поведінку дітей: їхні рухи порив­часті, погано координовані, вони зловживають жестикулю­ванням, скаржаться на втому, бувають немотивовано, з точки зору дорослих, роздратовані.

Найбільш характерна особливість підліткового віку — статеве визрівання.

У дівчат воно починається з 11 років, у хлопчиків — дещо пізніше, з 12-13 років.

У цьому віці продовжується розвиток нервової систе­ми, збільшується роль свідомості, поліпшується контроль кори головного мозку над інстинктами та емоціями. Сприйняття підлітка більш цілеспрямоване, при цьому має значення відношення школяра до об'єкта, що спостерігається. Характерною рисою учнів середнього шкільного віку є невміння пов'язувати сприйняття оточуючого середови­ща з навчальним матеріалом. Увага підлітків — специфі­чно-вибіркова, пов'язана з інтересом до незвичайного, але це може спричиняти мимовільне переключення уваги. Отже, організація навчально-виховного процесу повинна бути такою, щоб у підлітка не було ані бажання, ані часу, ані можливості відволікатись.

Мислення стає більш систематизованим, послідовним, з'являється його нагальна риса — критичність. Цей вік найбільш сприятливий для розвитку творчого мислення, отже, від учителя вимагається постійно ставити перед уч­нями проблемні завдання, привчати дітей до порівняння, аналізу, вчити знаходити подібні та відмінні риси і т. ін. Мовлення підлітків стає виразним та образним, хоча вони у цей час можуть використовувати спеціальний молодіж­ний жаргон, зловживати ненормативною лексикою.

У цьому віці відбуваються процеси морального та со­ціального формування особистості, але світогляд, моральні ідеали, поведінка ще не набули усталеності, вони дуже лег­ко руйнуються під впливом обставин, отже найбільшу питому вагу набуває виховання, що враховує ці особливості підлітків. Велику роль у моральній та соціальній поведін­ці відіграють почуття, які іноді набувають бурхливого, на­віть, афективного характеру. У цей період у деяких підліт­ків може відбуватися підміна справжніх цінностей тими, яких значно легше досягнути і які мають матеріалізова­ний результат (гроші, одяг, аудіо- та відеотехніка тощо). Приваблюють у цьому віці подвиги, пригоди, героїка, але для деяких підлітків цього ореолу можуть набувати асоці­альні, протиправні дії, якщо у цей час діти не знаходяться під наглядом дорослих — це може призводити і до право­порушень. Повсякденна праця, побут не сприймаються як соціально значущі. Для цього віку також характерною є неадекватна самооцінка, бажання, з одного боку, бути як усі, з іншого — привернути до себе увагу, існує потреба затвер­дити себе в референтній групі однолітків. Провідна діяль­ність цього віку — спілкування, але дуже часто підлітки не вміють спілкуватися, слухати та поважати один одного, отже, одним із завдань вихователя стає навчання вихован­ців умінню спілкуватись.Старший шкільний вік — рання юність. Закінчується перший період статевого визрівання, у загальних рисах завершується фізичний розвиток людини. Продовжуєть­ся функціональний розвиток головного мозку, що забез­печує високі пізнавальні можливості юнаків та дівчат. Новоутворенням юності є самосвідомість особистості, але якщо цей процес відстає від фізичного та інтелектуально­го розвитку, то спостерігається така якість, як інфантилізм: затримка у розвитку організму та психіки, при якій в індивідуума зберігаються риси «дитячого» як у функ­ціях організму, так і (особливо) у поведінці. Підвищений інтерес до світоглядних та моральних, етичних проблем, перше почуття кохання, свідомий вибір майбутньої про­фесії роблять цей вік близьким до соціальної зрілості. У старшокласників яскраво виявляється вибіркове став­лення до навчальних предметів, потреба у знаннях, що ва­жливі для життєвого успіху — одна з характерних рис старшокласників сьогодення (саме цим можна пояснити найбільший інтерес до іноземної мови та інформатики). Сприйняття характеризується цілеспрямованістю, ува­га — довільністю та усталеністю, пам'ять — логічним ха­рактером, мислення поступово набуває теоретичну та кри­тичну спрямованість. У цьому віці юнаки найбільш по­важають інтелектуальні якості, особистість починають оцінювати комплексно. Водночас у цьому віці все підда­ється критиці, юність не визнає напівтонів, виявляється юнацький максималізм.

Юність — сенситивний період моральної зрілості, мо­ральні та соціальні якості старшокласників формуються прискореним темпом, з'являється потреба в інтимно-особистісному спілкуванні, бажання виразити свою індивіду­альність, підсилюються свідомі мотиви поведінки. В цьо­му віці особливий інтерес викликають «довічні» проблеми, сенсу життя, щастя, обов'язку, свободи особистості, любові, справедливості, релігії, тощо. Великого значення набуває статус особистості в колективі, групі, прагнення до ідеального.

У розвитку людини вікові особливості виявляються неоднаково: у природі не існує двох тотожних дітей. Люд­ська індивідуальність виявляється в індивідуальних особливостях психічного та фізичного розвитку. Виховання повинне спиратися на знання індивідуальних особливостей, з урахуванням вікових. Індивідуальний підхід виявляється у виборі методів, засобів і форм навчально-виховної роботи, що адекватні особистості, яка виховується.